Теорія права і держави – Скакун О. Ф. – 7. Правова політика держави
Правова політика держави – це правова програма її діяльності, що грунтується на системі сучасних правових цінностей, принципів, теорій, концепцій і спрямована на вдосконалення правової системи, проведення правових реформ, підтримання правопорядку, забезпечення збалансованості взаємних прав, обов’язків і відповідальності держави, суспільства, особи. Правова політика держави є різновидом і складовою частиною єдиної соціальної політики держави поряд з економічною, зовнішньоекономічною, бюджетною, податковою, митною, монетарною, антиінфляційною, інноваційною тощо. Без такого зв’язку неможливо реалізувати різноманітні завдання і функції держави.
Як стратегія діяльності держави у сфері правового регулювання, правова політика є особливою формою вираження державної політики. Вона спрямована на забезпечення нормального функціонування громадянського суспільства і його політичної системи, є способом узаконення, закріплення і здійснення політичного курсу країни, волі її офіційних лідерів і владних структур. Інші види політики можуть бути успішно здійснені тільки разом із правовою політикою.
Правова політика держави реалізується у трьох основних напрямках: 1) нормотворчість; 2) застосування права; 3) розвиток правосвідомості і правової культури населення. Елементи цих напрямків різноманітні: вдосконалення стратегії і практики законотворчості, чітке встановлення сфер правового регулювання, реформування судової системи, спеціалізація юридичної практичної діяльності, розробка й утвердження державного стандарту підготовки юриста, підвищення рівня правової інформованості населення, забезпечення механізму притягнення до юридичної відповідальності посадових осіб у судовому порядку та ін.
Правова політика держави перебуває в постійному русі, динаміці, на неї впливає безліч факторів об’єктивного (економічних, політичних та ін.) і суб’єктивного характеру (імідж президента та ін.), що змінюються. Можливі нові аспекти її розвитку чи зміна пріоритетів на якомусь етапі. Проте у сутності своїй вона призначена бути стабільною: її основу повинні становити демократичні, гуманістичні принципи. Така стабільність політики, за всієї її рухливості, забезпечує за допомогою права надійність формування і функціонування правової системи суспільства.
Пріоритетами правової політики в Україні є першочергові завдання, які необхідно вирішувати тепер і в найближчій перспективі:
1) втілення принципу верховенства права, побудова правової держави, громадянського суспільства;
2) удосконалення законодавства і практики його застосування, тобто наближення правових текстів законів і практики їх реалізації до реальних потреб та інтересів людини в суспільстві;
3) створення надійної, відносно стабільної правової бази державних реформ;
4) підтримка самостійності і незалежності вітчизняної юриспруденції;
5) боротьба зі злочинністю;
6) створення системи правових засобів, спрямованих на боротьбу з корупцією;
7) зміцнення охорони і захисту прав людини;
8) подолання правового нігілізму й ідеалізму, підвищення рівня правової культури населення та ін.
Правова політика держави деталізується в її різних правових підсистемах (видах): кримінально-правова, судова, кримінально-виправна, правоохоронна, цивільно-правова, інформаційно-правова та ін. Вектором розвитку кожної з них є принцип верховенства права, забезпечення прав людини.
Правова політика держави відображена в програмно-правових документах (програма проведення правової реформи), проектах (проекти Конституції), концепціях (концепції цивільного, кримінального, адміністративного й інших кодексів), заявах, законодавчих актах, зокрема тих, які стосуються правозастосовної сфери, тобто сфери докладання праці юристів-професіоналів (суд, прокуратура, міліція, нотаріат та ін.).
Правову політику в Україні формують Президент, Верховна Рада, Кабінет Міністрів, Конституційний Суд і Верховний Суд, парламентські комітети, депутатський корпус, наукові установи, представницькі і виконавчі органи. У її формуванні беруть участь політичні партії, громадські організації, рухи, об’єднання, а також громадяни як через органи державної влади і місцевого управління, так і безпосередньо. Відповідальна роль у цьому процесі належить органам юстиції, судовим, прокурорським, слідчим та іншим органам, що мають значну правоохоронну, правозастосовну і правовиховну практику. Вони не лише формують правову політику, а й виступають її реалізаторами.
Велику відповідальність з формування та забезпечення реалізації правової політики держави покладено на Міністерство юстиції України, що є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з цієї діяльності, її основним генератом і координатором. Міністерство юстиції України спрямовує та координує діяльність Державної архівної служби України, Державної виконавчої служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державної реєстраційної служби України, Державної служби з питань захисту персональних даних України, в тому числі: формує державну політику у відповідній сфері та контролює її реалізацію службами. Від ефективної роботи Міністерства юстиції України залежить організаційне забезпечення планування законопроектної роботи і роботи з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, виконання рішень судів, роботи нотаріату й органів реєстрації актів громадянського стану, розвитку правової інформатизації, здійснення міжнародно-правової співпраці та ін.
Саме Міністерство юстиції України бере участь разом із Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України в організації роботи з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців за спеціальністю “Правознавство” у навчальних закладах незалежно від форми власності та підпорядкування, надає пропозиції щодо підготовки юридичних кадрів; вносить до відповідних органів управління освітою пропозиції щодо вдосконалення роботи, пов’язаної з вивченням права у вищих, професійно-технічних, загальноосвітніх навчальних закладах, закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів. В компетенції Міністерства юстиції України перебуває забезпечення: ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів, надання з нього інформації; здійснення офіційного опублікування нормативно-правових актів, чинних міжнародних договорів України, рішень Європейського Суду з прав людини щодо України в інформаційному бюлетені “Офіційний вісник України”; здійснення офіційного видання збірників актів законодавства та кодексів, засновництво журналів і газет із правових питань та ін.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)