Українське народознавство – Лозко Г. С – ЇЖА ТА ХАРЧУВАННЯ

Крім українців, жоден з індоєвропейських народів не мав звичаю пекти пироги. В українців пиріг – це символ астрального Бога Місяця9. Начинкою до пирогів бувають різні продукти рослинного чи тваринного походження: м’ясо, риба, квасоля, горох, морква, капуста, сир, мак, вишні, сливи, яблука, груші. Ліплені пироги були ритуальною стравою протягом тисячоліть. Згодом вони здобули популярність і в інших народів. Символом Місяця є також вареники. Обрядовими стравами здавна вважалися український куліш та млинці, пампушки й галушки. Вони пов’язані з люнарним культом небесного вогню й води. Наш народ зберіг стародавню культуру з незапам’ятних часів.

Багато традиційних видів їжі, дійшовши до нашого часу, втратили своє ритуальне чи обрядове значення. Тому спинимося на них докладніше. Каша вважається символом продовження роду – це обрядова страва на родинах, її несуть діти до “своєї” баби перед Різдвом і обмінюють на бабину кашу. Баба сама варила кашу і приносила до породіллі, а всі присутні на родинах торгувалися за честь розбити горщик із кашею. Як правило, найвищу ціну давав кум. Тоді він розбивав горщик об ріг столу, а те, що розпадалося, клали на стіл і з’їдали або несли додому своїм дітям. Цей звичай використовували і бездітні подружжя, намагаючись схопити найбільше цієї каші, що ніби допомагало їм швидше продовжити свій рід, народити дитину. Обряд посвячення дитини (її прилучення до рідних Богів) існував задовго до християнізації.

Звичай обсипати молодих на весіллі горіхами і зерном символізує добробут, багатодітність. Він існував з давніх-давен у багатьох народів і насамперед у Стародавній Греції та Стародавньому Римі. Пізніше символічне значення горішків було перенесене на печиво у вигляді горіхів, бубликів, медових пряників тощо. Дослідники народних звичаїв вважають, що весільний коровай, частування хлібом-сіллю молодих, а також благословення їх батьками було найбільш ранньою формою фіксування шлюбу в дохристиянських обрядах.

Різдвяні свята пов’язувались із поминанням померлих. Споживання куті в давнину вважалося ритуалом принесення жертв. Поминальними стравами були також капусняк, іноді борщ, риба, кисіль молочний або фруктовий, голубці, локшина, м’ясо, вареники.

Коливо – це страва, яку слід куштувати найпершою. Готувалася вона з ячної або пшеничної крупи, іноді її заливали медом. Пізніше коливо почали варити з рису.

Найкращим засобом проти злих духів вважали часник, тому на Новий рік всі намагалися його вживати якнайбільше, щоб протягом року злі сили не турбували людей та їхнє житло.

На Масляну (Колодій), або “сирну неділю” улюбленою стравою були вареники з сиром, млинці, налисники, які запікались або поливалися сметаною.

Зустрічаючи весну, в Україні пекли сорок бубликів, жайворонків, голубів, носили їх вулицею і, роздаючи дітям, співали веснянки.

Великодній коровай (давньослов’янська “баба”) має обрядове значення: пробудження природи, магічне сприяння плодючості полів, худоби і людей. Великодні короваї задовго до прийняття християнства споживали разом із обрядовими яйцями – крашанками, які є символом життя. Аж до XVII ст. християнська церква боролася проти використання крашанки і писанки у Великодніх обрядах: “пироги і яйця надгробні… всюди ліквідуйте.., бо гнівається Хреститель на вашу землю…”10

Свято Спаса знаменувало достигання плодів. До освячення не можна було споживати плодів фруктових дерев. На Спаса їдять яблука, вмочаючи їх у мед”.

В Україні існувало чимало так званих харчових заборон. Найчастіше це були пости – християнські заборони їсти м’ясо і м’ясо-молочні продукти. Чергування постів і м’ясниць було зумовлене головним чином християнським календарем. У піст їли борщ із грибами, рибою або просто з олією, картоплю, круп’яні куліші, киселі з сушених фруктів, а також галушки, пиріжки з квасолею, горохом, картоплею, капустою або вареники з такою ж начинкою. В язичницькій релігії наших Пращурів харчових заборон, як і виснажливих постів, не було. Великі пости християнство перейняло в давніх юдеїв: “В часи суспільних лих у юдеїв був звичай і вважалося релігійним обов’язком накладати на себе піст, тобто утримуватися від їжі, молитися і приносити жертви (Суд. 20:26)… При цьому вони за звичаєм надягали на себе мішковини, знімали взуття, посипали попелом голову ходили з немитими руками й непомазаною головою; синагоги під час постів переповнювалися криком і зойком каяття і покути (Вих. 22:12; Івана 2:15, 17)… Юдеї, готуючись відзначити національне свято Песах (Пасху), накладали на себе сорокаденний піст”12.

Звичайно, їжа українців розрізнялася залежно від крайових (регіональних) особливостей, проте спільне для всіх було значення обіду як об’єднуючого чинника. Це традиційна форма спілкування всієї родини, а дуже часто і сусідів та громади (толока, поминальні дні). Об’єднання людей через їжу – дуже давній закон наших Предків. І Іародна їжа має велику стійкість традицій, досить часто навіть більшу, ніж інші види матеріальної культури. Тому слід збирати і поширювати рецепти давніх страв і звичаїв, пов’язаних із харчуванням наших Пращурів, адже в них простежуються особливості, зумовлені природними умовами, господарською діяльністю, особливостями сімейного побуту українців.

Вживання їжі було своєрідним ритуалом. У великих родинах, коли за столом збиралася вся сім’я, обід починався із молитви, якою освячувалася їжа. Такі молитви збереглися з давніх-давен. У Велесовій Книзі с молитва при чаші:

Вудьмо при чаші і пиймо цю суру. бо вона прийшла віл Богів! Се бо силою укріпить і мудрістю огорне”.

У Рідній Вірі українців існують молитви до їжі і подяка за їжу: Дажбоже наш!

Ти даєш нам їжу в добрий час. На щастя, на здоров’я, на життя Дай нам їжу і пиття!

Слава Дажбогу

За їжу щоденну!

Для кріпості тіла поживну,

Для Духа натхненну.

Бо не ївши – легше.

А поївши – краще”.

У кожній родині існувала своя формула звернення до Богів і подяка їм за їжу.



Українське народознавство – Лозко Г. С – ЇЖА ТА ХАРЧУВАННЯ