Теорія права і держави – Скакун О. Ф. – 10. Державна служба. Державний службовець і посадова особа
Державна служба – урегульована законодавством професійна діяльність осіб, котрі обіймають посади в державних органах, підприємствах, установах щодо практичного виконання завдань і функцій держави. Державна служба може бути поділена на два види:
1) цивільна служба – а) в державних органах законодавчих, виконавчих, судових та ін.) та їх апараті (адміністративна служба – керівні ланки, які забезпечують діяльність апарату; патронатна служба – допоміжні ланки, які обслуговують діяльність керівних ланок: помічники-референти, консультанти, прес-секретарі тощо); б) в органах управління державних підприємств, установ;
2) мілітаризована служба (здійснюється зі “зброєю в руках”) – а) військова – у Збройних Силах (у сухопутних, ракетних, військово-повітряних, військово-морських військах, військах протиповітряної і протиракетної оборони та ін.). В Україні військова служба здійснюється: 1) за екстериторіальним принципом (шляхом призову); 2) за контрактом (шляхом добровільного вступу); б) воєнізована – правоохоронна, правозахисна (в органах міліції, податковій міліції та ін.).
Проходження державної служби відображається в особистих справах, які веде кадрова служба відповідного державного органу і при переведенні державного службовця на нове місце передає за зазначеним місцем державної служби. На основі поняття “державна служба” виникло поняття “державний службовець”.
Державний службовець – особа, котра обіймає посаду в державному органі та організації, здійснює в установленому законом порядку трудові функції на професійних засадах на основі трудового договору (контракту), одержує заробітну плату за рахунок коштів з державного бюджету відповідно до займаної посади і підпорядковується службовій дисципліні.
Ознаки державного службовця:
1) має необхідний рівень освіти;
2) обіймає посаду відповідно до кваліфікації і досвіду;
3) володіє інформацією як особливим предметом праці, за допомогою якої впливає на підлеглих (обслуговуваних);
4) підвищує кваліфікацію та своєчасно проходить переатестацію;
5) працює відплатно (одержує заробітну плату).
Залежно від характеру трудових функцій виділяють такі категорії державних службовців: керівники, фахівці, обслуговуючий персонал (технічний і допоміжний).
Розрізняють такі категорії державних службовців за публічно-правовим статусом:
O державні службовці, що мають публічно-правовий статус: посадові особи, службовий статус яких регулюється нормами адміністративного права: міністри, голови державних комітетів, обласних державних адміністрацій та інші державні службовці, на яких законами чи іншими нормативними актами покладено виконання організаційно-розпорядчих і консультативно-дорадчих функцій;
O державні службовці, що не мають публічно-правового статусу: не посадові особи, службовий статус яких регулюється нормами трудового права, встановлюється відповідно до трудового договору (контракту);
O безпосередні державні службовці: чиновники, у тому числі працівники патронатної служби;
O прості державні службовці: вчителі державних шкіл, працівники пошти, телеграфу та ін.
У деяких країнах, що належать до англо-американської сім’ї (типу) правових систем, найбільш численну групу службовців розглядають як публічну службу, а власне державну службу – як цивільну, що є різновидом публічної служби. Окрім цивільної служби, виділяють ще такі галузі служби: поліцейську, військову, судову, тюремну та ін. В Україні публічною службою вважається діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (п. 15 ст. З Кодексу адміністративного судочинства).
Посада – первинна структурна штатна одиниця державного органу та його апарату, службові повноваження якої, їх обсяг і порядок виконання чітко визначені нормативними актами, посадовою інструкцією та штатним розкладом. У кожній країні існує номенклатура посад – перелік їх назв. На посаду особи можуть бути призначені або обрані з подальшим затвердженням.
Посадова особа (від лат. persona publica) – державний службовець, котрий займається управлінням, має публічно-правовий статус, здійснює державно-владні повноваження, видає певні правові акти та може бути притягнутим до підвищеної юридичної відповідальності.
Ознаки посадової особи:
1) виконує управлінські функції (в широкому розумінні) – працює в апараті державного органу, державної організації, органу місцевого самоврядування (за наявності громадянства і досягнення повноліття);
2) перебуває з державою в публічно-правових службових відносинах, є публічною особою, статус якої регулюється нормами публічного права;
3) юридично наділена державно-владними повноваженнями;
4) здійснює юридично значущі дії, встановлені нормативними актами і спрямовані на виникнення, зміну чи припинення правовідносин – приймає юридично обов’язкові рішення;
5) видає певні (визначені законодавством) правові акти обов’язкові для інших осіб – підлеглих і/чи не підлеглих по службі;
6) може бути притягнута до підвищеної юридичної відповідальності, в тому числі й за корупційне діяння (відповідає не тільки за свої дії по службі, але і за дії осіб, якими керує)24.
Не може бути названий посадовою особою власник комерційної організації, оскільки посадова особа – людина, що обіймає певну посаду, а це передбачає наділення її визначеною компетенцією “ззовні”. Відповідно до законодавства призначення на посаду відбувається сторонньою особою щодо того, хто призначається. Власник, у разі призначення себе на посаду, не є стороннім, отже, не є і посадовою особою.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)