Українська мова за професійним спрямуванням – Шевчук С. В. – Акцентуаційні норми
Іншомовні слова в українській мові фонетично й граматично адаптуються, проте деякі з них характеризуються орфоепічними особливостями:
1. Голосні [і] та [и] слід завжди вимовляти відповідно до їх написання. Після приголосних [д], [т], [з], [с], [ц], [р], [ж], [ч], [ш] постійно вимовляється [и], а не [і] перед наступним приголосним звуком: Система, дипломатичний, фізика, цивільний, риторика, шифр, ратифікація, режим.
Початковий [і] вимовляється чітко, а наближена до [и] вимова [і] є орфоепічною помилкою.
Правильно Неправильно
[ідеал’но] – ідеально идеально
[ідейа] – ідея идея
2. В іншомовних словах ненаголошений [о] ніколи не переходить в [у] (навіть перед складом з постійно наголошеним [у]): Корупція, доручення, документ, популяризація.
3. Ненаголошені [и], [е] після приголосного вимовляються з наближенням до [е], [и]: [теИНден’ц’ійа] – тенденція; [пеИР’іодизац’ійа] – періодизація; [се”ртиСФ’ікат] – сертифікат.
Акцентуаційні норми
З орфоепічними нормами тісно пов’язані акцентуаційні, що визначають правильне наголошування слів.
Наголос – це виокремлення одного із складів слова засобом посилення голосу.
В українській мові наголос вільний, різномісцевий і рухомий, тобто може падати на будь-який склад слова і змінювати своє місце в однокореневих словах або у формах одного й того ж слова: Збитки – збитковий, приймальня – прийми, будувати – будую, багаж – багажем.
Наголос може виступати засобом розрізнення лексичного (семантичного) значення слова: характерний і Характерний, прошу і Прошу, а також граматичного: сестри і Сестри.
Дотримання норм наголошення й вимови є одним із важливих показників культури усного професійного спілкування. Як відомо, в українській літературній мові є чимало слів, у яких мовці порушують усталений літературний наголос, тобто акцентологічні норми (див. Складні випадки наголошення с. 688-694).
Увага! Акцентуаційна компетенція Іменники середнього роду на – ання мають наголос на тому складі, що й неозначена форма дієслова, від якої іменник утворено: Читати – читання, навчити – навч&;ння, завд&;ти – завдання В окремих випадках префікс ви – перетягає на себе наголос: видати – видання, вивчити – вивчання
Ненормативними є наголошення Читання, навчання, завдання.
Іменники, утворені від дієслів або інших іменників за допомоги префіксів ви-, від-, за-, на-, над-, об-, пере-, під-, не-, при-, про-, роз-, зберігають наголос на префіксі: виклик, відгомін, задум, заклик, напуск, надпис, оббіг, переспів, підкуп, нелюб, припис, притінок, пропуск, розголос, розвідка.
У числівниках від одинадцяти до Дев ятнадцяти наголос падає лише на склад на: одинадцять, чотирнадцять, вісімнадцять.
У відмінкових формах на – и названі числівники зберігають наголос на цьому ж складі: одинадцяти, дванадцяти, чотирнадцяти, шістнадцяти, сімнадцяти.
У відмінкових формах на – ох, – ом наголос перетягується на останній склад: одинадцятьох, чотирнадцятьох, сімнадцятьох тощо, Одинадцятьом, дванадцятьом, шістнадцятьом тощо.
У складних числівниках на – десят наголос на останньому складі: Шістдесят, сімдесят, вісімдесят.
У формах непрямих відмінків цих числівників наголос перетягується на закінчення: п’ятдесяти (п’ятдесятьох), п’ятдесяти (п ‘ятдесятьдм), п ятдесятьма (п ‘ятдесятьома).
Слово прошу вживається з двома наголосами: прошу – у значенні “звертаюся з проханням, клопочу”; прошу – у значенні “запрошую, будь ласка”.
В українській мові є іменники Вигода (родовий множини Вигід) зі значенням “користь” і Вигода (родовий множини Вигод) означає “зручність”. У відмінкових формах цих іменників та у словах, утворених від них, наголос зберігається на тому самому складі: вигода – вигоди – вигодою; вигідний “корисний” – Вигідність – вигідністю; вигода – вигоди – вигодою; вигідний “зручний” – вигідність – вигідністю.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)