Теорія права і держави – Скакун О. Ф. – 4. Види нормотворчості держави і суспільства
Нормотворчість права, оформленого нормативно-правовим актом (законом), здійснюється двома соціальними інститутами:
* державою в особі державних органів та їх посадових осіб;
O громадянським суспільством (на референдумі) та його окремими суб’єктами.
Види нормотворчості держави за юридичною силою актів:
1. Конституційна нормотворчість – нормотворча діяльність, пов’язана з підготовкою і прийняттям конституції, внесенням змін і доповнень до неї. У конституційній діяльності головну роль відіграє народ, що бере участь у конституційному референдумі, і парламент.
2. Законодавча нормотворчість – нормотворча діяльність, пов’язана з підготовкою і прийняттям законодавчих актів. Зміна законодавчих актів є складовою частиною законодавчої діяльності, і щодо обсягу текстів вона становить навіть її велику частку. У законодавчій діяльності України головну роль відіграє законодавчий орган держави – Верховна Рада. Вона володіє монопольною законодавчою компетенцією, тобто виключним правом на прийняття (зміну, доповнення, скасування) законів і колом повноважень з їх прийняття, передбачених Конституцією та іншими законами.
3. Підзаконна нормотворчість – нормотворча діяльність, пов’язана з підготовкою і прийняттям підзаконних актів. Підзаконна нормотворчість (нею займаються практично всі державні органи) здійснюється на підставі і відповідно до чинних законів, ухвалених парламентом. Юридична сила прийнятих державними органами нормативно-правових актів залежить від рівня та обсягу їх повноважень, які визначаються місцем, котре кожний з них займає у системі органів держави (глава держави – Президент; виконавча влада загальнонаціонального масштабу – Кабінет Міністрів, центральні органи – міністерства, комітети; виконавча влада місцевого значення – Рада Міністрів АР Крим, голови державних адміністрацій на місцях; відділи, управління та інші служби місцевих органів виконавчої влади; керівники державних підприємств і установ як суб’єкти локальної нормотворчості).
Види нормотворчості за формами участі в ній держави:
O безпосередня нормотворчість: розроблення і ухвалення нормативно-правових актів (а також їх зміна, доповнення, скасування, систематизація);
O санкціонована нормотворчість: а) закріплення (утвердження, визнання) актів, ухвалених громадськими організаціями; б) попередній дозвіл на видання таких актів; в) санкціонування норм-звичаїв;
O спільна нормотворчість: спільне прийняття нормативного акта (договору) на галузевому, професійному та регіональному і місцевому рівнях. Це можуть бути спільні акти: а) державних органів і громадських об’єднань (профспілок); б) місцевих органів виконавчої і представницької влади; в) двох і більше органів виконавчої влади;
O делегована нормотворчість: делегування нормотворчих повноважень вищого органу держави нижчому; делегування місцевими державними адміністраціями нормотворчих повноважень органам місцевого самоврядування і навпаки. Акт, прийнятий у межах делегованих повноважень, наділяється юридичною силою, яка є рівною силі актів, що приймаються органом, котрий їх делегує.
Види нормотворчості громадянського суспільства за суб’єктами:
1. На загальнонаціональному рівні – законотворчість народу (громадянського суспільства) – всенародний референдум. Це засадна конституційно-правова форма ухвалення законів та договорів громадянським суспільством (Конституція РФ прийнята всенародним референдумом; Маастрихтський договір у Франції та Ірландії затверджувався всенародним референдумом). В Україні рішення, ухвалені всенародним референдумом, мають найвищу юридичну силу і не потребують будь-кого затвердження парламенту, їх зміна, скасування можливі лише в результаті проведення повторного референдуму.
2. На регіональному і місцевому рівнях – підзаконна нормотворчість суб’єктів громадянського суспільства:
1) територіальної громади – місцевий референдум або загальні збори (схід) громадян (статут територіальної громади; акти-рішення, що є актами вищої юридичної сили в межах територіального утворення – села, селища, міста);
2) органів місцевого самоврядування (рад, їх виконавчих комітетів та голів) – їх нормотворчість близька до нормотворчості державних органів і водночас утворює особливий, відокремлений від держави, вид нормотворчої діяльності. Право ухвалювати нормативно-правові акти (рішення) надається представницьким органам місцевого самоврядування і головам комунальних (муніципальних) утворень міста, селища, села, їх акти діють у суворо визначених територіальних межах;
3) громадських об’єднань (профспілок та ін., їх посадових осіб) – зазвичай виключається самостійне прийняття ними норм права. Участь громадських об’єднань у нормотворчості відбувається шляхом: а) делегування їм державою нормотворчих повноважень (на певний строк та відповідно до встановленої законом процедури); б) санкціонування державою актів, що ними прийняті; в) спільне ухвалення актів разом з державою. У таких випадках норми громадських об’єднань набувають властивостей правових норм, охоронюваних державою;
4) трудових колективів (колективні договори і угоди).
Види нормотворчості за формою: первинна (первинне законодавче врегулювання найбільш важливих суспільних відносин), поточна (повсякденний процес прийняття, зміни, скасування норм права), кодифікаційна (створення систематизованого нормотворчого акта вдосконаленням старих правових норм, що виправдали себе, і введенням нових, їх узгодженням).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)