Теорія права і держави – Скакун О. Ф. – 8. Ефективність механізму правового регулювання суспільних відносин
Ефективність механізму правового регулювання – це міра досягнення очікуваного результату правового регулювання, тобто співвідношення між установленою метою правового регулювання суспільних відносин і реальними результатами (м е т а – р е з у л ь т а т). Ефективність правового регулювання є одним із визначальних показників його якості поряд з цінністю (задоволення потреб, інтересів, розвитку людини, соціальних груп, суспільства) і економністю (адекватність обсягу соціальних витрат результатам правового регулювання суспільних відносин).
Ефективність механізму правового регулювання означає оптимальний захід цілеспрямованого впливу права на суспільні відносини, тобто досягнення мети – одержання передбачуваних і бажаних для творця правових норм результатів їх здійснення. Мета, якщо її зміст становлять юридичні наслідки, є найкращим задоволенням двох основних конфліктуючих потреб людини та суспільства: справедливості (свободи)! безпеки (порядку). У нормотворчого органу можуть бути й інші цілі (економічні, екологічні, політичні, соціально-культурні), крім юридичних. У такому разі ефективність правового регулювання визначається досягненням усіх цілей.
Критерієм ефективності механізму правового регулювання є ступінь відповідності первинних правових способів (дозволів, зобов’язань, заборон) регулювання суспільних відносин відповідним формам реалізації норм права (використання, виконання, додержання).
Ефективність механізму правового регулювання можна вивчати в різних “вимірах”.
Ефективність механізму правового регулювання за рівнем досягнення мети:
O поведінкова як рівень досягнення безпосередньої (поведінкової) мети – поведінки адресатів, що відповідає нормам права (наприклад, зниження кількості порушень водіями на дорогах унаслідок підвищення рівня дисципліни);
O фактична як рівень досягнення опосередкованої мети – діяльність, вчинена відповідно до норм права (наприклад, зниження кількості нещасних випадків на дорогах як кінцевий результат, що настав завдяки досягненню поведінкової мети).
Ефективність механізму правового регулювання за часом досягнення мети (темпоральні цілі):
O найближча (законодавче забезпечення формування недержавних форм власності);
O перспективна (створення ринкової економіки). Ефективність механізму правового регулювання за спрямованістю мети:
O прогресивна – спрямована на зміни, зумовлені новими суспільними процесами або формуванням нової ситуації (приватизація квартир);
O “негативна” – спрямована на витіснення або зменшення явищ, небажаних для суспільства (ліквідація злочинів, пов’язаних із терористичними акціями).
Як складне явище, ефективність правового регулювання визначається співвідношенням людських, тимчасових, науково-технічних, матеріальних ресурсів і отриманих результатів. На показник ефективності впливають витрати, пов’язані з досягненням запланованого результату (короткий чи довгий строк виконання, численна чи невелика кількість залучених людських та витрачених матеріальних ресурсів тощо).
Визначення ефективності правового регулювання передбачає: 1) установлення чинників (юридичних, політичних, економічних, соціально-культурних, організаційних, ідеологічних, психологічних та ін.), що її забезпечують; 2) з’ясування засобів і способів, за допомогою яких вона (ефективність) перевіряється.
Юридичні чинники, від яких залежить ефективність правового регулювання, можна поділити на три групи:
1) стан нормативної основи правового регулювання, її досконалість: а) створення науково обгрунтованої і доступної для населення системи законодавства; б) здатність законодавства забезпечити узгодження реальних потреб та інтересів суб’єктів права, відносини між якими воно регулює; в) відповідність нормативно-правових актів та інших форм права соціально-політичним реаліям, ступеню відновлення суспільства, реальним можливостям здійснення закріплених у них норм права, їх захисту в суді; г) скорочення владних, імперативних методів регулювання за рахунок збільшення диспозитивних методів; д) чітке визначення видів юридичної відповідальності за порушення прав і свобод людини; є) наукове планування законів держави (межі правового регулювання) тощо;
2) стан правозастосовної діяльності, її якість: а) чітка предметна визначеність діяльності судових, контрольно-наглядових, правоохоронних та інших правозастосовних органів держави; б) освітньо-професійний рівень підготовки фахівців, котрі застосовують право; в) наявність правових стимулів (суб’єктивних прав, пільг, заохочень) для активного виконання професійного обов’язку; г) інструментально-технологічна забезпеченість проголошених цілей правового регулювання, налагодженість діючих процесуальних механізмів, які гарантують практичну реалізацію норм матеріального права; г) погодженість дій усіх відомчих установ з виконання правових рішень; д) тісний зв’язок діяльності правозастосовних органів з населенням; е) матеріально-технічна оснащеність правозастосовних органів та їх співробітників;
3) стан правової свідомості і культури суспільства: а) високий рівень правової інформованості громадян; б) відсутність розбіжностей між нормативною основою правового регулювання і моральними нормативами суспільства; в) усвідомлення принципу верховенства права як універсального, що інтегрує набуті правові цінності (правова законність, поділ влади, народний суверенітет, демократія, основоположні права і свободи людини, справедливий суд тощо) і має передаватися з покоління в покоління; г) морально-правова готовність до захисту своїх прав і свобод в судовому порядку та ін. Ефективність правового регулювання більшою мірою залежить від моральних якостей кадрового складу фахівців (суддів, прокурорів, нотаріусів, слідчих), ніж від досконалості законодавства, оскільки фахівець, що застосовує норми права, зобов’язаний перебороти розрив між формальною загальністю закону й унікальністю кожного життєвого випадку. Це досягається за допомогою діалогових правозастосовних процедур і процесуальної професійної активності.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)