Теорія права і держави – Скакун О. Ф. – 2. Правомірна поведінка, її ознаки, мотиви і види
Правомірна поведінка – суспільно корисна поведінка суб’єкта права (дія чи бездіяльність), яка відповідає приписам юридичних норм і охороняється державою. Більшість громадян і юридичних осіб діють у правовій сфері правомірно (правослухняно). Завдяки правомірній поведінці право функціонує, поза нею воно мертве. Правомірна поведінка виступає як загальна форма реалізації суб’єктивних прав і юридичних обов’язків. Вид і міра правомірної поведінки встановлені диспозиціями норм права. Шляхом правомірної поведінки відбувається управління суспільством, здійснюється його життєдіяльність.
Ознаки правомірної поведінки:
1) є суспільно корисною (необхідною і бажаною) соціальною поведінкою – забезпечує організованість і гармонійність громадського життя, стійкий правопорядок; служить найважливішим чинником вирішення завдань і функцій держави й суспільства; задоволення інтересів суб’єктів права;
2) не суперечить нормам і принципам права, що містяться в нормативних договорах, правових звичаях, судових прецедентах та інших джерелах (формах) права; не порушує заборон – як тих, що містяться у законах і підзаконних актах, так тих, що склалися в суспільстві;
3) є свідомо вольовою, оскільки виражається в усвідомленій добровільній мотивації правомірних діянь для досягнення поставлених цілей;
4) зовні виражається у дії чи бездіяльності, здійснюється у формах реалізації права – дотриманні, виконанні, використанні (громадянами), правозастосуванні (посадовими особами);
5) складається з елементів – правомірних вчинків, тобто юридично значущих діянь (бездіяльностей), які, залежно від диспозиції правової норми, можна поділити на типи: зобов’язальні, заборонні, дозволяючі;
6) спричиняє юридичні наслідки, оскільки виявляється в юридичних фактах (правовстановлювальних, правозмінювальних, правоприпиняючих), що є передумовами правовідносин;
7) охороняється державою за допомогою дозвільних, зобов’язальних та охоронних норм, стимулюється за допомогою рекомендаційних та заохочувальних норм.
Склад правомірної поведінки: суб’єкт (суб’єкти права – фізичні і юридичні особи, що визнані дієздатними і деліктоздатними); суб’єктивна сторона (мотиви дії чи бездіяльності суб’єкта права; внутрішнє, психічне, ставлення до норм права і власного вчинку); об’єкт (матеріальні і нематеріальні блага, суспільні відносини); об’єктивна сторона (дія чи бездіяльність; їх корисні результати; причинний зв’язок між діяннями та їх наслідками).
Мотиви правомірної поведінки особи (суб’єктивна сторона) – спонукальні причини дії (бездіяльності), докази на користь саме такої дії. Вони є різними: 1) переконаність у справедливості і корисності приписів правових норм; 2) відповідальність перед суспільством і державою за вчинки; 3) розуміння громадянського обов’язку; 4) егоїстичний особистий інтерес; 5) додержання звичних дій; 6) прагнення робити як усі (конформізм); 7) острах відповідальності та ін. Провідне місце в мотивах поведінки людей посідають потреби й інтереси.
Види правомірної поведінки за мотивами (за суб’єктивною стороною – залежно від психічного ставлення особи до своїх вчинків):
1) активна (принципова) – цілеспрямована діяльність громадян, посадових осіб щодо реалізації своїх прав, обов’язків, компетенції в межах правових норм, яка пов’язана з додатковими витратами часу, енергії, а іноді й матеріальних засобів; її мотивом є переконаність чинити правомірно;
2) звична – вид законослухняної поведінки, що виражається в повсякденній службовій, побутовій та іншій діяльності людини, яка відповідає приписам правових норм, стала звичкою і не потребує додаткових витрат і зусиль;
3) конформістська (від лат. – подібний) – вид пасивно-пристосувальної поведінки, яка не відрізняється від поведінки інших (принцип: “роби так, як роблять інші”), підпорядковується груповим стандартам і вимогам (колег по роботі, керівництва, неформального лідера, родичів та ін.), піддається психологічному тиску і маніпуляціям. Конформісти – це особи, які не сформувалися як особистості, у чомусь позбавлені індивідуальності, легко піддаються “синдрому юрби” чи наказу (прикладу поведінки) керівника;
4) маргінальна (від лат. – прикордонний, проміжний) – вид “проміжної” (балансуючої) поведінки між правомірним і протиправним станами особи, що виражається в готовності до протиправних дій у разі послаблення нагляду за її поведінкою, але не стає антисоціальною, не призводить до правопорушення через страх юридичної відповідальності (наприклад, пасажир оплатив проїзд у тролейбусі лише тому, що зайшов контролер). Види правомірної поведінки за ступенем активності (за об’єктивною стороною): дія (своєчасне подання декларації про доходи); бездіяльність (відмова обвинувачуваного давати показання). Право не регулює бездіяльність. Бездіяльність – це специфічний вчинок, а саме: відсутність поведінки, передбаченої нормативно-правовими актами, нормативними договорами та іншими джерелами (формами) права.
Види правомірної поведінки за ступенем виявлення свідомості і волі: добровільна (явка з повинною до суду); змушена (доставка до суду під конвоєм).
Види правомірної поведінки залежно від ступеня соціальної значущості: 1) соціально належна (захист батьківщини, виконання трудових обов’язків, додержання правил дорожнього руху та ін.) – закріплюється в імперативних нормах як обов’язок та забезпечується, крім інших способів, державним примусом; 2) соціально бажана (участь у виборах, оскарження неправомірних дій посадових осіб, укладання шлюбу) – закріплюється в диспозитивних нормах як права суб’єкта, реалізується відповідно до його волі (інтересу) і забезпечується державою; 3) соціально допустима (розлучення, страйк, участь в організаціях “за інтересами”, відправлення культових обрядів релігійними об’єднаннями та ін.) – закріплюється в диспозитивних нормах, реалізується відповідно до волі (інтересів) суб’єкта; проте держава не зацікавлена в поширенні такої поведінки, хоч і забезпечує можливість її здійснення.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)