Українське цивільне право – Заіка Ю. О. – Глава 32. Договір охорони (ст. 978 ЦК)
32.1. Загальні положення
За договором охорони охоронець, який є суб’єктом підприємницької діяльності, зобов’язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов’язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.
Охорона належить до видів підприємницької діяльності, яка підлягає ліцензуванню. Договір охорони має багато спільного з договором зберігання.
Цей договір є консенсуальним (тобто укладеним з моменту досягнення згоди), двостороннім (права та обов’язки виникають в обох сторін) і відплатним (охорона здійснюється за встановлену договором плату).
Сторонами цього договору є замовник і охоронець. Замовником може бути будь-яка фізична чи юридична особа, яка звертається за наданням охоронних послуг.
У літературі для позначення цієї сторони вживаються терміни “Власник”, “Клієнт”, “Володілець”. Ми вважаємо найбільш вдалим використання саме наведеного поняття, оскільки предметом охорони можуть виступати не лише матеріальні об’єкти, а й безпека фізичної особи.
Охоронцем можуть виступати лише суб’єкти підприємницької діяльності: спеціально утворені охоронні фірми, які мають відповідні дозволи на надання такого роду послуг, Державна служба охорони, що є рівноправним конкурентом на ринку охоронних послуг, відповідні підрозділи МВС України (“Титан”, “Беркут” та ін.). Договори охорони і зберігання мають спільні риси:
1) належать до категорії договорів з надання фактичних послуг;
2) об’єднані спільною метою – забезпечити збереження майна власника.
Водночас, договору охорони притаманні специфічні особливості, що дають підстави розглядати його не як різновид договору зберігання чи будь-якого іншого договору, а як самостійний цивільно-правовий договір:
– на відміну від договору зберігання, договір охорони завжди консенсуальний, оплатний, двосторонній і потребує обов’язкової письмової форми;
– особливий суб’єктний склад;
– охоронна діяльність підлягає ліцензуванню;
– об’єкт приймається під охорону в місці його розташування, тобто майно залишається у володінні замовника. На відміну від цього, за договором зберігання майно передається у володіння зберігача;
– надання охоронних послуг може бути епізодичним (наприклад, погодинний, у нічний час, за необхідності); за договором зберігання зберігач надає послуги безперервно – протягом усього часу дії договору;
– обов’язки охоронця, як правило, обмежуються завданням, зокрема не допустити крадіжку, розбій, грабіж на об’єкті. Водночас професійний зберігач повинен ще вживати всіх необхідних заходів для забезпечення збереженості майна, навіть якщо про це безпосередньо у договорі не зазначено (наприклад, з метою недопущення псування чи пошкодження майна поклажодавця періодично провітрювати приміщення, трусити, змазувати, перекладати речі);
– передумовою укладення цього договору, як правило, є обстеження об’єкта охорони з метою узгодження, зокрема, виду охорони; кількості постів; необхідності обладнання засобами сигналізації; технічного укріплення, виходячи з розмірів території об’єкта, його характеру, режиму роботи на ньому та інших умов забезпечення схоронності майна.
Результати обстеження оформляються відповідним актом, в якому зазначаються пропозиції замовнику щодо усунення виявлених недоліків з технічного укріплення об’єкта (наприклад, укріпити паркан, забезпечити освітлення території, поставити грати на вікна, добудувати тамбур, поміняти двері, прикріпити сейфи до підлоги) та строки їх усунення. Про відмову замовника від обладнання технічними засобами охорони місць можливого проникнення на об’єкт спеціально зазначаються у договорі.
Кабінетом Міністрів України затверджено Перелік об’єктів, які підлягають обов’язковій охороні підрозділами державної служби охорони (державні архіви; державні підприємства по випуску зброї, вибухівки;, пункти заховання радіоактивних відходів; склади мобілізаційного резерву; спецвідділення лікарень (де проводять судово-психіатричну експертизу осіб, які підозрюються у вчиненні злочину); особливо важливі мости на залізничних та автомобільних магістралях; об’єкти у зоні безумовного відчуження тощо.
ЦК України дає лише загальне визначення договору охорони. Якщо послуги з охорони надаються Державною службою охорони або відповідним підрозділом МВС України, то правовідносини між охоронцем і замовником регламентуються спеціальними відомчими нормативними актами: Положенням про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 р. № 615; наказом МВС України “Про організацію охорони Державною службою охорони при МВС України об’єктів, квартир та інших приміщень з особистим майном громадян за допомогою технічних засобів” від 25 листопада 2003 р. № 1429 тощо. У разі, коли охоронна діяльність здійснюється відповідною підприємницькою структурою, то зміст договору формує охоронець за погодженням із замовником.
Підрозділи Державної служби охорони озброюються вогнепальною зброєю, а також оснащуються спеціальними засобами індивідуального захисту та активної оборони, пристроями для примусової зупинки автотранспорту тощо. Охоронні підрозділи недержавних охоронних структур можуть мати на озброєнні вогнепальну спортивну та мисливську зброю, а також оснащуватися спеціальними засобами індивідуального захисту та активної оборони, а саме: гумовими кийками, пристроями для відстрілювання патронів, спорядженими гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, балончиками та пістолетами із сльозоточивими речовинами, пневматичною зброєю.
Найпоширенішими видами договорів охорони є договори на охорону: об’єктів, квартир, вантажів, готівки, фізичних осіб.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)