Українська мова за професійним спрямуванням – Шевчук С. В. – Модуль 2. Професійна комунікація
Тема 2.1 Спілкування як інструмент професійної діяльності
План
2.1.1. Спілкування і комунікація.
2.1.2. (функції спілкування.
2.1.3. Види і форми спілкування.
2.1.4. Етапи спілкування.
2.1.5. Мова, мовлення і спілкування.
2.1.6. Невербальні засоби спілкування.
2.1.7. Гендерні аспекти спілкування.
2.1.8. Поняття ділового спілкування.
Чудова думка втрачає свою цінність, коли вона погано висловлена.
Ф. Вольтер
2.1.1. Спілкування і комунікація
Успіхи людини в житті, її взаємини з іншими членами суспільства залежать від уміння спілкуватися.
Спілкування – це складний процес встановлення та розвитку контактів між людьми34, взаємодії особистостей, в основі якого лежить обмін думками, почуттями, волевиявленнями з метою інформування.
Отже, спілкування – це “цілеспрямований, соціально зумовлений процес обміну інформацією між людьми в різних сферах їхньої пізнавально-трудової та творчої діяльності, який реалізується переважно за допомоги вербальних засобів”35.
Спілкування зазвичай спрямоване на досягнення певного результату, вирішення конкретної проблеми або реалізацію професійної цілі. Воно є необхідною умовою будь-якої діяльності. Через спілкування відбувається навчання й виховання людини, засвоєння нею різних форм соціального досвіду, норм і правил поведінки, традицій і звичаїв.
Фахівці з проблем спілкування виокремлюють професійне (ділове) спілкування36, що відбувається в умовах конкретної діяльності і є її засобом. Воно вбирає в себе особливості цієї діяльності і є її важливою частиною. Професійне спілкування, спираючись на загальні норми, часто має індивідуальний характер і виявляється у способах спілкування, що їх вибирає суб’єкт у певних комунікативних ситуаціях.
Спілкування відбувається за визначеними правилами і вимагає серйозної, грунтовної підготовки.
Правила спілкування – “рекомендації щодо ефективного спілкування, які склалися в суспільстві й віддзеркалюють комунікативні традиції певного етносу”37. Ці правила засвоюються у процесі навчання та шляхом наслідування й репрезентуються в спілкуванні автоматично.
Спілкування іноді ототожнюють із комунікацією, одначе вони не є синонімами. У сучасній лінгвістиці існує 100 дефініцій комунікації, що зумовлені різноманітністю її способів, специфікою мети передачі та способом адресованості інформації.
Комунікація – це цілеспрямований інформаційний обмін в різноманітних процесах спілкування.
Комунікація опосередковує всі види соціальної діяльності; акумулює суспільний досвід і передає його від покоління до покоління, є чинником етнічної ідентифікації, зберігає культуру. Поняття “комунікація” ширше поняття “спілкування”. Ми розглядатимемо ці терміни як синоніми “з метою наголошення на процесах соціальної взаємодії, що розглядаються в їхньому знаковому втіленні”38.
2.1.2. Функції спілкування
Функції спілкування (від лат. function – виконання, здійснення) – це зовнішній прояв властивостей спілкування, ті завдання, які воно виконує у процесі діяльності індивіда в соціумі.
Відомі різні класифікації функцій спілкування: одні науковці, виокремлюючи їх, розглядають спілкування в контексті його органічної єдності з життям суспільства в цілому та безпосередніми контактами людей, інші – як обмін інформацією, взаємодію та сприйняття людьми один одного, ще інші – з погляду мети спілкування. Узагальнюючи різні підходи до проблеми функцій спілкування, можна говорити про багатоаспектний характер цього феномену.
Відомий фахівець з теорії та практики спілкування Ф. С. Бацевич виокремлює такі функції спілкування39:
^ контактну (створення атмосфери обопільної готовності передавати і сприймати інформацію та підтримувати зв’язок до завершення акту спілкування;
^ інформаційну (обмін інформацією, запитаннями і відповідями);
^ спонукальну (заохочення адресата до певних дій);
/ координаційну (узгодження дій комун і канті в):
Пізнавальну (адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлень);
У емотивну (обмін емоціями);
^ налагодження стосунків (розуміння свого місця в системі рольових, статус них, ділових, міжособистісних стосунків); регулятивну (залежно від мети, яку ставить перед собою адресант, він і організовує своє спілкування, дотримується певної стратегії й тактики).
Усі ці функції між собою тісно взаємодіють у процесі спілкування.
Професійне спілкування у сфері ділових взаємостосунків репрезентує й інші функції:
O інструментальну (отримання і передавання інформації, необхідної для здійснення певної професійної дії, прийняття рішення);
O інтегративну (засіб об’єднання ділових партнерів для спільного комунікативного процесу);
O функцію самовираження (демонстрування особистісного інтелекту і потенціалу);
O трансляційну (передавання конкретних способів діяльності);
O функцію соціального контролю (регламентування поведінки, а іноді (коли йдеться про комерційну таємницю) й мовної акції учасників ділової взаємодії);
O функцію соціалізації (розвиток навичок культури ділового спілкування);
O експресивну (намагання ділових партнерів передати і зрозуміти емоційні переживання один одного.)