Українська мова за професійним спрямуванням – Шевчук С. В. – Граматичні норми
Граматичні норми визначають правильне вживання граматичних форм слів та усталену побудову речень, словосполучень.
Морфологічні норми “передбачають вживання у мовленні повнозначних змінних слів, граматична оформленість яких відповідає нормі української літературної мови”6.
Увага! Морфологічна компетенція
Слід пам’ятати, що іменники – назви осіб за професією, званням, посадою належать до чоловічого роду, тобто водо називають як осіб чоловічої статі, так і жіночої: Народний депутат Юлія Тимошенко; Голова Верховної Ради України Володимир Литвин
До чоловічого роду належать також іменники, що утворилися внаслідок субстантивації: Уповноважений з прав людини Ніна Карпачова; адвокат Антоніна Дубчак.
В офіційно-діловому стилі при таких іменниках-підметах завжди присудок уживається у формі чоловічого роду: запропонував Заступник прокурора Ольга Калінько; виступив проректор З наукової роботи Валентина Шелудько.
За граматичними нормами (зокрема морфологічними) іменники жіночого роду першої відміни твердої групи мають закінчення – ою: роботою, країною, головою, жінкою; м’якої та мішаної групи – – ею: Працею, долею, піснею, задачею, площею, тишею, межею, пожежею.
У родовому відмінку множини ці іменники вживаються переважно з нульовим закінченням: жінок, пісень, велс, верб, тополь, надій, мрій, лікарень, будівель, сосон (сосен), воєн. Проте, в деяких словах виступає закінчення – ів: Суддів, старостів; або закінчення – ей: сімей, статей, ескадрилей.
Вузлики на пам’ять!
Запам’ятайте паралельні словоформи: баб – бабів, губ – губів, Легень – ЛЕгенів.
Секретаря, поштаря, страйкаря, богатиря; а також: Токаря, слюсаря, кухаря, лицаря. До твердої групи належать іменники: бригадир – бригадира, комісар – комісара, командир – командира, касир – касира, семінар – семінару. Іменники чоловічого роду мішаної групи другої відміни у родовому відмінку мають форми: школяра, цегляра, бджоляра, картопляра, весляра, бавовняра, пісняра, газетяра, завідувача, товариша.
Усім іменникам третьої відміни властиве закінчення – ей у родовому відмінку множини: доповідей, галузей, відповідей, подорожей, відстаней, тіней; але: Матерів.
Іменники із суфіксом – єн-, що належать до четвертої відміни, мають паралельні форми: ім’ям – іменем, плем’ям – племенем, тім’ям – тіменем. У літературній мові переважають форми із закінченням – ам (орфографічне – ям).
Множинні іменники у родовому відмінку можуть мати:
^ закінчення – ів: зборів, опадів, терезів, курсів, окулярів;
^ закінчення – ей: дверей, дітей, людей;
Нульове закінчення: ножиць, роковин, запросин, канікул, Альп, Сум.
Особливу проблему морфології сучасної української літературної мови становлять активні дієприкметники, що творяться за допомоги суфіксів – уч (-юч), – ач (-яч). Як зазначає Ю. Шерех, вони не перебувають у регулярних мотиваційних зв’язках з відповідним типом дієслівних основ, а тому їх слід вважати периферійними щодо морфологічної системи української мови віддієслівними похідними й характеризувати як книжні витвори, що не властиві українському літературному слововживанню, стимульовані найбільшою мірою впливом російської мови7.
Отже, активні дієприкметники не стали фактом української мови, це потрібно послідовно відображати під час їх перекладу – подавати власне українські мовні засоби (прикметники, іменники, дієприслівники, дієслова-присудки складних речень), що відповідають російським активним дієприкметникам. А через відсутність у словниках українських відповідників цієї лексики сучасні переклади з російської мови рясніють карикатурними кальками.