Українське цивільне право – Заіка Ю. О. – 14.3. Спадкування за заповітом
Законодавець надає громадянину право призначити спадкоємців особисто шляхом складання заповіту.
Заповіт – це особисте розпорядження фізичної особи на випадок її смерті. Як односторонній правочин заповіт характеризується цілим рядом специфічних ознак:
– це односторонній правочин, оскільки він вважається дійсним після того, як заповідач в установленому порядку і в належній формі виявить свою волю. Про складення заповіту заповідач може сповістити своїх спадкоємців чи інших зацікавлених осіб, а може і не знайомити їх зі своєю останньою волею, це ніяк не впливає на дійсність заповіту;
– особливість заповіту полягає у тому, що цей правочин настільки тісно пов’язаний з особою заповідача, що виключає його складання за допомогою представника;
– заповідач може наділити своїх спадкоємців лише тими правами та обов’язками, які йому належать або будуть належати на день смерті, оскільки в іншому випадку його волю неможливо виконати; – оскільки заповіт являє собою розпорядження заповідача на випадок смерті, то правові наслідки настануть лише за неодмінної умови – смерті заповідача. Зацікавлені особи не можуть оспорити заповіт навіть тоді, якщо їм став відомий його зміст, оскільки заповіт вступає у силу лише після смерті заповідача. Водночас, заповіт не є умовним правочином. Та обставина, що він вступає у силу лише за наявності певного складу юридичних фактів, є основним положенням такого правочину, а не додатковою обставиною, від якої він буде залежати. Умовою є певна обставина, яка може настати, але може і не настати. Смерть же людини неминуча, невідомий лише момент смерті.
У заповіті зазначається: місце і час його укладання, він підписується особисто заповідачем. Якщо громадянин унаслідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням і в його присутності та у присутності нотаріуса, заповіт може бути підписаний іншим громадянином.
Головне місце у будь-якому заповіті – призначення спадкоємців. Спадкоємцями за заповітом можуть бути призначені як найближчі родичі, так і будь-які фізичні та юридичні особи, а також держава чи територіальна громада.
Так, Національна картинна галерея імені І. Айвазовського була започаткована саме завдяки заповіту відомого художника-мариніста: “…Моє щире бажання, щоб приміщення моєї картинної галереї, з усіма в ній картинами, статуями та іншими художніми творами, стало цілковитою власністю Феодосії, а на пам’ять про мене, Айвазовського, заповідаю галерею Феодосії, моєму рідному місту…”
Підпризначення спадкоємця (субінституція) – це призначення заповідачем додаткового спадкоємця на той випадок, коли основний спадкоємець, який зазначений у заповіті, помре раніше заповідача, відмовиться від спадщини або не прийме її. Для закликання до спадщини до призначеного спадкоємця необхідна наявність двох умов:
1) під призначений спадкоємець повинен пережити момент відкриття спадщини;
2) підпризначений спадкоємець повинен пережити момент, коли від спадкування “відпаде” основний спадкоємець за заповітом.
Якщо призначений у заповіті основний спадкоємець помре після відкриття спадщини і не залишить після себе спадкоємців ні за заповітом, ні за законом, то підпризначений у цьому випадку спадкоємець до спадщини не закликається, і спадщина вважається відумерлою, тобто переходить у власність територіальної громади відповідно до ст. 1277 ЦК.
Не можна не згадати хрестоматійно відому спадкову справу, яка розглядалася у Римі ще в 93 році до н. е. Якийсь Курій був підпризначений спадкоємцем ще ненародженого спадкоємця на випадок, якщо той помре, не досягнувши повноліття. Але призначений у заповіті спадкоємець взагалі не народився. Серед зацікавлених родичів виник спір: чи має право Курій як підпризначений спадкоємець, отримати спадщину, чи, виходячи з буквального тлумачення заповіту, який дає йому змогу набути спадщину лише за умови смерті основного спадкоємця, слід розподілити спадщину за законом так, ніби заповіт не був складений. Перемогла думка тих юристів, які вважали, що у заповіті малося підпризначення й у разі, коли основний спадкоємець не народиться.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)