Українська мова за професійним спрямуванням – Галузинська Л. І. – 10.2. Лекція. Майстерність лектора
Лекція (від лат. lectio – “читання”) – вид публічного виступу, під час якого лектор, взаємодіючи з аудиторією, розкриває систему уявлень про той чи інший предмет, явище, допомагає слухачам осмислити проблему й дійти певного висновку, спонукаючи їх до цілеспрямованої практичної діяльності.
Лекція належить до різновидів монологічного мовлення, що характеризується граматичною розгорненістю й складністю.
Навчальна лекція – це логічно вивершений, науково обгрунтований і систематизований виклад певного наукового або науково-методичного питання, ілюстрований, за необхідності, засобами наочності та демонстрацією дослідів. На лекціях викладачі ознайомлюють студентів як із загальнонауковими проблемами, так і з основними питаннями галузей знань, перелік яких специфічний для кожного окремого навчального закладу, зі шляхами розв’язання цих проблем, перспективами розвитку, з актуальними завданнями, які вимагають якнайшвидшого розв’язання.
Як і письмова наукова праця, лекція складається з трьох основних частин: вступу, викладу основного матеріалу та висновків.
Вимоги, які стосуються наукового змісту лекцій, за умов значного навчального навантаження студентів мають повною мірою враховувати специфіку самостійного вивчення певного навчального предмета, а також особливості виробничої діяльності, рівень підготовки до засвоєння матеріалу, використання здобутих знань у професійній діяльності. В цьому полягає перша загальнодидактична вимога до побудови лекційного курсу з кожного предмета.
Друга загальнодидактична вимога – установлення добре продуманої системи взаємин між викладачем і студентами. У ВНЗ ця система визначається метою й принципами навчання, її основні позиції в структурі викладання лекційного матеріалу такі:
O чітке і доступне викладення курсу;
O роз’яснення важкого для засвоєння матеріалу;
O створення атмосфери доброзичливості й вимогливості;
O поступове (від лекції до лекції) підвищення рівня наукового викладання, інтенсифікація пізнавальної діяльності студентів, розвиток їхньої активності й інтересу до предмета, який вони вивчають.
Третя загальнодидактична вимога – активізація пізнавальної діяльності студентів на основі принципу проблемності. Під час лекції викладач сам формулює проблему й сам її вирішує (або показує слухачам шляхи до самостійного її вирішення), а студенти подумки стежать за логікою думок викладача, навчаючись засобів поетапного розв’язання проблем.
Логіка побудови тексту лекції передбачає такі спеціальні прийоми проблемного викладання матеріалу:
1. Ознайомлення студентів із історією виникнення наукової проблеми (“ембріологія істини”, за висловом О. Герцена).
2. Ознайомлення студентів із різними поглядами, постановка питань, відповіді на які пропонується дати студентам.
3. Постановка в лекції питань типу парадоксів із чітко визначеними суперечностями, наприклад, “Уявіть собі, що зникли всі люди, які розмовляють іноземними мовами.. (І. Томан).
4. Врахування в тексті лекцій проблемних завдань з демонстрацією кількох варіантів їх розв’язання.
Проблемну ситуацію під час лекції викладач може створити за допомогою різних риторичних запитань, що спонукали б студентів до активного мислення, наприклад, “А як би Ви діяли в такому випадку?”, “Як перевірити, яка з цих пропозицій правильна?”, “Вдумайтеся в ці слова…1*, “Уявіть собі…** тощо.
В одному випадку викладач спонукає студента до того, щоб він навчився “бачити” проблему, формулювати предмет пошуку; в іншому – відокремити відоме від невідомого, проаналізувавши конкретні умови й оцінивши їх; у третьому – самостійно обгрунтувати знайдений доказ, перевірити правильність дій і одержаного результату, зробити необхідні висновки.
Зокрема, хороші результати дає евристична бесіда, розділення складного завдання на кілька простіших із метою досягнення кінцевого результату. Найчастіше такі умови створюються на практичних або семінарських заняттях, які продовжують лекцію. Важливо також під час лекції звернутися до короткого логічного аналізу матеріалу.
Неабияке значення мають і психологічні правила виступу викладача перед аудиторією. До них належать уміння лектора встановити контакт із аудиторією, викликати дискусію, захопити своїх слухачів за допомогою образної мови, стилістики викладу, манери поведінки. Викладач має стати взірцем для своїх студентів.
Лекція – творчий процес, у якому беруть участь як лектор, так і слухачі. Навіть найкращий викладач не зможе прочитати повноцінну лекцію, якщо слухачі до неї не готові, тому її успіх залежить не тільки від підготовки та настрою лектора, а й від аудиторії, від взаємозв’язку викладача та студентів.
Отже, логічно-психологічними особливостями лекційного викладання е:
1. Лекція – монолог чи діалог? Зазвичай лекцію зараховують до викладу навчального матеріалу педагогом. І це правильно. Водночас лекція за своєю сутністю (а не за формою) – завжди діалог, а не монолог. “Вживаючись” в образ свого студента, лектор постійно дивиться на речі з погляду аудиторії, враховуючи її настрій, рівень інформованості. Загалом лекція досягає своєї мети лише тоді, коли викладач ураховує специфіку аудиторії, у тому числі особливості майбутньої спеціалізації студентів.
2. Структура лекції є, безумовно, творчою справою кожного педагога, в ній не може бути штампів. Проте досвід переконує: у будь-якій лекції завжди доцільно визначати частини. Вступ, як правило, є чітким, коротким, виразним викладом основних, початкових позицій (наприклад, яскравих фактів, суперечливих ситуацій, що стосуються нової теми). Висновок нерідко є коротким узагальненням, іноді ним стає яскрава цитата.
3. Подавати новий матеріал необхідно чітко за планом. Більше того, викладач має підготувати конспект лекцій заздалегідь. Це, звичайно, не применшує важливості позатекстової імпровізації: вона можлива, навіть необхідна. Крім цього, викладати матеріал лекції необхідно, зважаючи на міжпредметні зв’язки – саме така позитивна тенденція спостерігається в сучасних лекційних курсах.
4. Назвемо деякі психолого-педагогічні передумови підвищення ефективності лекції: формування відповідної мотивації у студентів, ставлення студентів до лекцій; уміння розкривати цінність знань для слухачів з позицій практики, показувати студентам значущість лекційного курсу, розвивати в них звичку наполегливо й зосереджено працювати, зберігати високу довільну й мимовільну увагу. Важливою психолого-педагогічною умовою ефективності лекції є міра пізнання лектором самого себе: використовувати свої можливості, творчі здібності, а не прагнути лише до копіювання зразків, навіть і найкращих.
Образність мовлення лектора, посилення та послаблення голосу, підкреслення темпом найважливіших положень – це робить матеріал, що викладається на лекції, легшим для сприйняття. Саме тому ще з часів зародження вищої школи (з епохи середньовіччя) лекція була й є одним із основних видів навчальних занять.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)