Теорія права і держави – Скакун О. Ф. – 3. Предмет, сфера і межі правового регулювання
Предмет правового регулювання – сукупність якісно однорідних суспільних відносин, урегульованих правовими нормами. Предмет правового регулювання вказує, на яку сферу (або коло) суспільних відносин спрямований вплив норм права, зокрема їх диспозицій (прав і обов’язків).
Предмет правового регулювання – умовне виокремлення відособленого кола (сукупності) суспільних відносин, що мають єдину якість і потребують упорядкування. Це дає змогу узагальнити норми права, які регулюють коло суспільних відносин у певній сфері, у таку нормативну спільність, як галузь права. Наприклад, предметом екологічного права є відособлене у широкій сфері суспільних відносин їх певне коло, що стосується раціонального використання природних ресурсів і охорони довкілля. Предмет земельного права становлять суспільні відносини з раціонального використання і охорони земель. Предмет адміністративного права – управлінські відносини. Предмет трудового права – трудові відносини і т. д. Кожна галузь права має свою відносно відособлену сферу і предмет регулювання. Коли в результаті нормотворчості з’являється надмірно великий масив правових норм, виникає потреба у відокремленні ще однієї чи декількох галузей права, які регулюють конкретні суспільні відносини. Так виникла потреба у спеціальному регулюванні трудових відносин (трудове право), сімейних відносин (сімейне право), фінансових відносин (фінансове право) та ін.
Сфера правового регулювання – соціальний простір (частина суспільних відносин), який можливо і необхідно впорядкувати за допомогою правових засобів. При встановленні сфери правового регулювання слід виходити не стільки з класифікації суспільних відносин (економічні, політичні, соціально-культурні та ін.), скільки з матерії самого права як нормативного регулятора, цілеспрямованість якого – свобода і порядок у суспільстві.
Ознаки сфери правового регулювання:
1) є соціальною, оскільки право регулює соціальні відносини, а не природні процеси (землетруси, тайфуни, фізико-хімічні явища та ін.);
2) є тією частиною суспільних відносин, що можуть бути врегульовані правом, тобто можуть пройти через волю і свідомість людей (не можна регулювати дії людини, вчинені у стані неосудності чи фізичного примусу);
3) містить у собі сукупність конкретних, типових і повторюваних суспільних відносин, що об’єктивно мають потребу у регулюванні правом, в узагальненні і закріпленні в нормативно-правових приписах (а не суспільних процесів, що протікають за об’єктивними законами громадського життя і не мають потреби в регулюванні правом);
4) охоплює важливі суспільні відносини, що в певний момент найбільше стосуються інтересів суспільства, трудових колективів, організацій, підприємств та ін. Це означає, що сфера регулювання не є статичною, а піддається змінам, залежить від умов внутрішньої і зовнішньої ситуації, рівня економічного, соціального, духовно-культурного розвитку суспільства;
5) має обмежений обсяг охоплення (межі правової регламентації) і не може містити в собі ті соціальні явища, що об’єктивно не допускають формального, юридичного, впорядкування.
Основні сфери правового регулювання за певними блоками суспільних відносин: економічна (передусім майнових відносин: виробництво, обмін, розподіл); політична (передусім управлінських відносин усередині країни і на міжнародній арені); соціально-культурна (освіта, медична допомога, наукова діяльність, заняття спортом, а також певні особисті немайнові відносини). Сфери правового регулювання за “обсягом” суспільних відносин, на які воно поширюється: сфера нормативного (законодавчого і підзаконного) і сфера піднормативного (правозастосовного і договірного) правового регулювання.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)