Теорія журналістики – Приступенко Т. О. – Засадний і принципи функціонування Ради німецької преси

Публіцистичні принципи (Кодекс преси)

Ухвалено Радою німецької преси у співпраці зі Спілками преси та подано Федеральному Президенту Густаву В. Хайнеману.

12 грудня 1973р. у м. Бонн. У версії від 14 лютого 1996 р.

Свобода преси, яка гарантується Основним законом Федеративної Республіки Німеччини, передбачає незалежність та свободу інформації, вільне висловлювання думок і критики. Видавництва, редакції і журналісти підчас виконання своєї роботи мають усвідомлювати відповідальність перед суспільством та зобов’язання, повязані з іміджем преси. Вони сприймають своє публіцистичне завдання цілком свідомо, незважаючи на власні інтереси та стимули, що не стосуються справи.

Публіцистичні принципи конкретизують фахову стику преси, яка охоплює обов’язок у рамках Конституції і відповідних їй законів зберігати імідж преси та відстоювати її свободу.

Фахова етика дає кожному право скаржитись через пресу. Скарги є тоді обгрунтованими, коли порушується фахова етика.

1. Увага до правди, поважне ставлення до людської гідності та правдиве інформування громадськості – найвищі заповіді преси.

Пункт 1 Кодексу преси

Напрямок 1.1. Ексклюзивні контракти

Інформування громадськості про події важливі та значущі з погляду впливу на формування думки і громадського резонансу, не може бути обмеженим або прихованим через існування ексклюзивних контрактів із носіями інформації. Ті, хто прагнуть монополії на інформацію, вилучають решту преси з процесу здобуття важливих повідомлень, а отже, обмежують свободу отримання інформації.

Напрямок 1.2. Заходи, пов’язані з передвиборною боротьбою

Повідомлення преси про передвиборну кампанію, в яких вона публікує навіть ті думки і погляди, яких сама не поділяє, відповідає журналістській порядності, служить справі свободи на отримання інформації громадянами і вирівнює шанси демократичних партій.

Напрямок 1.3. Повідомлення в пресі

Повідомлення в пресі, які видаються державними установами, партіями, спілками, об’єднаннями або іншими представниками чиїхось інтересів, мають бути відповідно позначені, якщо вони публікуються редакцією без змін.

2. Деякі новини, усна та візуальна інформація за певних обставин мають бути ретельно перевірені щодо їхньої правдивості. Сенс цієї інформації не може бути змінений або фальсифікований шляхом їхньої переробки, зміни тексту або підпису до фотографій. Документи мають публікуватись з погляду їхнього сенсу. Про непідтверджені повідомлення, чутки і припущення мас бути зазначено окремо для ‘їхнього розпізнання. Символічні фотографії повинні супроводжуватись відповідними позначками.

Пункт 2 Кодексу преси

Напрямок 2.1. Результати опитувань

Рада німецької преси, публікуючи результати опитувань, здійснених інституціями з вивчення громадської думки, радить пресі повідомляти про кількість опитуваних, час проведения опитування, замовника, а також постановку питань.

У разі відсутності замовника необхідно зробити позначку, що опитування проводилось із власної ініціативи інституції з вивчення громадської думки.

Напрямок 2.2. Символічні фотографії

Якщо ілюстрація, а надто фотографія, сприймається неуважним читачем як документ, незважаючи на тс, що йдеться лише про символічне фото, пропонується відповідне чітке пояснення. Л саме:

1) заміна або допоміжні ілюстрації (той самий мотив у іншій ситуації, інший мотив у тій самій ситуації тощо);

2) символічні ілюстрації (додані сцени, штучно візуалізована шайка тексту тощо);

3) фотомонтаж чи інші зміни мають чітко сприйматися в легенді фотографії чи письмовому поясненні до тексту як символічні.

Напрямок 2.3. Анотації до публікацій

Преса несе публіцистичну відповідальність за опубліковані анотації до матеріалів, які у скороченій формі відображають зміст оголошеної статті. Той, хто поширює анотації органів преси разом з наданням джерел інформації, може принципово довіритись правдивості змісту. Скорочення чи доповнення не мають призводити до зміни тенденцій чи хибних висновків у важливих частинах публікації, що порушувало б справедливі інтереси третьої сторони.

Напрямок 2.4. Інтерв’ю

Інтерв’ю з боку журналістів за будь-яких обставин є коректним, якщо авторизоване особою, в якої береться, або її уповноваженим. За значного браку часу коректною є публікація висловлювань у неавторизованій формі інтерв’ю, якщо співрозмовникам зрозуміло, що висловлення готувалися задля цієї або подібної за змістом публікації. Журналісти мають завжди це підкреслювати.

Якщо інтерв’ю береться цілком чи здебільшого дослівно, обов’язково мас бути вказане джерело. Якщо значна частина змісту висловленого передасться своїми словами, то дані про джерело інформації цілком відповідають журналістській порядності.

При оголошенні інтерв’ю у скороченій формі, слід звертати увагу нате, щоб особа, у якої береться інтерв’ю, була захищена від викривлень або шкоди, які загрожують її законним інтересам.

Напрямок 2.5. Припинення публікації до певного строку

Припинення публікації до певного терміну, на час якого публікація того чи іншого повідомлення відкладається, допускається тільки в тому випадку, коли воно служить справі професійної та коректної підготовки публікації повідомлення. Воно належить до сфери вільної домовленості між інформатором та ЗМІ. Припинення публікації до певного терміну слід дотримуватись тільки за професійно обгрунтованої причини. Наприклад, текст промови, яка ще не відбулась, передчасно виданий річний звіт підприємства або подія, яка ще не розпочалась (наради, збори, вшанування тощо). Рекламні цілі не є обгрунтованими причинами для припинення публікації до певного терміну.

Напрямок 2.6. Листи читачів

Через публікацію листів, якщо вони відповідають формі й змісту, треба надавати читачам можливість висловлювати свої думки, тобто брати участь у формуванні відгуків. Поважне ставлення до публіцистичних принципів під час друкування листів читачів відповідає обов’язку журналістської ретельності.

Відгуки читачів, надіслані до видавництв та редакцій, можуть бути опубліковані як листи читачів, якщо за формою та змістом можна розпізнати такс бажання читача. Можна припустити таку згоду, якщо відгук стосується тієї чи іншої публікації або загальноцікавої теми і автор листа не має жодних правових претензій щодо друкування його відгуків.

Зазначення імені автора листа є загальною практикою. У виняткових випадках, за бажанням автора, замість імені використовуються інші позначки. Якщо є сумнів щодо ідентифікації особи, яка надіслала листа, слід відмовитись від публікації. Публікація фіктивних листів не відповідає завданню преси.

Зміни чи скорочення відгуків, підписаних повним ім’ям, принципово неприпустимі без згоди автора. Скорочення можливі в тому випадку, коли в рубриці листів читачів є позначка про те, що редакція залишає за собою право робити скорочення зі збереженням змісту при публікації відгуків, які належать до цієї рубрики. Якщо автор наполегливо забороняє скорочувати або змінювати свій текст, редакція, незважаючи на своє право, має погодитися з цим або взагалі відмовитись від публікації. Всі листи, що надходять до редакції, належать до редакційної таємниці Й жодним чином не можуть бути передані третій стороні.

3. Опубліковані новини або твердження, які згодом виявились неправильними, мають бути відповідним чином негайно і добровільно спростовані тим органом преси, який поширив цю інформацію.

Пункт 3 Кодексу преси

Напрямок 3.1. Уточнення, виправлення

Для читача має стати зрозумілим, що попереднє повідомлення було цілком або частково неправильним. Уточнення чи виправлення при публікації коректного повідомлення мають посилатись на попереднє помилкове повідомлення. Правдивий зміст має бути опублікований навіть у разі, якщо непорозуміння, пов’язане з попереднім повідомленням, уже виникло в суспільстві.

4. Під час здобуття новин, інформаційних матеріалів, фото – та відеоінформацїі неприпустимі “брудні” методи.

Пункт 4 Кодексу преси

Напрямок 4.1. Принципи розслідування

Розслідування є обов’язковим інструментом журналістської ретельності. Журналісти обов’язково мають представлятись. Неправдиві дані щодо персони журналіста, який веде розслідування, або про те, який орган ЗМІ він представляє, не сприяють іміджу та не належать до функцій преси.

Приховане розслідування у виняткових випадках може бути виправданим, коли немає іншого способу роздобути інформацію великої громадської ваги.

За нещасних випадків і катастроф преса мас, насамперед, надавати пріоритет рятувальним заходам і порятунку постраждалих, перш ніж інформувати громадськість.

Напрямок 4.2. Розслідування у випадках осіб, які потребують захисту

У процесі розслідувань, пов’язаних з особами, які потребують захисту, необхідна особлива стриманість. Насамперед це стосується осіб, які цілком не володіють своїм душевним або тілесним станом чи пережили надзвичайно важку душевну травму, а також дітей і неповнолітніх. Обмежені можливості власного контролю або незвичайне становище цих людей не можуть бути цілеспрямовано використані для здобуття інформації.

5. Домовленостей про конфіденційність необхідно принципово дотримуватись.

Пункт 5 Кодексу преси

Напрямок 5.1. Конфіденційність

Якщо особа надає інформацію за умови нерозкриття джерела цієї інформації, то такої умови слід дотримуватись. Конфіденційність не є обов’язковою в тому випадку, коли інформація стосується злочину і є необхідність повідомити про цс відповідні установи. Конфіденційності можна не дотримуватись, якщо, ретельно зваживши, перевіривши та проаналізувавши справу, переважатимуть важливі державно-політичні причини, особливо ті, що стосуються або загрожують існуючому конституційному порядку.

Про секретні події чи плани можна інформувати, якщо після виваженого та ретельного аналізу з’ясовується, що нагальність цієї інформації для громадськості переважає причини, з яких вона була визнана секретною.

6. Кожний, хто працює в пресі, зберігає імідж, довіру до ЗМІ, а також професійну таємницю, використовує право не називати, інформаторів чи джерела інформації і не поширює інформацію без їхньої одностайної згоди.

Пункт 6 Кодексу Преси

Напрямок 6.1. Відокремлення функцій

Якщо журналіст, окрім своєї публіцистичної діяльності, виконує інші функції, наприклад працює в уряді, державній установі чи на підприємстві, всім зацікавленим необхідно стежити за суворим розмежуванням цих різновидів діяльності. І навпаки. Конфлікти інтересів шкодять іміджу преси.

Напрямок 6.2. Розвідницька діяльність

Розвідницька діяльність журналістів та видавців непоєднувана з обов’язками, пов’язаними з професійною таємницею та іміджем преси.

7. Відповідальність преси перед громадськістю зобов’язує до того, щоб редакційні публікації не зазнавали впливу з боку приватних чи ділових інтересів третьої сторони. Видавництва та редактори відхиляють такі спроби і стежать за чітким розподілом між редакційним текстом та публікаціями з метою реклами.

Пункт 7 Кодексу преси

Напрямок 7.1. Відокремлення редакційного тексту від оголошень

Для оплачених публікацій діють рекламні правила, згідно з якими публікації мають бути оформлені так, щоб для читача було зрозуміло, що йдеться про рекламу.

Напрямок 7.2. Прихована реклама

Редакційні публікації, які вказують на підприємства, їхні продукти або заходи, не можуть переходити певної межі, за якою розпізнається прихована реклама. Наближеність до цієї межі особливо помітна тоді, коли публікація виходить за рамки обгрунтованого громадського інтересу або інформаційної зацікавленості читача.

Довіра до преси як до джерела інформації закликає до особливої ретельності щодо використання РR-матеріалін, а також під час редагування текстів редакцією.

Це стосується також нередагованих рекламних текстів, рекламних фотографій та рекламних логотипів.

Напрямок 7.3. Особливі публікації

До особливих публікацій застосовують таку ж редакційну відповідальність, як і до всіх редакційних публікацій.

8. Преса мас поважати приватне життя та інтимну сферу людини. Однак, якщо події в приватному житті перетинаються із громадськими інтересами, то в окремих випадках можливі висловлення в пресі. Водночас необхідно перевірити, чи не порушуються через ці публікації права особистості непричетних до цього людей.

Пункт 8 Кодексу преси

Напрямок 8.1. Оголошення імен та фотографій

Оголошення імен та фотографій жертв і злочинців у репортажах про нещасні випадки, злочини, кримінальні розслідування та судові процеси (див. також Кодекс преси, п. 13), зазвичай, не є правомірними. Завжди потрібно балансувати між інформаційними інтересами громадськості та правами особи потерпілих. Потреба сенсацій не є обгрунтуванням інформаційного інтересу громадськості.

Жертви нещасних випадків або злочинів мають право на особливий захист своїх імен. Для розуміння факту нещасного випадку та/ або злочину інформація, пов’язана з ідентифікацією постраждалих, зазвичай несуттєва. Ці відомості можуть бути виправдані лише, коли йдеться про відомих осіб або надзвичайні супровідні обставини.

Щодо членів сімей та інших постраждалих, які не мають нічого спільного із нещасним випадком або злочином, то розголошення їхніх імен принципово неприпустиме.

Розголошення повного імені та/чи публікація фотографії підозрюваного, якого звинувачують у скоєнні тяжкого злочину, виправдано в тих випадках, коли це пов’язало з розкриттям злочину та за наявності ордеру на арешт, або коли злочин був скоєний на очах у громадськості. Якщо є лише припущення про можливу провину злочинця, то від розголошення імені та публікації фотографії треба утриматись.

При скоєнні злочину дітьми та неповнолітніми потрібно, пам’ятаючи про майбутнє людини, за можливістю утриматись від публікації імені та повної фотографії, якщо не йдеться про тяжкий злочин.

У випадках, пов’язаних з урядовими особами або власниками мандатів, публікація імен та фотографій допускається, якщо с зв’язок між посадою, мандатом і злочином. Те саме стосується відомих осіб, якщо звинувачення у скоєному ними злочині суперечить їхньому образові в очах громадськості.

Імена та фотографії зниклих осіб можна публікувати лише з дозволу відповідних державних органів.

Напрямок 8.2. Соціальна реабілітація

В інтересах соціальної реабілітації в репортажах про закінчення судових процесів імена і фотографії не повинні публікуватись. Напрямок 8.3. Захворювання

Тілесні та фізичні захворювання або ушкодження принципово належать до таємної сфери хворих. З поваги до них та їхніх близьких преса має в таких випадках відмовитись від розголошення імен та фотографій і уникати поверхового згадування хвороби або лікувального закладу, навіть у тих випадках, коли так прийнято у мовленні на побутовому рівні. Відомі особи так само протягом всього життя захищені від дискримінаційних викриттів.

Напрямок 8.4. Самогубство

У репортажах про самогубство вимагається стриманість. Це особливо стосується розголошення імен та детального опису супровідних обставин. Винятком може стати, наприклад, історично важлива подія, коли йдеться про великий громадський інтерес.

Напрямок 8.5. Опозиція та події, пов’язані з біженцями У репортажах про країни, в яких перебування в урядовій опозиції може загрожувати здоров’ю і життю, потрібно завжди думати про те, що через розголошення імен і публікацію фотографій опозиціонерів вони можуть бути впізнані й переслідуватимуться. Те саме стосується репортажів про біженців. Слід пам’ятати, що публікація подробиць про біженців, підготовку та організацію втечі, а також про шляхи втечі може наразити на небезпеку близьких та друзів утікачів, які залишились у країні, або наявні можливості для втечі будуть блоковані.

Напрямок 8.6. Ювілейні дати

Публікація ювілейних дат осіб, які є поза центром уваги громадськості, допускається лише за умови згоди цих осіб на публікацію.

9. Публікації необгрунтованих тверджень та звинувачень, особливо тих, що ображають людську гідність, суперечать журналістській порядності.

Пункт 9 Кодексу преси

10. Усна чи візуальна інформація, яка за своєю формою або змістом може образити традиційні чи релігійні почуття групи людей, не співвідноситься із принципом відповідальності преси.

Пункт 10 Кодексу преси

11. Преса відмовляється від занадто сенсаційного висвітлення насильства та жорстокості. Необхідно приділяти увагу захисту молоді у процесі підготовки репортажів.

Пункт 11 Кодексу преси

Напрямок 11.1. Занадто сенсаційне висвітлення Занадто сенсаційним є висвітлення, в якому людину перетворюють на об’єкт, принижуючи до ролі простого засобу. Це особливо стосується випадків, коли повідомлення про тих, які вмирають або тілесно чи душевно страждають, за формою та змістом виходять за рамки громадського та інформаційного інтересу читачів. Напрямок 11.2. Репортажі про акти насильства Репортажі про акти насильства, а також про погрозу їх скоєння мають бути ретельно і виважено розглянуті пресою зі збереженням балансу між інформаційною зацікавленістю громадськості та інтересами жертв і потерпілих. Преса повідомляє про ці події незалежно і правдиво, не дозволяючи при цьому перетворити себе на інструмент злочину. Вона не може здійснювати жодних самостійних кроків стосовно налагодження контактів між злочинцями і поліцією.

Інтерв’ю зі злочинцями під час скоєння злочину неприпустимі. Напрямок 11.3. Нещасні випадки і катастрофи Репортажі про нещасні випадки і катастрофи мають поважати страждання жертв і почуття їхніх близьких. Потерпілі від нещасного випадку в жодному разі не мають через репортажі стати жертвами повторно.

Напрямок 11.4. Узгодження дій із державними установами, тимчасове припинення виходу повідомлень

Тимчасові припинення виходу повідомлень загалом неприпустимі для преси. Узгодження дій між ЗМІ та поліцією може відбутись тільки тоді, коли життя і здоров’я жертв та інших потерпілих завдяки діям журналістів можуть бути врятовані або захищені. На прохання органів слідства в інтересах розслідування злочинів репортажі можуть бути частково чи цілком відкладеш на деякий час, якщо ці прохання мають переконливе обгрунтування.

Напрямок 11.5. Мемуари злочинців

Публікація так званих мемуарів злочинців суперечить публіцистичним принципам, я кию злочини в майбутньому виправдовуються або перетворюються на несуттєві, якщо жертви страждають та якщо за допомогою докладного змалювання злочину задовольняється потреба сенсації.

Напрямок 11.6. Наркотики

Публікації в пресі не повинні применшувати руйнівної дії вживання наркотиків.

12. Ніхто не може бути дискримінований за статевою ознакою або через належність до расових, етнічних, релігійних, соціальних чи національних груп.

Пункт 12 Кодексу преси

Напрямок 12.1. Репортажі про кримінальні вчинки У репортажах про кримінальні вчинки причетність підозрюваного або злочинця до релігійних, етнічних чи інших меншин може бути названа тільки тоді, коли для розуміння події між вчинком і цією причетністю є обгрунтований зв’язок.

Особливо потрібно звертати увагу на те, що згадування про певну належність можуть викликати упередження до груп меншин, які потребують захисту.

13. Повідомлення про розслідування та судові процеси мають бути вільними від пересудів. Отже, преса від початку і протягом процесу уникає в змісті і заголовках будь-якого висновку до моменту ухвалення юридичного рішення. Підозрюваний не може бути визнаний злочинцем до винесення вироку судом. Пе можна повідомляти про рішення суду до його оголошення, не маючи на руках переконливих правових документів.

Пункт 13 Кодексу преси

Напрямок 13.1. Передчасний вирок – репортаж після винесення вироку

Репортажі про розслідування та судові процеси необхідні для докладного інформування громадськості про кримінальні вчинки, їх інформаційне супроводження та судові оцінки. До винесення судового вироку, навіть у разі зізнання, діє презумпція невинності. Навіть коли причетність до злочину вже відома громадськості, підозрюваний не може до винесення судового рішення бути представлений злочинцем з юридичного погляду.

Передчасні вироки, звинувачення та ствердження суперечать конституційному захисту людської гідності, його дія без обмежень поширюється також на злочинців.

Метою репортажів у правовій державі не може бути додаткове соціальне звинувачення засудженого шляхом “покарання через ЗМІ”. Отже, у текстах репортажі в має бути чітке розмежування між підозрою і доведеною провиною.

Якщо преса передчасно повідомляє про вирок, не маючи па цс правових підстав, оголошує ім’я чи пише про підозрюваного, відомого широкому колу читачів, вона мусить також опублікувати повідомлення про остаточне юридично обгрунтоване виправдання або про значне пом’якшення судового рішення, якщо цьому не суперечать законні інтереси підозрюваного. Ця порада доречна і для власних розслідувань.

Критика і коментарі мають чітко відокремлюватись від звіту про судовий процес.

Напрямок 13.2. Злочини, скоєні молоддю

У репортажах про злочини, скоєні молоддю, а також про їхню появу в суді преса має, враховуючи наслідки для майбутнього підозрюваного, виявляти стриманість. Ця порада поширюється щодо молодих жертв злочинів.

14. У репортажах на медичні теми слід уникати занадто сенсаційного подання інформації, яке може викликати у читача необгрунтовані побоювання або сподівання.

Результати досліджень, що перебувають на початкових стадіях, не можуть бути подані як завершені чи близькі до завершення.

Пункт 14 Кодексу преси

Напрямок 14.1. Медичні чи фармацевтичні дослідження Репортажі про нібито вдалі або невдалі медичні чи фармацевтичні дослідження, пов’язані з подоланням хвороб, вимагають ретельності і почуття відповідальності. У тексті й заголовку потрібно уникати всього того, що у хворого та його близьких може викликати необгрунтовану надію на швидке одужання, яка не відповідає фактичному стану медичного дослідження. Водночас хворі не мають бути позбавлені надії на можливий успіх терапевтичних заходів через критичні або навіть однобокі повідомлення на суперечні теми.

15. Прийняття та віддання переваги в будь-якому вигляді, які можуть завадити свободі видавництва і редакції щодо прийняття власних рішень, суперечать принципам незалежності й завданням преси. Той, хто бере хабарі за поширення або, навпаки, за приховування повідомлень, діє нечесно і всупереч своєму фаху. Пункт 15 Кодексу преси Напрямок 15.1. Запрошення і подарунки

Є небезпека обмеження свободи ухвалення рішень видавництвами, редакціями, а також формування оцінок журналістами, якщо редакції та співробітники редакцій приймають запрошення чи подарунки, ціна яких перевищує звичні норми життя чи виходить за межі професійної діяльності.

Слід уникати запропонованого запрошення чи подарунка, які можуть обмежити свободу прийняття рішень редакцією, навіть коли це лише припущення.

Подарунками є різноманітні економічні або моральні привілеї. Прийняття рекламних предметів для повсякденного використання чи інших недорогих речей з традиційних нагод є несуттєвим.

Розслідування і репортажі не мають потрапляти під вплив, обмежуватись чи навіть блокуватись через прийняття подарунків, знижок або запрошень. Видавництва і журналісти мають наполягати на тому, що інформація буде опублікована незалежно від прийняття подарунка або запрошення.

16. Справедливою є публікація критичних зауважень Ради німецької преси, особливо в зацікавлених публіцистичних органах.

Пункт 16 Кодексу преси

Напрямок 16.1. Публікації критичних зауважень

Для зацікавленого органу публікації діє таке:

Читач має знати, який факт став основою публікації, що була піддана критиці, та які публіцистичні принципи були у зв’язку з цим порушені.

Порядок оскарження згідно з Радою німецької преси Ухвалено 25 лютого 1985 р., у версії від 18 лютого 1992 р. §1. Право скаржитись

1. Кожен має право скаржитись Раді німецької преси на публікації чи події в німецькій пресі.

2. Рада німецької преси може зі свого боку також розпочати процес оскарження.

§ 2. Компетенція комісії зі скарг

1. Скарги розглядаються згідно з п. 2 і 3 цього параграфа комісією зі скарг Ради німецької преси.

2. Скарги принципового значення комісія зі скарг передає пленуму Ради німецької преси.

3. На вимогу двох членів комісії зі скарг, скарга також передасться пленуму Ради німецької преси.

§ 3. Компетенція пленуму Ради німецької преси

1. Пленум Ради німецької преси відповідає за всі скарги принципового значення.

2. Пленум Ради німецької преси також відповідає за всі скарги, що надходять від комісії зі скарг.

3. Пленум Ради німецької преси може взяти на свій розгляд до остаточного рішення будь-яку скаргу від комісії зі скарг.

4. Про кожну взяту скаргу пленум Ради німецької преси повідомляє своїм членам письмово.

§ 4. Розгляд скарг

1. Скарга має подаватись у письмовій формі. У ній має бути зазначена причина скарги та сформульовано заяву. Скарга має супроводжуватись відповідною публікацією в оригіналі або її світловою копією.

2. Виконавчий директор Ради преси підтверджує надходження і передає скаргу голові комісії зі скарг, який, у свою чергу, повідомляє про скаргу пленум Ради німецької преси.

3. Згідно з розпорядженням голови комісії зі скарг, виконавчий директор пересилає скаргу оскарженому з проханням, у межах встановленого терміну, письмово висловитись із приводу скарги.

4. Кожному оскарженому надається можливість самостійно перевірити, чи є факт порушення Кодексу преси, і він, за певних умов, сам виправляє це порушення.

5. По закінченні терміну комісія зі скарг стежить за перебігом справи і перевіряє, чи не виправив оскаржений самостійно (зазвичай відкрито) порушення Кодексу преси.

6. Якщо, на думку комісії зі скарг, цього виправлення недостатньо, процес розгляду скарги продовжується згідно з чинним порядком оскарження.

7. Вочевидь необгрунтовані скарги не надсилаються оскарженому і можуть бути відразу відхилені головою комісії зі скарг без узгодження з членами комісії.

8. Скарга, як правило, не розглядається, якщо рішення щодо неї може вплинути на завершения розслідування чи судовий процес.

§ 5. Підготовка усної паради

1. Голова комісії, яка приймає рішення щодо скарг, дає розпорядження про заходи з підготовки наради (вивчення додаткових поглядів та думок, довідок та інформації тощо) і призначає місце та час усної наради з приводу скарги.

2. Членів комісії, яка приймає рішення, а також виконавчого директора та юридичних радників запрошують на нараду обов’язково.

3. Здебільшого голова комісії може запросити всіх зацікавлених (скаржника, оскарженого), а також свідків. На вимогу одному з зацікавлених або свідкові можуть бути відшкодовані незначні витрати.

4. Запрошення розсилаються в письмовій формі. У них мають міститись повідомлення про час і місце проведення наради. Запрошення мають бути надіслані щонайменше за чотири тижні до проведення паради.

5. На кожну усну нараду всі зацікавлені (скаржник і оскаржений) отримують повідомлення, де зазначено:

А) місце і час проведення наради;

Б) імена членів комісії;

В) що участь одного з членів комісії може бути відхилена через побоювання необ’єктивності з його боку;

Г) що рішення може бути прийняте також у разі відсутності одного із запрошених;

Д) що рішення щодо скарги може бути прийняте навіть тоді, коли погляди і думки (§ 4, п. 3) стосовно справи не висловлюються;

Е) імена запрошених свідків;

Є) як регулюватимуться витрати згідно з н. 3.

6. Між підправленням повідомлень, згідно з п. 5, і засіданням має бути не менше трьох тижнів. Цей термін, за домовленістю зі всіма учасниками, може бути скорочено.

7. Голова комісії на вимогу одного із запрошених (скаржника, оскарженого тощо) передбачає надання їм допомоги.

§ 6. Упередженість

1. Участь членів комісії може бути відхилена однією із зацікавлених сторін через побоювання упередженості або члени комісії можуть самі оголосити про свою суб’єктивність за умови існування відповідної причини, яка обгрунтовує недовіру щодо об’єктивності членів комісії.

2. Прохання про відхилення має бути подане в письмовій формі з відповідним обгрунтуванням протягом 10 днів після відправлення повідомлень.

3. Коли під час процесу з’ясовується обставина, яка може підтвердити побоювання упередженості, тоді прохання про відхилення мас бути розглянуте невідкладно та до всіх подальших дискусій.

4. Комісія ухвалює рішення про причини відхилення всім складом, однак без участі того члена, про чиє відхилення йдеться. Про кожний випадок відхилення участі ухвалюється окреме рішення. Ухвалене рішення не оскаржується.

§ 7. Усна нарада

1. Голова очолює і веде нараду. Якщо його рішення оскаржуються, остаточне рішення ухвалює комісія.

2. У випадках, коли запрошуються зацікавлена сторона або свідки, їм має бути надано право висловитись.

3. Протягом наради має вестись протокол, у якому відображаються найважливіші змістові частини. Можливі заяви зацікавлених сторін, рішення комісії ухвалюються усно або додаються до протоколу у формі додатків.

4. Кожен із членів комісії має право вимагати дослівного протоколювання деяких висловлювань.

5. Протокол має бути підписано головою комісії чи виконавчим директором Ради німецької преси.

§ 8. Поради і вказівки

Порадам і вказівкам, які ведуть до з’ясування або виправлення стану речей та, у відповідних випадках, до мирного порозуміння зацікавлених сторін, надасться пріоритет на будь-яких стадіях процесу.

§ 9. Процедурні приписи

1. Перед ухваленням рішення стосовно скарги члени Ради німецької преси висловлюються не відкрито, а так, щоб вотум не був помітним.

2. Під час наради щодо скарги присутніми мають право бути винятково члени Ради німецької преси, юридичні радники організацій, що підтримують, та службовці підтримуючої спілки Ради німецької преси. Такий порядок дає змогу зберігати конфіденційність нарад та документів, які дотичні до особистих взаємин учасників або з будь-яких причин потребують конфіденційності, або сторонам було гарантовано конфіденційне ставлення. Рада німецької преси повідомляє під час незавершеного процесу лише про формальний стан речей.

3. Комісія не залежить і не пов’язана із заявами учасників. Вона оцінює надані документи, отримані довідки та висловлювання свідків за вільними переконаннями.

4. Під час ухвалення рішень пленуму Ради німецької преси члени, чиї переконання не поділили в ухваленому рішенні, мають право оголосити про свої власні погляди (вотум меншості), якщо вони невідкладно заявили вотум меншості після того, як обгрунтоване рішення, яке вони не поділяють, було ухвалено більшістю. Це стосується не тільки членів Ради преси, які брали участь у формулюванні компромісу, ухваленому Радою німецької преси. Право оголошувати чи не оголошувати вотуми меншості залишається за речником Ради німецької преси або, за його відсутності, за виконавчим директором Ради німецької преси.

§ 10. Рішення

1. Скарга може бути відхилена як необгрунтована.

2. На основі обгрунтованої скарги може бути виголошено:

А) вказівку;

Б) невдоволення;

В) догану.

3. Остаточне рішення у письмовій формі має бути підписане головою комісії та надіслане учасникам. Це має відбутися не пізніше ніж через три тижні після наради.

4. Рішення має бути забезпечене аргументами. § 11. Принципи ухвалення рішень

Під час оцінки питання, коли йдеться про доцільність висловити невдоволення, догану чи дати лише вказівку, потрібно враховувати, зокрема, міру порушення, його наслідки для скаржника, які виникли у зв’язку з публікацією, а також можливі кроки органу преси задля пом’якшення цих наслідків та/чи на запобігання повторним публікаціям. При зміні практики ухвалення рішень Радою німецької преси або комісією зі скарг може бути дана лише вказівка. § 12. Оголошення рішення

1. Рішення про відхилення скарги, вказівку, невдоволення та догану повідомляється всім учасникам разом із обгрунтуваннями (§ 10, п. З та 4).

2. Організації, що підтримують Раду німецької преси, публікують згідно з § 13 догану, яка має друкуватись за допомогою органів своєї спілки.

§ 13. Обов’язок публікації

1. Догани, згідно з п. 16 Кодексу німецької преси, мають бути опубліковані в зацікавлених друкованих засобах. Комісія може відмовитись від публікації в зацікавлених друкованих засобах, якщо того вимагає захист потерпілого.

2. Невдоволення та вказівки не обов’язково мають публікуватись у друкованих засобах.

§ 14. Повторний процес

Рішення, яке ухвалила комісія (комісія зі скарг або пленум Ради німецької преси), не оскаржується. Відновлення завершеного процесу стосовно скарги можливе лише тоді, коли:

1) скаржник або оскаржений подає повторну заяву;

2) були з’ясовані нові відомості, які самі по собі або у зв’язку з раніше ухваленим рішенням надають інше значення й обгрунтування для нового рішення.

Етичний гід Федерації професійних журналістів Квебеку Ухвалений на загальних зборах 24 листопада 1996 р.

Вступ

Провідна роль журналістів – точно відтворювати, аналізувати та коментувати все, що висвітлює факт та дає змогу їхнім співгромадянам краще знати і розуміти світ, у якому вони живуть.

Така повна, точна і плюралістична інформація є однією з найважливіших гарантій свободи та демократії.

Інформація, що становить суспільний інтерес, повинна передаватися вільно і повсякчас. Необхідно, щоб факти та думки поширювалися без жодних перешкод. Журналісти мають право захищати свободу слова та право громадськості на інформацію, враховуючи, що вільна преса відіграє необхідну роль сторожового собаки у захисті від влади та її установ. Журналісти борються проти обмежень, тиску або погроз, спрямованих на обмеження збирання та поширення інформації.

Журналісти послуговуються суспільним, а не особистим чи приватним інтересом. Нони зобов’язані оприлюднювати все, що становить суспільний інтерес. Цей обов’язок важливіший за бажання працювати як джерело інформації або поліпшити фінансову ситуацію, чи звести рахунки з конкурентами з-поміж інших ЗМІ.

Журналісти серйозно ставляться до своєї суспільної ролі. Вони самі дотримуються тих вимог, які висувають до інших колег, котрі висвітлюють актуальні теми. Журналісти не можуть викривати конфлікти інтересів у інших медіа, водночас погоджуючись на таку ситуацію в самих себе.

Цей Гід формує стичні норми, які мають бути засадничими в роботі журналіста. У Квебеку немає обов’язкового гуртування журналістів у професійну спілку.

Ані право зватись журналістом, ані журналістська діяльність не є зарезервованими за окремою категорією осіб. Журналістське середовище відкрите, і саме таким його хочуть бачити журналісти. Немає також дисциплінарного суду, який би мав необхідне легітимне право карати за відступи від стичних норм. Журналісти дотримуються загальних законів, які передбачені для врегулювання життя решти громадян.

Отже, цей Гід не мас обов’язкових до виконання норм. Проте від цього не зменшується його значимість для журналістів, підприємств преси та громадськості. Журналістика все частіше відбувається за межами великих редакційних залів, тож передача журналістської культури між поколіннями журналістів – включно з стичними стандартами – здійснюється дедалі важче. Багато журналістів виконують дуже індивідуальну роботу, працюючи поза межами редакції. Отже, Гід може бути чинником єдиної належності до професії.

Штатні працівники редакцій і керівники пресових підприємств знайдуть у ньому корисні згадки про стичні правила професії, які можуть бути трохи витіснені вимогами конкуренції. Без підтримки керівників мас-медіа застосування цього Гіда може видатись дуже компромісним. Гід має однаково важити як для директорів великих національних ЗМІ, так і для керівників регіональних медіа та малих ЗМІ.

До того ж Рада преси Квебеку може використовувати цей Гі


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2,50 out of 5)

Теорія журналістики – Приступенко Т. О. – Засадний і принципи функціонування Ради німецької преси