Теорія права і держави – Скакун О. Ф. – 1. Поняття, ознаки і структура громадянського суспільства
1. Поняття, ознаки і структура громадянського суспільства
Слід розрізняти поняття “суспільство” і “громадянське суспільство”, “держава” і “суспільство”. Держава виділилася із суспільства на певному ступені його зрілості і залежить від розвиненості суспільства. Яке суспільство, така й держава. У міру розвитку суспільства, переходу його від нижчого ступеня політичної зрілості до вищого змінюється і держава. З удосконаленням суспільства держава стає демократичною (у ній забезпечуються народовладдя, економічна свобода, свобода особи), а з формуванням громадянського суспільства утверджується політична система суспільства, зміцнюється державна влада.
Що таке суспільство? Суспільством можна назвати спільноту людей, яка створюється на засадах взаємних інтересів і співпраці. Щоправда, не будь-яка сукупність людей, об’єднаних загальними інтересами, є суспільством. Студентів в аудиторії або глядачів у театрі також поєднує спільний інтерес, але це не суспільство, бо воно не є простою сукупністю індивідів.
Суспільство – це соціальна система, система взаємодії людей, що пов’язані між собою інтересами у сфері виробництва, обміну, споживання життєвих благ і встановлюють межі поведінки в спільних інтересах за допомогою соціальних норм (у тому числі – юридичних).
У кожному суспільстві існує своя система відносин: економічних – форми власності, виробництво, розподіл, обмін та ін.; соціальних – відносини між різними групами населення; політичних – ставлення груп населення до політичної влади, участь громадян і їх об’єднань у політиці; ідеологічних (духовно-культурних) – культура, характер світогляду – демократичний, недемократичний (тоталітарний, авторитарний); інформаційних – засобів масової інформації). У кожному суспільстві є свої суб’єкти соціального спілкування: особа, сім’я, стан, клас, група, нація, держава та ін. Суспільство – складна динамічна система взаємозв’язків людей, об’єднаних сімейними узами; груповими, становими, класовими, національними відносинами. Основними елементами, що визначають суспільство, є власність, праця, сім’я. Суспільство робить громадянським певна сукупність ознак, що характеризують його якісний стан.
Громадянське суспільство – суспільство з високорозвиненого системою взаємодії в межах права вільних і рівноправних громадян, їх об’єднань, з реальним забезпеченням державою їх рівних можливостей вільно і безпечно розпоряджатися своїми силами, здібностями, майном, спираючись на право і власну правосвідомість.
Генезис громадянського суспільства припадає на період усунення юридичної нерівності, обмеження політичної влади правом, початок розквіту вільного підприємництва і приватної ініціативи (XVI-XVII ст.). У ці та наступні століття воно поступово розвивалося (його вдосконаленню сприяли своїми ціннісними ідеями видатні мислителі – Дж. Локк, Т. Пейн, А. Токвіль, Г. Гегель, К. Маркс та ін.). І тільки у XX ст. з розвитком демократії суспільство набуло ознак відносно незалежного і автономного соціального утворення, відокремленого від держави і здатного реалізовувати виявлені потреби й інтереси громадян на основі самоорганізації.
Ознаки громадянського суспільства:
1) визнання автономної особи своїм головним суб’єктом, а її прав і свобод, честі й гідності – вищими соціальними цінностями; вміння протистояти сваволі держави;
2) самореалізація права вільних і рівноправних громадян через такі інститути, як сім’я, церква, різні об’єднання, засоби масової інформації тощо;
3) добровільне формування інститутів – громадських об’єднань (прибуткових і неприбуткових) на засадах самоорганізації і самоврядування (знизу, а не конструюванням зверху за наказом держави) та регулювання внутрішніх відносин відповідно до корпоративних норм, які створює кожний з них; забезпечення самоорганізації суспільства за допомогою координації;
4) задоволення матеріальних і духовних потреб та інтересів людини та її добровільних об’єднань завдяки громадській є співпраці, що відбувається поза безпосереднім втручанням держави;
5) наявність рівних можливостей громадян та їх об’єднань вільно і безпечно розпоряджатися своїми силами, здібностями, майном, власністю, що забезпечується державою;
6) урегульованість і упорядкованість суспільних відносин, завдяки яким діяльність автономних осіб та їх об’єднань відбувається в межах історично сформованих соціальних норм і принципів (моральних, релігійних, звичаєвих), при опорі на діюче право і власну правосвідомість;
7) є середовищем формування норм права в результаті багаторазового повторення одних і тих самих суспільних відносин, що вимагають формального упорядкування, тобто виробляє соціальний стандарт поведінки у межах фактичних відносин, а завдяки визнанню його державою цей соціальний стандарт доводиться до статусу юридичного, стає нормою права;
8) забезпечує самоорганізацію і структурування населення в народ – цілісний і повновладний суб’єкт права завдяки комплексу комунікативних правових інститутів;
9) слугує соціальним джерелом побудови правової держави. Структура громадянського суспільства є складною. Вона охоплює економічні сфери та інститути (приватна власність, вільна праця, підприємництво); організацію і діяльність об’єднань громадян (громадських союзів, політичних партій, профспілок, творчих асоціацій, релігійних громад, соціальних рухів тощо), що добровільно сформувалися; сферу освіти, виховання, науки, культури, сім’ї, систему засобів масової інформації тощо.
Головним суб’єктом громадянського суспільства є автономна особа:
O суб’єкт, що усвідомлює себе вільним членом суспільства згідно з розумінням свободи, прийнятими в цьому суспільстві;
O суб’єкт, вільний економічно, наділений економічними правами і свободами, у тому числі правом приватної власності (“суб’єкт-власник”), і має право вибору форм і видів трудової діяльності, зокрема підприємницької;
O суб’єкт, вільний ідеологічно і політично, тобто має можливість бути членом політичної партії чи об’єднання, опозиційного щодо існуючої державної влади; має право брати чи не брати участь у виборі органів державної влади і місцевого самоврядування;
O суб’єкт, що усвідомлює свою відповідальність перед суспільством;
* суб’єкт, захищений законом від прямого втручання і свавільних обмежень з боку держави.
Головною передумовою свободи людини і всього суспільства є власність в усьому розмаїтті форм і видів, насамперед приватна власність, що виконує соціальну функцію. Власність покликана: 1) забезпечити добробут усіх; 2) відкрити економічний простір для власного збагачення на основі зростання інтенсивності праці, здібностей, творчої ініціативи і підприємливості. Значимість і відносна самостійність (самодостатність) приватної власності на засоби виробництва, ступінь прояву до неї державної прихильності визначають реальність громадянського суспільства.
Ринок у громадянському суспільстві є сферою товарного обміну між покупцями і продавцями – діє як саморегулююча система. Участь держави в цьому процесі виражається в тому, що вона допомагає налагоджувати й удосконалювати цю систему, створювати баланс між конкуруючими суб’єктами. Ринок відіграє вирішальну роль у розподілі ресурсів. На відміну від планової економіки, де прямі постачання за розпорядженням уряду стають нормою, у ринковій економіці рішення децентралізовані і регулюються ринком.
Вільна праця та її належні умови – неодмінний елемент громадянського суспільства. З розвитком ринку громадянське суспільство стає роботодавцем нарівні з державою. Перестаючи бути єдиним власником засобів виробництва, держава позбавляється переваги бути єдиним гарантом одержання кожним громадянином роботи. Проте держава зберігає відповідальність за взаємини учасників ринку: вона не повинна допускати хаосу і права сильного. Співвідношення праці і різних форм власності в громадянському суспільстві має бути таким, щоб праця давала змогу створити для кожного гідний суспільному прогресу стандарт життя.
Громадянське суспільство виправдовує свою назву не тим, що складається з громадян, а тим, що створює належні умови для реалізації їх можливостей працювати, для розвитку економічних відносин. Переваження в державі так званого “середнього класу” – один з показників сформованого в ньому громадянського суспільства.
Громадянське суспільство передбачає наявність численних незалежних (прибуткових і неприбуткових) інститутів, що діють у межах права і служать бар’єром для встановлення монопольної влади держави.
Церква (релігійні організації: релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства тощо) відокремлена від держави, є своєрідним елементом громадянського суспільства. Вона не втручається у справи держави, а займається лише питаннями, пов’язаними із задоволенням релігійних потреб громадян; служить їм духовною і моральною опорою; перебуває в партнерських відносинах з державою. Можна сказати, що існує триланкове співвідношення: релігійні інститути (організації) – держава – громадянське суспільство, у якому визнається автономність один одного, підтримується взаємна повага і взаємодія.
Сім’я відіграє головну роль у громадянському суспільстві. У п. З ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948, зазначено: “Сім’я є природним і основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства і держави”. Згідно ст. З Сімейного кодексу України “сім’я є первинним та основним осередком суспільства”, що створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом. Сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.
Об’єднання громадян неприбуткові (політичні партії, профспілки та ін.) і прибуткові (комерційні організації: банки, страхові компанії, підприємства, господарські товариства та ін.) посідають особливе місце у структурі громадянського суспільства: вони дають можливість людям спільно вирішувати загальні проблеми, задовольняти свої потреби, захищати інтереси у сферах політики, економіки, культури, громадського життя, бізнесу. Вони здатні протистояти необгрунтованому втручанню в громадське життя державних інститутів.
Засоби масової інформації (преса, радіо, телебачення) – незалежні засоби виробництва і широкого поширення новин, інформації і розваг. Вони виконують функцію посередника між владою та суспільством; забезпечують основні права та свободи людини й громадянина на отримання повної, неупередженої інформації, необхідної для прийняття усвідомлених рішень. Інформуючи, критикуючи й контролюючи, вони сприяють налагодженню процесу комунікації у суспільстві, залученню людей до участі в суспільному житті, розвитку їх громадянської позиції.
Місцеве самоврядування (територіальні громади сіл, селищ, міст; органи місцевого самоврядування – ради та їх виконавчі комітети – у селах, селищах, містах, а також у районах та областях) є гарантованим державою правом та реальною здатністю територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах конституції і законів держави. Здійснюючись добровільно, на засадах самоорганізації, управління на місцях, місцеве самоврядування розвиває ініціативу громадян, залучає їх до самодіяльності, самостійного вирішення питань місцевого значення в межах державних законів.
У громадянському суспільстві діють органи держави – тією мірою, якою вони забезпечують інтереси суспільства (адміністративні, судові, правоохоронні та ін.). Громадянське суспільство є способом організації політичної влади, що якісно відрізняється від державного способу організації влади.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)