Технологія і техніка шкільного уроку – Кузьмінський А. І. – Розділ 3. УРОК У СИСТЕМІ ОСВІТИ
3.1. Урок як форма організації навчання
В історії розвитку шкільництва постійно відбувалися пошуки різноманітних форм організації навчання. В середині XVII ст. чеський педагог Я. А. Коменський вперше, по суті, на основі попередніх наробок учителів-практиків здійснив наукове обгрунтування сутності уроку. З того часу урок зайняв провідне місце в освітній системі більшості країн світу. Спроби пошуків інших форм навчання не мали успіхів. Упродовж XX ст., особливо в другій його половині, йшли пошуки удосконалення навчального процесу в рамках класно-урочної системи. Тому не випадково, що і в добу інформаційного буму, нових інформаційних технологій урок залишається визначальною формою освітнього процесу в усьому світі, а творцем уроку є вчитель і його приклад відіграє ключову роль у становленні молодої людини.
Видатний український педагог В. О. Сухомлинський з позицій багаторічної педагогічної діяльності в загальноосвітній школі писав: “На уроці дуже важливий особистий приклад педагога.
Урок виховує не тільки змістом знань. Той самий зміст знань в одного вчителя виховує, а в іншого не виховує. Виховна сила знань залежить величезною мірою від того, наскільки тісно зливаються знання з особистим духовним світом педагога – з його переконаннями, усією моральною й інтелектуальною спрямованістю його життя, з його поглядом на майбутнє тих, кого він виховує, – на майбутнє молодого покоління”.
Ми маємо усвідомлювати, що значна частина життя молодого покоління (дитинство, отроцтво, юність) проходять у школі, безпосередньо на уроках. Упродовж років навчання в школі учень бере участь у великій кількості уроків. Тому над завданням учителя є такий стиль роботи, за якого кожен урок буде наповнений багатим змістом у контексті конкретної навчальної дисципліни і нестиме у собі потужний духовний потенціал.
У підході до розгляду питань технології й техніки уроку треба бачити ознаки уроку як форми організації навчання. Це: керівна роль учителя; постійний склад учнів, які мають приблизно однаковий рівень фізичного й психічного розвитку; перебіг навчальної діяльності в класній кімнаті; дотримання розкладу й регламенту.
Урок як основна форма освітньої діяльності має виконувати низку функцій:
1. Організаційну: забезпечувати організацію вихованців на пізнавальну діяльність у складі конкретного первинного колективу.
2. Освітню: сприяти отриманню системи знань стосовно вимог загальної, політехнічної і професійної освіти.
3. Дидактичну: сприяти створенню оптимальних умов для оволодіння вихованцями методами і прийомами самостійної пізнавальної діяльності.
4. Розвивальну: забезпечувати умови для розвитку інтелектуальних можливостей особистості як визначального чинника становлення головного багатства окремої особистості і суспільства загалом.
5. Виховну: створювати оптимальні умови для розв’язання на уроці мікро завдань розумового, морального, трудового, фізичного й естетичного виховання.
6. Перспективну: вибудовувати систему перспективних ліній з метою формування позитивних мотивів навчання й життєдіяльності особистості.
Усі названі функції уроку певною мірою взаємозумовлені і реалізуються шляхом узгодженої діяльності вчителя й учнів.
У концептуальному сенсі урок – це цілеспрямована взаємодія вчителя й учнів, зона активної інтелектуальної праці. Тому урок має бути таким дійством, яке б збагачувало вихованців інтелектуально й духовно.
У буденній педагогічній діяльності мова йде про так званий ефективний урок. На думку І. П. Підласого, ефективний урок характеризується :
– високим науковим обгрунтуванням стратегії й тактики керування пізнавальною діяльністю на основі закономірностей і принципів навчання;
– напруженою, посильною, досконало організованою й результативною пізнавальною працею всіх учнів;
– ретельною діагностикою причин, що впливають на якість знань, прогнозуванням ходу й наслідків навчально-виховного процесу, вибором на цій основі досконалої технології досягнення запроектованих результатів;
– творчим нестандартним підходом до розв’язання конкретних завдань відповідно до наявних умов і можливостей; обгрунтованим вибором, доцільним застосуванням необхідного й достатнього для досягнення мети комплексу дидактичних засобів; диференційованим підходом до окремих груп учнів з урахуванням особливостей їхнього анатомо-фізіологічного і психічного розвитку;
– ефективним використанням навчального часу;
– атмосферою демократизму, змагальності, діловитості, стимулювання, високою відповідальністю всіх учасників навчально-виховного процесу за результати спільної праці1.
Цей перелік можна доповнити ще деякими аспектами, які впливають на ефективність уроку. Це:
– забезпечення оптимізації умов для діяльності учасників навчального процесу;
– створення умов для інтенсифікації розумової діяльності вихованців, забезпечення їх інтелектуального розвитку і креативного мислення;
– дотримання санітарно-гігієнічних вимог.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)