Теорія права і держави – Скакун О. Ф. – 10. Міжнародні гарантії прав людини. Європейська система захисту прав людини
Міжнародні гарантії прав людини; загальнолюдські (всесвітні), регіонально-континентальні.
Загальнолюдські (всесвітні) – засоби перетворення в реальність юридичних можливостей у сфері прав людини, закріплених в міжнародних актах-документах (конвенціях, пактах, договорах, угодах тощо).
Основні міжнародні акти-документи у сфері прав людини: Загальна декларація прав людини, Міжнародний Пакт про громадянські і політичні права 1966 р., Міжнародний Пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р., Міжнародна Конвенція про ліквідацію усіх форм расової дискримінації 1966 р., Конвенція про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок 1979 р., Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1984 р., Конвенція про права дитини 1989 р.
Права людини на всесвітньому рівні забезпечуються інституційною системою – системою міждержавних органів, організацій, структур: комісії, комісари, комітети, що спостерігають і контролюють дотримання прав і свобод; суди, трибунали, що здійснюють їх захист.
Основні міждержавні органи, організації: ООН; її головні і допоміжні органи (Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Міжнародний суд та ін.); також організації, що функціонують під егідою ООН (ЮНЕСКО – Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, МОП – Міжнародна організація праці).
У межах ООН діють різні спеціалізовані установи:
O Комітет з прав людини ООН – має повноваження приймати та розглядати індивідуальні чи колективні повідомлення про порушення прав, що закріплені в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права згідно зі ст. 1 Факультативного протоколу до цього Пакту. Україна приєдналася до цього Протоколу постановою Верховної Ради Української PCP від 25.12.1990;
O Комітет ООН з ліквідації расової дискримінації – має повноваження розглядати індивідуальні скарги про порушення прав, що передбачені Міжнародною конвенцією про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1966 р. Конвенція підписана Українською PCP 07.03.1966, набула чинності для УРСР 07.04.1969. Вона є чинною в сучасній Україні згідно зі ст. З Закону України “Про правозаступництво України” від 12.09.1991 p.;
O Комітет ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок – має повноваження розглядати повідомлення осіб або групи осіб про порушення прав і свобод, що передбачені Конвенцією ООН про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок відповідно до ст. 1-2 Факультативного протоколу до цієї Конвенції. Цей Протокол ратифікований Законом України від 05.06.2003;
O Комітет ООН з прав дитини – має повноваження раз на п’ять років розглядати доповіді кожної країни-учасниці про хід виконання Конвенції про права дитини 1989 р. та Факультативних протоколів до неї. Конвенція ратифікована Постановою Верховної Ради України 27.02.1991, набула чинності для України 27.08.1991. Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії ратифіковано Законом України від 03.04.2003;
O Комітет ООН проти катувань – має повноваження розглядати індивідуальні скарги осіб на порушення прав згідно з Указом Президії Верховної Ради Української PCP від 26.01.1987, який містив застереження до ст. 20. Це застереження було знято Законом України від 05.11.1998. На жаль, питання про виконання рішень частини з названих міжнародних структур із захисту прав і свобод людини не врегульована законодавством України. Регіонально-континентальні гарантії – засоби перетворення в реальність юридичних можливостей у сфері прав людини, закріплених в нормативно-правових актах-документах регіональних утворень певних континентів світу (Європейський Союз, Рада Європи, Рада прибалтійських держав, Організація африканської єдності, Асоціація держав Південно-Східної Азії, Співдружність Незалежних Держав), їх установами (Європейський суд з прав людини, Міжамериканський суд з прав людини, Африканська комісія з прав людини і народів, Організація “Ісламська конференція”).
Регіональні акти-документи у сфері прав людини: Європейська конвенція про захист прав та основних свобод людини 1950 p.; Африканська хартія прав людини і народів 1981 p.; Каїрська декларація про права людини за ісламом 1990 р. та ін.
Європейська система захисту прав людини має таку організаційну структуру:
1. Європейський Суд з прав людини – постійно діючий суд у Страсбурзі, створений державами-учасницям підписання Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.7 Україна ратифікувала Конвенцію і Протоколи до неї законом від 17.07.1997.
Судця від України представлений у Європейському Суді з прав людини. Європейська система захисту прав людини передбачає дві можливості (два права): право особи подавати індивідуальні петиції (скарги); право держав учасниць Європейської системи захисту прав людини ініціювати судочинство зі справ про порушення прав будь-яких людей, включно з іноземцями.
Обов’язковість виконання рішень Європейського суду з прав людини передбачена ст. 2 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 17.04.2006.
2. Комітет міністрів Ради Європи – здійснює функції нагляду за виконанням остаточних постанов Європейського Суду; складається з міністрів зарубіжних країн-членів РЄ.
Згідно зі ст. 55 Конституції України, кожний громадянин має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися по захист своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)