Українська мова за професійним спрямуванням – Галузинська Л. І. – 1.3. Норми та стилі української літературної мови
Українська літературна мова як форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які обов’язкові для всіх її носіїв. Унормованість – одна з основних ознак літературної мови.
Норма літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених у процесі суспільної комунікації.
Розрізняють такі мовні норми:
1) орфоепічні – регулюють правильну вимову звуків, наголошення слів;
2) лексичні – встановлюють правила слововживання;
3) граматичні – передбачають правильне вживання граматичних форм слів, усталену побудову словосполучень, речень;
4) стилістичні – визначають вживання мовних засобів відповідно до стилю мовлення;
5) орфографічні – охоплюють правила написання слів та їхніх частин;
6) пунктуаційні – регулюють вживання розділових знаків (табл. 1.1).
У процесі розвитку літературної мови кількість і якість мовних варіантів, які підлягають нормуванню, змінюються. Мовні норми найповніше й у певній системі зафіксовані у правописі, словниках, довідниках, підручниках і посібниках із української мови.
Культура писемного й усного мовлення всіх мовців полягає в тому, щоб досконало оволодіти мовними нормами, послідовно їх дотримуватись. Використовуючи мову у повсякденному житті, люди, залежно від потреби, вдаються до різних мовних засобів. Зважаючи на зміст і мету висловлення, а також на індивідуальну манеру та уподобання у процесі мовлення відбуваються певний добір і комбінування найприйнятніших і найпотрібніших саме для цієї мовної ситуації наявних у мові варіантів слів, форм, словосполучень, конструкцій речень. Отже, тексти – художній твір, наукова стаття, протокол, газетний репортаж, – написані однією мовою, відрізняються набором мовних засобів, специфічними особливостями у мовному оформленні. Таке розрізнення називається стилістичною диференціацією мови.
Таблиця 1.1. Сукупність норм української літературної мови
Норми літературної мови | Регулюють правильність | Приклади |
Орфоепічні | Вимови звуків, звукосполучень, наголошення слів | [ве”дец’:а], [шчи’пйти], [ноушу], [к’іхт’і], позаочі, добродій |
Орфографічні | Написання слів | Пів’яблука, пів-Європи. бринь_чати, деренчати |
Лексичні | Вживання слів у властивих їм значеннях, правильне подання слів | Будь-яке питання (а не любе), випрасував (а не погладив) одяг, наступна (а не слідуюча) зупинка |
Граматичні | Творення слів, уживання форм слів, побудови слів і речень | По містах і селах (а не по містам і селам), згідно з наказом, відповідно до наказу (а не згідно до…, відповідно з), найбільший (а не самий найбільший) |
Стилістичні | Використання мовних засобів, властивих лише певному стилеві | Серед проблем, якими займається колектив, чільне місце посідає… (а не займає) |
Пунктуаційні | Вживання розділових знаків | Це* може* й так*, а може й ні. |
Стиль – функціональна підсистема літературної мови, що використовується у певній сфері суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних засобів (лексичних, фразеологічних, граматичних, фонетичних).
Літературна мова поділяється на стилі. Кожен стиль має свою сферу поширення (коло мовців); призначення; систему мовних засобів; стилістичні норми; підстилі; жанри реалізації. В українській літературній мові традиційно виокремлюють п’ять функціональних стилів: науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній, розмовний (табл. 1.2).
Таблиця 1.2. Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування
Стиль | Сфера застосування |
Розмовний | Засіб впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з’ясування виробничих і побутових стосунків |
Художній | Різнобічний вплив на думки й почуття людей за допомогою різноманітних зображально-виражальних засобів |
Науковий | Викладення наслідків досліджень про людину, суспільство, явища природи, роз’яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення |
Офіційно-діловий | Регулювання ділових стосунків у суспільно-політичній та адміністративно-виробничій сферах діяльності |
Публіцистичний | Засіб активного впливу на читача, спонукання його до діяльності, до необхідності посісти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові |
Конфесійний* | Обслуговування релігійних потреб як однієї людини, так і всього суспільства |
Епістолярний* | Ведення приватного листування |
Ораторський* | Мова публічних виступів різного спрямування |
Кожен зі стилів має свої характерні особливості й реалізується у властивих йому жанрах.
Жанри – різновиди текстів певного стилю, що різняться, насамперед, метою мовлення, сферою спілкування та іншими ознаками.
Проте функціональні стилі існують не окремо один від одного, у будь-якому з них переважають загальномовні, міжсти-льові засоби, незважаючи на те, що кожен вирізняється специфічними елементами, властивими тільки йому.
В офіційно-діловому стилі тексти мають бути змістовними, точними. Для офіційно-ділового стилю характерне використання усталених мовних зворотів, стандартних шаблонів на початку і в кінці документів, поділ на частини. У ньому закріпилося чимало специфічних термінів, традиційних форм. Цей стиль повністю позбавлений емоційності та образності. Речення чіткі, лаконічні.
Стиль законодавчих паперів значно відрізняється від канцелярського. У канцелярсько-діловій мові виразно простежується безпосередній зв’язок мови з виробничою діяльністю.
Використання термінів і усталених мовних зворотів, поділ на частини притаманні також науковому стилеві мовлення. Проте, на відміну від ділового, наукова мова послуговується як простими, так і складними реченнями, має певний елемент образності (в науково-популярному та науково-навчальному підстилях).
Саме ці два стилі – науковий та офіційно-діловий – і визначають особливості професійного мовлення та спілкування. Залежно від контексту у них дозволяється використовувати засоби й інших стилів.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)