Теорія права і держави – Скакун О. Ф. – 4. Державні підприємства і установи в механізмі держави

Особливе місце в механізмі держави посідають державні підприємства і установи – вони не призначені для виконання державновладних повноважень.

Державні підприємства – самостійні статутні організації, засновані на державній власності17, що мають статус юридичної особи і здійснюють виробничу діяльність на засадах госпрозрахунку і самооплатності з метою створення матеріальних цінностей і одержання відповідного доходу. Це зазвичай казенні підприємства, що грунтуються на загальнодержавній власності та володіють її часткою на праві повного господарського відання. Як юридичні особи вони мають самостійний баланс, несуть самостійну майнову відповідальність.

Державні установи – організації, що здійснюють соціально-культурну, наукову, навчально-виховну та інші види невиробничої діяльності з метою створення духовних цінностей і фінансуються цілком чи частково за рахунок державного бюджету. Це неприбуткові організації: дошкільні дитячі установи, школи, училища, вищі навчальні заклади, науково-дослідні інститути, театри, музеї, лікарні, санаторії та ін.

Державні підприємства і державні установи відрізняються від державних органів:

1) не мають державно-владних повноважень, тобто не є носіями державної влади;

2) безпосередньо створюють матеріальні чи духовні блага;

3) мають специфічну організаційну структуру: це організовані державою трудові колективи робітників та службовців на чолі з відповідальним керівником, котрий діє на основі єдиноначальності;

4) мають суворо визначене коло повноважень: управлінські функції здійснюються адміністрацією підприємств і установ винятково у сфері своєї діяльності, не виходячи за межі підприємства чи установи;

5) керуються у своїй діяльності власним статутом, складеним відповідно до законодавства;

6) утримуються (не винятково) за рахунок державного бюджету;

7) правовий статус їх працівників становлять не лише права та обов’язки, а й гарантії зайнятості та соціального захисту.

Таким чином, державні підприємства і державні установи слід відрізняти від органів держави, але їх не можна протиставляти один одному, оскільки усі вони є державними організаціями, які діють у єдності та взаємозв’язку: державний апарат забезпечує реалізацію функцій держави завдяки діяльності підприємств і установ, якими керує.

Діяльність державних органів, підприємств, установ спирається на ресурси організаційного характеру (економічні, політичні, соціальні, культурні та ін.), які представлені відповідними державними інститутами.

5. Принципи організації! діяльності державного апарату

Принципи організації і діяльності державного апарату – це загальноприйняті відправні норми-ідеї найвищого авторитету, що слугують імперативними засадами, на підставі яких відбувається організація і функціонування державних органів, здійснюється синхронність виконання функцій та завдань держави.

Основні принципи організації і діяльності державного апарату:

1) пов’язаність державного апарату правами і свободами громадян – грунтуються на складному діалектичному поєднанні інтересів людини і держави, їх балансі, узгодженні, гармонізації, де повага до людини є пріоритетною;

2) правова законність – діяльність у межах і в порядку, встановлених законодавством; надання громадянам права оскаржити в суді рішення державних органів, вимагати відшкодування шкоди, завданої їх незаконними діями;

3) поділ державної влади на законодавчу, виконавчу, судову – має на меті не допустити концентрації влади в руках одного органу, класу чи особи, запобігти встановленню недемократичного режиму. Кожна галузь влади є відносно самостійною і незалежною від інших, дотримується правових меж власної компетенції і захищена від неправомірного втручання у вирішення питань, віднесених до її компетенції, з боку будь-яких органів, посадових осіб, підприємств, установ, об’єднань громадян;

4) ієрархічна співпідпорядкованість органів і посадових осіб – обов’язковість рішень центральних органів виконавчої влади на всіх сходинках згори донизу;

5) поєднання виборності вищих органів державної влади (глав держави, парламенту) і призначуваності (призначення голови обласної або районної державної адміністрації);

6) поєднання колегіальності та єдиноначальності – колегіальне обговорення проектів рішень і єдиноначальність керівника органу в прийнятті рішень та його персональна відповідальність за них;

7) прозорість, гласність – відкритість і своєчасна інформованість громадськості про свою діяльність, за винятком випадків прийняття таємних рішень, що визначені законом у зв’язку з вимогами національної безпеки країни;

8) врахування суспільної думки – звірення діяльності державного

Апарату з оцінкою громадськості в особі органів місцевого самоврядування і самоорганізації населення, підприємств, установ, окремих громадян та їх об’єднань;

9) науковість – концептуальне обгрунтування державної політики, здійснюваної центральними органами виконавчої влади, використання новітніх досягнень науки і техніки, організаційно-технічних засобів та інформаційних технологій;

10) професійна компетентність посадових осіб – здатність здійснювати встановлений конституцією, іншими законами і нормативними актами обсяг владних повноважень (прав і обов’язків) щодо виконання функцій і завдань держави та нести відповідальність за якість своєї роботи;

11) рівний доступ до державної служби, закріплений у законі як непорушне право громадянина, і стабільність кадрів;

12) підконтрольність і відповідальність – звітність за проведену роботу, її контроль з боку уповноважених осіб та вміння відповідати за несвоєчасність її виконання, часткове невиконання тощо.

Державний апарат потребує спеціально підготовлених кадрів чиновників-керівників, що мають необхідні кваліфікацію і професіоналізм. Прошарок людей, зайнятих на роботі в апараті держави, визначають як бюрократію (бюрократ – від грец. столоначальник). Теоретично поняття “бюрократія” передбачає точно визначений поділ завдань між чиновниками відповідно до формально встановлених правил і процедур. Бюрократія – це ієрархічна структура із суворою дисципліною, де влада не персоніфікована, а її джерелом є правила, що визначають роботу всього бюрократичного апарату.

На практиці бюрократії бувають дуже недосконалі, їх діяльність супроводжується формалізмом, тяганиною, кар’єризмом, прагненням до особистої вигоди, корумпованістю, протекціонізмом, культивованим догідництвом, байдужістю до людей та їх запитів, що дало підставу для використання цього терміна в негативному значенні.

Для подолання негативних проявів у роботі державної громадської служби використовуються демократичні методи і стиль роботи, система спеціально розроблених, реально діючих заходів і механізмів, призначених приборкати, стримати бюрократизацію. Ефективними вважаються такі заходи: 1) скорочення управлінського апарату; 2) заміщення посад за конкурсом; 3) переведення управлінського апарату на роботу за контрактом; 4) забезпечення гласності і контролю знизу; 5) підвищення патріотизму і професійного рівня працівників апарату; 6) позбавлення державних службовців права брати участь у комерційній діяльності за одночасного встановлення для них високого рівня заробітної плати, що забезпечує зацікавленість у чесній службі (так звана соціально-правова захищеність працівників управлінського апарату).

Державний апарат має бути інструментом органів влади, обраних і контрольованих народом.

Для підвищення ефективності і якості функціонування державного апарату необхідно, щоб в основі його організації і діяльності була система принципів, яка відповідає міжнародним (європейським) стандартам.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Теорія права і держави – Скакун О. Ф. – 4. Державні підприємства і установи в механізмі держави