Теорія права і держави – Скакун О. Ф. – 3. Функції і принципи правового порядку
Функції правового порядку – основні напрями формування і підтримання стабільного правового стану системи суспільних відносин. Функції правопорядку визначаються як призначенням самого права, так і самостійним впливом правопорядку на функціонування суспільства і права:
1) стабілізаційна – непохитність і протистояння зовнішнім впливам руйнівного характеру (правовий нігілізм, волюнтаризм, правопорушення, зловживання правом та ін.), збереження і розвиток власної якісної визначеності, відкритості впливу чинників, що його забезпечують (розвиток демократії, вдосконалення законів, зміцнення законності, поліпшення діяльності судової системи, правоохоронних органів, забезпечення останніх новітніми засобами комп’ютерного контролю і телемеханіки у процесі фіксації і реагування на протиправні діяння, якими, наприклад, є камери відеонагляду, встановлені на вулицях міст, та ін.);
2) компромісна – підтримання злагоди в суспільстві, припинення конфліктів, їх згладжування;
3) корекційна – своєчасне коригування внутрішніх зв’язків і відносин усередині правопорядку на різних структурних рівнях його впорядкування;
4) оцінно-орієнтувальна – орієнтування на збереження правових цінностей і вироблення правомірних настанов;
5) комунікативна (інтегральна) – підтримання, координація і узгодження зовнішніх зв’язків із суспільним (громадським) порядком, з іншими сферами суспільства – економічною, політичною, соціально-культурною;
6) виховна – вплив на правосвідомість у напрямі формування поваги до права суб’єктів/учасників правовідносин, настанов на правомірну поведінку, стимулювання правової активності.
Єдиним способом виживання і розвитку правопорядку є його систематичне вдосконалення.
Принципи правового порядку – загальноприйняті норми-ідеї найвищого авторитету (основні засади), на підставі яких встановлюється, підтримується і укріплюється правопорядок.
Систему принципів правопорядку становлять юридичні принципи, що забезпечують єдність права, його інститутів, правової системи – верховенство права, обов’язковість закону для всіх, рівність перед законом, рівність перед судом, невідворотність відповідальності, презумпція невинуватості та інші спеціальні принципи, що взаємодіють з принципами права як нормативною основою правопорядку. Усі принципи грунтуються на загальнолюдських цінностях права – гуманізм, демократизм, справедливість, свобода, рівність. Основні принципи правопорядку:
1) законність – зумовлює законну реалізацію усіх його сторін; попереджає та усуває зловживання у сфері законності – не допускає примушувати будь-кого робити те, що суперечить міжнародним стандартам з прав людини чи не передбачено законодавством; забороняє органам державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовим особам вчиняти дії, що виходять за межі повноважень та не у спосіб, передбачений Конституцією і законами держави. Для усунення таких фактів такого роду держава має використовувати різноманітні юридичні засоби забезпечення законності, охорони та захисту правопорядку;
2) соціально-нормативна визначеність – полягає у повній відповідності регульованих правом суспільних відносин вимогам формально визначених правових норм, а також основоположним правам людини як безпосередньо чинному праву (закріплені як міжнародні стандарти прав людини). Правова нормативність є основою і засобом впорядкування суспільних відносин;
3) системність (структурність) – визначається системою (структурністю) самого права, результатом дії якого є правовий порядок. Правопорядок – не проста випадкова сукупність відносин окремих суб’єктів права, що не пов’язані між собою, а саме система відносин (економічних, політичних, соціальних, ідеологічних), як тих, що об’єктивно складаються і предметно зумовлюються, так і таких, що організуються, закріплюються, охороняються державою за допомогою права. Правопорядок – це не лише система суспільних відносин, а й правореалізація та правозастосування, правомірна поведінка, правова діяльність, будь-яка правова активність. Наявність системно-структурної організації правопорядку, з безліччю елементів і внутрішніх зв’язків дає змогу діяти злагоджено не тільки елементам правового порядку, а й елементам громадянського суспільства та національної правової системи;
4) субординаційність – наявність системи елементів правопорядку, яка грунтується на субординації, суворій співпідпорядкованості: а) органів держави, посадових осіб за їх ієрархією; б) нормативних актів за юридичною силою: верховенство конституції, відповідність законів конституції, а підзаконних актів – законам; в) актів застосування норм права, що відповідають нормативно-правовим актам та нормативним положенням (принципам) конституції і міжнародним актам; вертикальна і горизонтальна супідрядність інших зв’язків у суспільстві;
5) цілісність, як і єдність законності,- забезпечується його поширеністю на території всієї країни. Неприпустимим є існування різних правопорядків окремих регіонах (областях, районах, містах) держави, тим більше унітарної держави, якою є Україна. Однак на практиці у певних сферах правового регулювання (стягування податків, надання пільг, організація ринкової торгівлі та ін.) такий різнобій існує. Зазвичай він виникає від суперечностей у чинному законодавстві і зумовлених цим різних його трактувань на місцях. Умовою єдності правопорядку є єдність законності;
6) стабільність (усталеність) – надійне закріплення його функціонування правовими нормами та створення умов щодо їх реалізації. Оскільки небезпека дестабілізації загрожує правопорядку постійно, особливо в періоди соціально-економічної перебудови, реформування суспільства, не завжди продуманого і обгрунтованого, а також в умовах наявності прогалин і колізій в законодавстві, держава застосовує запобіжні заходи у сфері як нормотворчості, так і правозастосування (охорона правопорядку правоохоронними органами та ін.);
7) підконтрольність – виявляється у здійсненні повсюдного, загального й універсального контролю суб’єктами та інститутами громадянського суспільства, уповноваженими органами держави (перевірка якості законів, відповідності їм підзаконних актів, ступеня реалізації прав та свобод громадян тощо). Підконтрольність додає стійкості правопорядку, оскільки спрямовує його розвиток на високих моральних підвалинах, повазі до прав людини, її гідності і честі;
8) відповідальність держави перед суспільством і громадянином за його забезпечення – означає, що реалізація основоположних прав і свобод людини, здійснення суб’єктивних прав і обов’язків учасників правовідносин, діяльність державних органів і посадових осіб у межах їх офіційно визначеної компетенції, додержання усіма суб’єктами законності, охорона і захист фізичних і юридичних осіб від порушень гарантуються державою. У разі неналежного забезпечення правопорядку держава (в особі її органів і посадових осіб) має нести відповідальність перед суспільством і громадянином.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)