Технологія і техніка шкільного уроку – Кузьмінський А. І. – 4.1. Функції вчителя
4.1. Функції вчителя
Виховання найдавніше поняття суспільного розвитку. Люди, турбуючись про продовження свого роду, завжди дбали про передачу новому поколінню досвіду попередніх. Спочатку цю функцію виконували батьки. А пізніше окремі функції виховання дітей у родах, общинах їх члени передавали найбільш досвідченим і мудрим людям – педагогам. Уже в етимології цього слова закладено глибокий соціальний зміст. Слово педагог походить від грецького paidagogos (paidos – дитина; ago – вести). У дослівному перекладі paidagogos означає “поводир дітей”. Педагогами називали людей, які професійно займалися дітоведенням, вихованням дітей. Тому не випадково, що професія педагога (вчителя, вихователя) є найдавнішою на Землі.
Люди споконвіку з повагою й особливим пієтетом ставилися до вчителів. У джерелах народної педагогіки знаходимо думки про високий рівень культу вчителя-вихователя: “Професія вчителя прекрасна, мов на небі сонце ясне”, “Учитель – добра і розуму повелитель,” “Учитель, як батько й мати, вчить честь шанувати,” “Покликання вчителя прекрасне – дбати, щоб іскра знань не гасла”, “Де праця вчителя завзята, там країна на героїв багата”, “Усі професії починаються з учителя”, “Професія вчителя доти буде, доки живуть люди”, “Де вчитель і школа, там знання і світло довкола”.
Відомі педагоги минулого не уявляли прогресу суспільства без подвижницької праці вчителів. Я. А. Коменський писав: “…наші (вчителі. – Авт.) думають, що вони поставлені на високо почесному місці, що їм надано чудову посаду, вище за яку нічого не може бути під сонцем…” Німецький педагог А. Дістервег високо оцінив соціальну місію вчителя в розвитку суспільства: “Учитель для школи – це те саме, що сонце для всесвіту. Він джерело тієї сили, яка надає руху всій машині. Остання заіржавіє в мертвому заціпенінні, якщо він не зуміє вдихнути в неї життя і рух…”
В. О. Сухомлинський, звертаючись до вчителів, писав: “…в наших руках найбільша з усіх цінностей світу – Людина. Ми творимо Людину, як скульптор творить свою статую з безформного шматка мармуру: десь у глибині цієї мертвої брили лежать прекрасні риси, які потрібно добути, очистити від усього зайвого*’3.
І в іншому місці: “Вихователь – це особа, яка за дорученням народу має повсякденний доступ до найдорожчого народного багатства – душі, розуму, думок, почуттів дітей, підлітків і юнацтва. Перед ним, з одного боку, моральні цінності, створені, вистраждані протягом століть, з другого – багатство народу, його майбутнє, його надія – молоде покоління. Вихователь творить найбільше багатство суспільства – людину. В цьому творенні найголовнішим є вміння знайти в моральних цінностях нашої Вітчизни і всього людства те, що треба вкласти в юні душі”.
Кожна людина, починаючи з раннього дитинства, проходить через руки й душу вчителя, який і залишає в її серці й розумі помітний слід. У шкільні роки не кожен розуміє велич подвигу вчителя, його значущість у соціальному зростанні. І лише з роками, з висоти життєвої мудрості приходить таке усвідомлення.
Український поет Володимир Сосюра у вірші “Учитель” писав:
Я з рук твоїх давно пішов у люди,
В життя бурхливі, грозяні моря, учитель мій!..
Тебе я не забуду, моєї юні радісна зоря!’
Андрій Малишко порівнював учителя зі світовою зорею, яка все життя є дороговказом для людини: Знов щебече юнь і цвіте трава, Пізнаю тебе в постаті несхилій. Вчителько моя, зоре світова, Раднице моя На Вкраїні милій!
Учителі в роки Великої Вітчизняної війни показували зразки патріотизму й мужності. А по закінченні війни повернулися на освітню ниву і віддавали свої серця дітям. Яскравим взірцем солдата освітнього фронту є Учитель із Павлиша Василь Олександрович Сухомлинський. Повернувшись зраненим з війни, він зріднився з Павлиською середньою школою, якою керував до кінця своїх днів (помер у 1970 р.). За порівняно короткий період своєї педагогічної діяльності Учитель піднявся на педагогічний Олімп: у світ вийшло понад 50 його книг загальним тиражем понад 15 мільйонів примірників; його праці перекладені 56 мовами народів світу. Понад 400 друкованих статей на педагогічні теми й дотепер залишаються невичерпним джерелом мудрості в царині виховання молодого покоління. Саме про таких Прометеїв незгасимого педагогічного вогню писав український поет другої половини XX ст. Борис Олійник:
Схиляю перед вами прапори,
До ваших милиць припадаю низько,
Учителі воєнної пори,
В шинелях геніальні Сухомлинські!
Що за високим покликом душі
Учили зерна віднайти в полові
І до останку на своєму слові
Стояти,
Як солдат на рубежі.
Праця вчителя дивна й загадкова за своєю соціально-психологічною сутністю. Впродовж усієї своєї професійної діяльності вчитель виступає передусім як своєрідний транслятор знань. Проходять роки й колишні учні рідко пригадують зміст того, про що йшлося на конкретному уроці. Проте в їхньому розумі й серці на довгі роки залишається духовний скарб, який не можна виміряти. Це дивне явище спробувала описати вірменська письменниця Маріетта Шагінян: “Учитель на все життя запам’ятовується людям як особистість, як характер, як індивідуальність, як ті “Іван Казимировий” чи “Ніна Вікторівна”, які не повторні, єдині в долі даної людини. Мені здається, сила дії уроку, його запам’ятовуваність, а головне – органічна сплетеність чогось пізнаного розумом з чимось таким, що увійшло у волю і совість, тобто ідеал поєднання навчання з вихованням – цілком залежить не від якихось теоретичних хитромудрощів учених педологів і методистів, а саме від особи самого вчителя, від його персональної чарівливості, від оригінальності його характеру, від виразності й небанальності його поведінки в класі”.
В умовах становлення української державності, відродження національної духовності, формування національної гідності громадян роль учителя в суспільстві зростає. Учитель як уповноважений суспільства нарівні з батьками несе відповідальність за соціальну зрілість молодих людей. Від учителя-вихователя залежить розв’язання ще одного важливого завдання: забезпечення сприятливих умов для створення найбільшого багатства суспільства – інтелектуальних можливостей кожної людини зокрема і людської спільноти загалом.
Учитель у системі своєї професійної діяльності має виконувати певні функції. Функція (від лат. fynktio – виконання, звершення) – діяльність, робота, обов’язок; призначення; стандартизована, соціальна дія, регульована визначеними нормами і контрольована соціальними інститутами; робота кого-, чого-небудь, обов’язок, коло діяльності когось, чогось.
Функції вчителя зумовлюються потребами суспільно-економічного розвитку суспільства, а також особливостями розвитку загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей. У ході своєї професійної діяльності педагог здійснює такі основні функції:
1. Виховна: передбачає необхідність здійснення цілеспрямованого впливу на особистість з метою створення оптимальних умов для її всебічного гармонійного розвитку; акумулювання в особі вчителя загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей і передавання їх нащадкам. Ця функція пов’язана з вихованням людини в широкому розумінні. Вона займає провідне місце в складному процесі формування особистості.
2. Навчальна: полягає в роботі з учнями з метою оволодіння ними знаннями, вміннями й навичками з основ наук, забезпеченні умов для інтелектуального розвитку учнів, навчання їх методам самостійної пізнавальної діяльності.
3. Організаторська: полягає в необхідності організації дитячих колективів, цілеспрямованого керівництва різними видами дитячої діяльності безпосередньо в навчально-виховних закладах і поза їх межами. Вчитель – центральна постать, організатор навчально-виховного процесу.
4. Оберігаюча: вчитель є хранителем загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей, він оберігає їх від руйнівних впливів деструктивних сил, турбується про здоров’я вихованців, формує в них соціально-психологічний імунітет проти аморальних, аномальних проявів у соціальному середовищі.
5. Інформаційна: передбачає поширення педагогічних знань серед батьків, працівників соціальної і виробничої сфер. Питаннями виховання в широкому розумінні слова мають займатися, по суті, всі дорослі громадяни. Та всі вони відчувають певні труднощі в такій неспецифічній для них діяльності через брак спеціальних знань з психології й педагогіки. К. Д. Ушинський указував на специфічність діяльності людей у педагогічній сфері: “Мистецтво виховання має ту особливість, що майже всім воно здається справою знайомою й зрозумілою, а декому навіть справою легкою – і тим зрозумілішим і легшим здається воно, чим менше людина з ним обізнана, теоретично чи практично. Майже всі визнають, що виховання вимагає терпіння; дехто вважає, що для цього потрібні вроджена здібність і вміння, тобто навичка; але дуже мало хто прийшов до переконання, що, крім терпіння, вродженої здібності й навички, потрібні ще й спеціальні знання..”
(1 votes, average: 5,00 out of 5)