Українське народознавство – Лозко Г. С – ЗНАННЯ ПРО ЖЕРТОВНІСТЬ ЯК ОСНОВУ БУТТЯ
Зв’язок людини з Богами забезпечується завдяки пожертвам, які людина добровільно призначає Богам. Найважливішою пожертвою всіх орінських народів був священний напій. Обряд урочистого пролиття Божественного напою у Вогонь був основою всякого моління і свята. Сам Вогонь є Богом і через “споживання” Ним нашої пожертви, ми поєднуємося з Божеством. Жертводавець спостерігає, як Боги беруть його дарунок, а жрець за допомогою відомих йому символів (колір вогню, напрямок і колір диму, шум крони священного дерева, під яким здійснюється обряд) віщує про майбутнє.
У Ведах докладно описана легенда про отримання оріями від Богів священного напою соми. Культу священної Соми присвячена ціла 9-та книга Рігведи. Сома – улюблений напій Індри-Перуна. Ним причащаються і воїни перед боєм. її приготування супроводжується спеціальними молитвами й ритуалами. Подібну легенду має також і Велесова Книга: “А ще хан буде сказано про те, як Квасуро одержав од Богів тайну і впровадив сурину. А то бо є спраги вгамування і ту мали до Радогощі, щоб Богам радіти і танцювати, віни кидаючи до С варт і співами славу Богам творячи. Квасур був сміливим мужем і сильним і про Богів був навчений. А тому Ладо до нього прийшовши, сказав йому залити меди водою й усуряти їх на сонці, себто суру утворити. А як вони перебродять, то перетворяться в сурицю і ту пиймо во славу Божеську” (дошка 22).
Отець же Богумпр отримав від Богів повчання, шо напій, який виготовив Квасуро. слід називати суриніею. Як видно з опису, обряд приготування напою супроводжувався підкиданням до Неба житнього вінка, шо свідчить про духовне значення цього напою, а також час його приготування, вірогідно, – після жнив.
Із яких же рослин виготовляли цей священний напій? “Це є жертва наша мед-сура на дев’ятиснлі й шальвії удіяна і на Сонці ставлена на три дні, а потім крізь вовну ціджена, – і та буде наша жертва Богам Права, які є наші Праотці” (дошка 24-В). Дев’ятнсил відома нині лікарська трава. Шальвія – шавлія, шалфей (за В. Шаяном); за іншими перекладами – щавель (Б. Яценко). Дослідники Рігведи припускають, що арії, пересуваючись широкими просторами Євразії, використовували різні рослини, які росли на шляху від Європи до Індії. Є етнографічні відомості про український напій під назвою сур, який виготовляли з вівса, додаючи полин, як і при виготовленні пива. Велесова Книга згадує й про овес як пожертву Богові: “Жертву Тобі правимо – овся-не борошно і так співаємо славу і велич Твою” (дошка 31).
Мовні дослідження вказують, що індійська назва сома (хаома) пов’язана з коноплями як основною рослиною для її виготовлення. Наша назва Сура походить від назви сонця – Сур’я, так і су ритися – настоюватися на сонці.
Під час обряду Мати-Слава приносить русичам ріг. наповнений ме-дом-сурою: “Летить у Сварзі Перуниця і несе ріг Слави, так іспиймо його до кутаї” – слова, які жерці промовляють перед обрядом жертвопринесення і причастя до святого напою. “Іспити до кута” – те саме, що нині називаємо “випити до дна”, бо в ріжка дном є кут. Дошка 4-А розповідає і про спосіб вживання священного напою: “Залишимо на суру молоко наше в травах на ніч, натовчемо до нього шавлію іі інших трав, як рекли Пра-старотці, і даймо цьому суритися. І пиймо тричі во славу Богів п’ятикратно денно. Бо то наше почитания Богам повинні потребити і треба та буде зв’язком поміж нами”.
Тричі за один прийом роблять по ковтку за кожного з Богів Триглава; так моляться п’ять разів на день. Треба – жертва; потребити – принести жертву. При пожертвуванні напоїв та іншої їжі, її зі спеціальною молитвою виливають чи кладуть у Вогонь, Воду, на Землю. До Вогнища також кладуть духмяні трави, пахощі яких при згорянні створюють відчуття урочистості й Божественного ладу: “тому вержемо до огнища трави й клечви Велеса славити…” (уривок з дошки 20). Вержемо – це кидаємо; клечва – клечання, дослівно “прикраса з трав”, засушені трави, які використовувались в обряді Русалій і обов’язково мали бути спалені (викидати їх не можна, так само, як і обрядові вінки).
Християни звинувачували наших Предків русичів у кровожерливості, жорстокості, дикості. Неодноразово й нині серед упереджених людей чуємо нарікання на людські жертвопринесення, що нібито побутують у язичників. Велесова Книга достойно спростовує це звинувачення, неодноразово наголошуючи, що Богам даємо лише їжу, яку споживаємо самі: “Слава Богам нашим! Маємо істинну Віру, що не потребує людської жертви. А така діє у варягів, які завжди приносили її, іменуючи Перуна Паркуною, і йому приносили жертву. Ми ж з мішком повну жертву даємо від трудів наших – просо, молоко і тук. Та Богів підкріпимо ягням на Коляди і на Русалії, в день Ярила і на честь Красної гори. Те Богам даємо на спомин про гори Карпатські” (дошка 7-А).
Згадки про пожертву “з мішком” є і у літописах10. Це означає лише, що пожертву не можна давати голою рукою, вона має бути загорнута в полотно, солому або спеціальний мішечок для пожертв; напої виливають на вогонь або на землю зі спеціальної чаші чи ріжка; хліб кладуть у вогонь спеціальною лопаткою (згадки про накриття пожертви є у греків і римлян.
Були нони відомі і в інших народів). Як бачимо, жертвували Богам те, що вироблено руками людськими (від трудів); тук – жир, масло як символи багатства, “і жертви іншої, як хліби немає. А ще виноград, і мед, і зерно дають до молінь тих” (дошка 26).
(2 votes, average: 5,00 out of 5)