Теорія нотаріального процесу – Фурса С. Я. – 6.3. Пояснення заявників, заінтересованих осіб та їх представників
Поняття “пояснення заявників, заінтересованих осіб та їх представників” – це умовний термін, запозичений з цивільного процесу, оскільки він не фігурує ні в Законі, ні в Порядку. Але даний термін підходить до нотаріального процесу, оскільки може включати дві складові:
1.заяву заінтересованої особи про вчинення нотаріального провадження;
2. питання до нотаріуса та відповіді на його питання, які обумовлюються намаганням досвідчених нотаріусів з такого спілкування отримати відповіді на два питання:
– встановити адекватність сприйняття особою наслідків вчинюваного ним правочину і, таким чином, реальну волю заявника та інших (ст. 5 Закону);
– стан особи, тобто можливість усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. 225 ЦК).
Пояснення заявників, заінтересованих осіб та їх представників (далі – пояснення сторін) – це перший, базовий доказ, з яким ознайомлюється нотаріус. Адже сторони можуть усно звертатися до нотаріуса за вчиненням нотаріального провадження. У свою чергу, нотаріус має встановити дійсність цих намірів і перевірити відсутність стороннього впливу на волевиявлення сторін.
Можна зробити висновок, що в основі пояснень заявників (сторін правочину) лежить їх волевиявлення. Науковці розглядають його як зовнішню об’єктивну форму виявлення волі особи, де воля – внутрішнє бажання особи встановити певні права та обов’язки26.
Тривалий час серед науковців точилася дискусія щодо того, воля чи волевиявлення (у разі їх неспівпадання) мають враховуватися при вчиненні нотаріальної дії. Врешті-решт було визнано, що при розбіжності між волею та волевиявленням пріоритет надається дійсній волі. Однак, на нашу думку, воля і волевиявлення завжди мають співпадати.
У випадку, якщо воля і волевиявлення не збігаються, йдеться про помилку. Помилка – це неправильне усвідомлення особою тих наслідків, які вона бажала отримати вчинюючи правочин. Коли особа просить нотаріуса посвідчити договір дарування, а бажає передати належне їй майно іншій особі тільки після її смерті, то це особиста помилка такої особи. Доволі часто, посвідчення договору дарування та інших правочинів обумовлюється цілеспрямованістю в даний конкретний момент, а в наступному обставини і настрій змінюються і особа може вимагати повернення майна, оскільки її воля змінилася, хоча вона й співпадала при посвідченні правочину.
У випадках, коли волевиявлення однієї із сторін здійснюється не вільно, а під впливом іншої особи, вираження волі вважається таким, що має вади (дефекти).
Серед вад (дефектів) волевиявлення розрізняють;
– обман – навмисне введення в оману контрагента з метою спонукання його до волевиявлення на шкоду власним майновим інтересам;
– примус, що може виражатися у фізичному чи психічному насильстві27.
Якщо у нотаріуса виникнуть сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії (введена в оману) чи діє під впливом насильства, він має відмовити у вчиненні нотаріальної дії.
Оскільки у нотаріальному провадженні може брати участь різна кількість учасників, нотаріальні процесуальні відносини можна поділити на односкладові та багатоскладові, а відтак встановлення волевиявлення може мати простий та складний характер.
В односкладових нотаріальних процесуальних відносинах відбувається взаємодія лише між нотаріусом та заявником, наприклад при засвідченні вірності перекладу чи витягу із документа з однієї мови на іншу, посвідченні заповіту тощо. У таких нотаріальних процесуальних відносинах волевиявлення особи перевірити досить просто. Спілкуючись Із заявником наодинці, нотаріус визначає розуміння заявником значення нотаріальної дії та її правових наслідків. Наприклад, при посвідченні заповіту, де заповідач, у якого немає спадкоємців, передає усе своє майно притулку для тварин, нотаріус має у вільній та невимушеній обстановці поставити спадкодавцю навідні та конкретні запитання, які допоможуть з’ясувати істинність його волевиявлення: “Ви так любите тварин? Чим викликане таке бажання? Вас ніхто не примушує до передачі свого майна притулку для тварин?..” Аналізуючи характер відповідей та поведінку заявника, нотаріус може зробити відповідні висновки.
У багатоскладових нотаріальних процесуальних відносинах взаємодія відбувається між нотаріусом та двома і більше заявниками, а також, за потреби, із заінтересованими особами. У таких відносинах, нотаріус має встановити однаковість розуміння значення, умов, вчинюваної нотаріальної дії та її правових наслідків кожною Із сторін. Нині у ст. 44 Закону встановлена можливість нотаріуса залишитися наодинці з кожною із сторін договору і виявити відсутність негативного стороннього впливу на неї, що вважається важливим для встановлення дійсної волі кожної із сторін договору.
Про істинність волевиявлення сторін буде свідчити взаємність їх волі та спрямованість її на досягнення певної мети. Так, відчужувач автомобіля має на меті його продати та отримати гроші, а набувач – купити і володіти ним на праві власності.
Волевиявлення може виражатися не лише в усній формі, а й у письмовій, наприклад, у заяві одного з подружжя про відсутність заперечень щодо продажу квартири другим із подружжя. Такий доказ перестає належати лише до пояснень сторін, водночас, його можна відносити до письмових доказів, з чого можна зробити висновок про його змішаний характер.
У п. 6.2 даного розділу авторами аргументувалась неможливість допиту членів суднової команди при вчиненні морського протесту як свідків, оскільки нотаріус не може застосовувати засоби процесуального примусу та кримінальну відповідальність до осіб, які відмовляться давати такі показання.
Тому члени суднової команди можуть добровільно надати нотаріусу інформацію про відомі їм обставини події, що мала місце в період плавання або стоянки судна, оскільки вона може стати підставою для пред’явлення до судновласника майнових вимог. До таких суб’єктів згідно ст. 95 Закону належать: капітан морського судна, члени суднової команди, в тому числі два, які належать до осіб командного складу. Згідно ст. 346 Кодексу торгового мореплавства нотаріус, в разі потреби, може допитати інших свідків зі складу суднового екіпажу. Тобто нотаріус може отримати таку інформацію від матросів, шкіпера, інших осіб, які були присутні на судні та стали очевидцями події.
Виходячи із природи нотаріату як органу безспірної юрисдикції у ст. 95 Закону має йтися не про допит свідків, а про давання пояснень очевидцями події, які заноситимуться нотаріусом до самого акту про морський протест, який засвідчується його підписом та печаткою. Саме такою має бути редакція даної норми.
Лише у разі розгляду судом справи про відшкодування судновласником шкоди, члени суднової команди можуть бути допитані як свідки, оскільки акт про морський протест не вирішує питання про розмір завданої шкоди, спір про яку може виникнути при розгляді справи, а лише підтверджує факт існування події, який може бути зафіксований й іншим чином. Проте, при визначенні шкоди важливе значення має не стільки факт події, скільки заходи, вжитті капітаном для забезпечення охорони довіреного йому майна (п. п. 1.2 п. 1 гл. 18 Порядку) Тому суд, виходячи із принципу безпосередності, може прийняти рішення про допит свідків – членів суднової команди для встановлення даних обставин.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)