Українська мова за професійним спрямуванням – Галузинська Л. І. – 2.4.7. Загальні відомості про дисертаційне дослідження
Дисертація (від. лат. dissertatio – “роздум, дослідження”) – наукова робота, дослідження, яке подається на здобуття наукового ступеня (доктора, кандидата наук) і прилюдно захищається здобувачем (дисертантом).
Основу змісту дисертації має становити принципово новий матеріал: опис відкритих фактів, явищ і закономірностей, а також узагальнення вже відомих даних з інших наукових позицій або аспектів. З огляду на це матеріал може містити дискусійні питання, пов’язані з переглядом наявних поглядів або уявлень. Зміст дисертації має відповідати вимогам оригінальності, унікальності та неповторності наведених положень.
Характерною ознакою форми викладення змісту дисертації є високий ступінь абстрагування, широке застосування математичного апарату, засобів логічного мислення, а також аргументованість суджень і точність наведених даних. У мовностилістичному оформленні матеріалу слід враховувати особливості наукового стилю мови, головною рисою якого є об’єктивність, що випливає зі специфіки наукового пізнання. Необхідно стисло, логічно й аргументовано викладати зміст і результати наукових досліджень, уникати загальних слів, бездоказових тверджень, тавтології.
Як науковий твір дисертація має таку композицію: зміст, вступ, основна частина (два і більше розділів), висновки, список використаних джерел, додатки (за потреби).
Вступ розкриває сутність і стан наукової проблеми (завдання) та її значущість, підстави й вихідні дані для розроблення теми, обгрунтування необхідності проведення дослідження.
У вступі визначають актуальність теми (шляхом критичного аналізу й порівняння з відомими розв’язаннями проблеми, обгрунтовують актуальність і доцільність роботи для розвитку відповідної галузі науки чи виробництва); мету та завдання дослідження (формулюють мету роботи й низку завдань, які необхідно вирішити для ЇЇ досягнення); методи
Дослідження (подають перелік використаних методів дослідження або досягнення поставленої мети); наукову новизну одержаних результатів (чітко, лаконічно викладають нові наукові положення, запропоновані здобувачем особисто); теоретичне та практичне значення одержаних результатів (подають відомості про наукове використання результатів досліджень або рекомендації щодо їх використання, відомості про впровадження результатів досліджень); апробацію результатів дисертації (зазначають, на яких наукових з’їздах, конференціях, симпозіумах, нарадах, семінарах висвітлено результати досліджень, включених до дисертації, а також зазначають кількість друкованих праць, у яких опубліковано результати дисертації) та структуру роботи (вступ, кількість розділів, висновки, список літератури, додатки).
Основна частина дисертації складається з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів. Кожен розділ починають з нової сторінки. Основному текстові кожного розділу може передувати передмова зі стислим описом обраного напряму й обгрунтуванням застосованих методів досліджень. Наприкінці кожного розділу формулюють висновки а лаконічним викладом наведених у розділі наукових і практичних результатів, що дає змогу вивільнити загальні висновки від незначних подробиць.
Основну частину, як правило, будують на засадах дедуктивного методу – починають від огляду літератури, обгрунтування вибору напрямів дослідження і переходять до вичерпного й повного викладу результатів власних досліджень автора з висвітленням того нового, що він вносить у розроблення проблеми. Виклад матеріалу підпорядковують одній провідній ідеї, чітко визначеній автором.
У висновках викладають найважливіші наукові та практичні результати, отримані в дисертаційному дослідженні, враховуючи формулювання розв’язаної наукової проблеми (завдання) та значення її для науки й практики. Далі подають висновки й рекомендації щодо наукового та практичного використання здобутих результатів. Перший пункт висновків має дати стислу оцінку стану питання. Потім розкривають методи вирішення поставленої в дисертації наукової проблеми (завдання), їх практичний аналіз, порівняння з відомими розв’язаннями, наголошують на якісних і кількісних показниках здобутих результатів, обгрунтовують їхню вірогідність.
Список використаних джерел слід надати в порядку згадування їх у тексті за наскрізною нумерацією. Можна використовувати й алфавітний список. Бібліографічний опис джерел виконується відповідно до чинних стандартів з бібліотечної та видавничої справи” зокрема ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 “Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання”, ДСТУ 3582-97 “Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові в бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила”.
У разі потреби для повноти сприйняття дисертації до додатків включають такий допоміжний матеріал:
O проміжні математичні доведення, формули й розрахунки;
O таблиці допоміжних цифрових даних;
O протоколи й акти випробувань, впровадження, розрахунки економічного ефекту;
O інструкції й методики, опис алгоритмів і програм розв’язання задач на ЕОМ, розроблених у процесі виконання дисертаційної роботи;
O ілюстрації допоміжного характеру.
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кафедра українознавства
УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ
Реферат
Студента групи ТЦ-І-7 Росіяненка Володимира Миколайовича
Київ – 2008
(1 votes, average: 5,00 out of 5)