Українське сімейне право – Ромовська 3.В. – 2. Визначення походження дитини за Сімейним кодексом України
У Сімейному кодексі України утверджені європейські законодавчі стандарти щодо започаткування правовідносин між батьками та дітьми.
Загальні підстави
Загальні підстави виникнення прав та обов’язків матері, батька та дитини залишилися такими ж, як і у Кодексі 1969 р., а саме:
1) факт походження дитини від матері і батька, тобто біологічна ознака;
2) засвідчення походження дитини державним органом реєстрації актів цивільного стану у встановленому законом порядку, тобто юридична ознака.
Порядок такого засвідчення залежить від наявності чи відсутності шлюбу між батьками дитини.
Порушення встановленого законом порядку засвідчення походження дитини (наприклад, таємна реєстрація сторонньої особи батьком дитини з метою приховання нешлюбного материнства, тобто запис “про людське око”) не породжує батьківських прав та обов’язків.
Для виникнення прав та обов’язків батьків та дітей мають одночасно бути ці обидві ознаки. Таким є загальне правило.
Але існує і ряд винятків, коли права та обов’язки виникають за відсутності кровного споріднення. Так, особа, яка дала згоду на запис себе батьком, хоча знала, що ним не є, матиме весь комплекс батьківських прав та обов’язків. Такий же правовий наслідок настане у разі штучного запліднення дружини зі згоди її чоловіка. Не можна виключити і можливості обману дружиною свого чоловіка. У цьому останньому випадку його правовий зв’язок з дитиною грунтуватиметься на неоспореній ним презумпції батьківства.
1. Визначення походження дитини від шлюбних батьків
Презумпція шлюбного батьківства
У Сімейному кодексі презумпція шлюбного походження викладена чітко й достатньо повно389. Відповідно до частини 1 ст. 122 СК, дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається за свідоцтвом про шлюб та свідоцтвом про народження дитини, виданим органом охорони здоров’я, і засвідчується свідоцтвом про народження, виданим органом РАЦСу.
Установлена цією нормою презумпція шлюбного походження дитини складається з двох частин: презумпції материнства дружини та презумпції батьківства чоловіка.
Проблеми, хто є матір’ю дитини, як правило, не існує, хоча унікальні випадки час від часу трапляються. Презумпція шлюбного материнства дає підставу стверджувати, що саме дружина народила дитину і саме ту дитину, яку вона забрала з пологового медичного закладу.
З метою помсти чоловікові, який переїхав на постійне місце проживання в інше місто, О. на підставі свідоцтва про шлюб зареєструвала дитину, народжену її сестрою, яка не перебувала у шлюбі. В результаті чого О. та її чоловік були записані батьками дитини.
Для збереження шлюбу С, яка страждала на безпліддя, повідомила чоловіка про свою вагітність і необхідність госпіталізації для збереження дитини. Імітація вагітності їй вдалася. Невдовзі С. повернулася додому з дитиною. Але невдовзі обман було викрито.
Відповідно до презумпції батьківства чоловіка, саме він є батьком дитини, народженої його дружиною. У зв’язку з цим дружина не має обов’язку доводити, хто є батьком її дитини. Ця презумпція заснована на повазі до дружини як жінки і є законодавчим відбитком порядності її поведінки у шлюбі як морально-етичного стандарту390.
Презумпція батьківства чоловіка (шлюбного батьківства) поширюється на чотири групи дітей:
1) тих, які були зачаті й народжені у шлюбі;
2) тих, які були зачаті до шлюбу, але народжені у шлюбі;
3) тих, які були зачаті у шлюбі, але народжені після його припинення або визнання недійсним;
4) тих, які були зачаті до шлюбу й народжені до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним.
Шлюб 3. та Я. було зареєстровано зранку, а ввечері того ж дня Я. народила дитину.
Працівник органу РАЦС завагався: чи можна зареєструвати 3. батьком дитини.
Якщо б дитина народилася до реєстрації шлюбу, 3. міг бути записаний батьком дитини на підставі заяви про визнання батьківства. Оскільки дитина народилася після реєстрації шлюбу, її походження від “шлюбних” батьків є очевидним.
С. Т. завагітніла до реєстрації шлюбу. За два місяці до народження дитини її чоловік – Р. Т. загинув. Виникло питання про можливість реєстрації Р. Т. батьком дитини.
Особливість цієї ситуації полягає в тому, що дитина була зачата до шлюбу і народилася після його припинення, тобто формально вона не узгоджувалася із сферою дії презумпції шлюбного батьківства. Але до неї не можна підходити шаблонно. Вирішальне значення слід надати самому факту реєстрації шлюбу під час вагітності жінки.
Презумпція шлюбного батьківства стосовно третьої та четвертої груп дітей діє протягом 10 місяців з моменту смерті батька, розірвання шлюбу або визнання його недійсним. Десять місяців – це той термін, протягом якого дитина може бути живою у лоні матері. У кодексах багатьох держав тривалість дії презумпції батьківства визначена днями: протягом 300,302 і навіть 306 днів391.
К. народила дитину через 8 місяців і 24 дні після розірвання шлюбу. Оскільки зачаття відбулося протягом дії презумпції батьківства її чоловіка, були підстави для запису його батьком дитини.
Презумпція батьківства не поширюється на дитину, яка була народжена до шлюбу, навіть якщо батьком дитини є теперішній чоловік її матері. Він може бути записаний батьком дитини на підставі добровільного або судового визнання батьківства, відповідно до статей 125, 126СК.
Л. народила дитину через шість місяців після розірвання шлюбу, свого колишнього чоловіка П. не вважає її батьком. Однак орган РАЦС відмовився зробити запис про батька дитини за прізвищем матері згідно із ст. 135 СК.
Дитина, народжена Л., підпадає під дію презумпції шлюбного батьківства П. Тому відмова органу РАЦСу здійснити запис про батька в актовому записі про народження дитини за прізвищем матері є формально правомірною.
Презумпція шлюбного батьківства є не лише правовим інструментом охорони інтересів матері та дитини, вона слугує й інтересам чоловіка, надаючи йому право вимагати реєстрації себе батьком дитини. Тому заперечення дружини щодо такого запису не має правового значення.
Презумпція батьківства надає можливість кожному з подружжя зареєструвати дитину за своїм особистим волевиявленням, навіть без погодження цього питання з другим з подружжя. Узгодженого рішення потребує лише вибір імені дитини.
Службова особа не може відмовити у запису чоловіка як батька дитини на тій, наприклад, підставі, що він на час зачаття перебував за кордоном чи відбував міру покарання.
Одностороння заява іншої особи про своє батьківство не є достатньою підставою для того, щоби не зареєструвати чоловіка матері дитини батьком цієї дитини.
Норма статті 122 СК про презумпцію батьківства нерідко викликає невдоволення: “я живу з жінкою, чоловік якої давно виїхав за кордон, вона народила від мене дитину, але мене не реєструють її батьком. Невже мені доведеться чекати, поки він повернеться чи письмово відмовиться від батьківства?”
Однак достатніх підстав для критики норми ст. 122 СК немає, адже невдоволений її приписом сам поставив себе у таке непевне правове становище, а тому має зачекати. Закон же мусить грунтуватися не на особливих ситуаціях, а на тих, які є базовими, найбільш поширеними.
Водночас закон не може залишити без регулювання й інші, кількісно менш поширені ситуації. І такі особливі норми у Сімейному кодексі є.
М. на момент зачаття і на момент народження дитини формально була у шлюбі з ф., але спільно проживала з В., який вважає себе батьком дитини, народженої м.
Які можливі виходи із цієї ситуації?
Якщо місце проживання Ф. відоме, можна звернутися до нього з проханням надіслати письмову заяву про те, що дитина від нього не походить.
М. може звернутися до суду з позовною заявою відповідно до ст. 129 СК і розпочати з Ф. спір про батьківство. В. також може розпочати з Ф. судовий спір про батьківство. Отже, є кілька можливих варіантів виходу із цієї ситуації. М. може зупинитися на тому із них, який може якнайшвидше привести до бажаного для нього результату.
Але при цьому слід мати на увазі, що спір щодо материнства чи батьківства може бути предметом судового розгляду лише після реєстрації народження дитини. Це значить, що у разі, коли дитина ще не зареєстрована, справа не може бути прийнята судом до розгляду. А якщо вона була прийнята, суд має надати позивачеві термін для реєстрації дитини.
Оскільки принцип верховенства права проникає і у сферу діяльності органів РАЦСу, посадова особа може сама, не чекаючи судових рішень, зареєструвати В. батьком дитини на підставі відповідних документів (інформації про виїзд чоловіка за кордон, письмових пояснень його батьків тощо).
Спільна заява дружини та чоловіка про невизнання його батьком дитини може бути подана при реєстрації народження дитини або в будь-який час після цього. У разі подання такої заяви вважається, що дитина народилася від батьків, які не перебувають у шлюбі між собою. У цьому випадку інформація про батька записується згідно із ст. 135 СК: за прізвищем матері, а його ім’я та по батькові – за її вказівкою.
Презумпція материнства дружини та презумпція батьківства чоловіка мають не лише процесуальне значення, покладаючи тягар доказування протилежного на ініціатора спору. Вони мають й матеріально-правове значення: права та обов’язки матері та батька дитини виникають з моменту народження і будь – якого додаткового документарного підтвердження з боку дружини чи чоловіка не потребують.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)