Теорія і методика виховання – Омеляненко В. Л. – Метод привчання
Чільне місце у процесі формування вмінь, навичок та оволодіння досвідом поведінки посідає метод привчання. Привчання – це метод виховання, що передбачає організацію планомірного і регулярного виконання вихованцями певних дій з елементами обов’язковості, примусу з метою формування конкретних звичок у поведінці. При цьому важливо робити все поступово, поетапно. К. Д. Ушинський зауважував, що метод привчання вимагає часу і проходить під контролем за способами виконання дій. Він визначив етапи формування вмінь і навичок у системі вправ:
– постановка виховного завдання і збудження в учнів потреби в тому чи іншому виді діяльності;
– розв’язання способів діяльності і надання учням від повідної інформації;
– практична демонстрація дії для розв’язання поставленого завдання;
– організація первинного відтворення учнями показаних дій;
– наступне тренування в удосконаленні та закріпленні способів діяльності і поведінки;
– висунення вимог до учнів з питань удосконалення організованих вправ;
– контроль за поведінкою.
У процесі організації діяльності дітей, спрямованої на формування навичок і звичок, треба чітко вимальовувати перед ними конкретну мету, щоб кожен міг її усвідомлювати і відповісти на запитання: “Для чого це мені потрібно?” Взагалі мета – це важливий психологічний чинник, який допомагає особистості рухатися вперед. З цього приводу К. Д. Ушинський розмірковував: “Усяка людська вільна і свідома діяльність, звичайно, передбачає мету. Досягнення мети є, вочевидь, найістотнішим для людини; але це тільки оманлива видимість. Сама по собі мета… ще необхідніша для людини, ніж її досягнення. Якщо ви хочете зробити людину цілком і глибоко нещасною, то позбавте її мети в житті й негайно задовольняйте всі ц бажання”2.
Методи вправ і привчання взаємопов’язані. Адже вони спрямовані на оволодіння вихованцями соціальним досвідом і системою вмінь і навичок у конкретній сфері соціальної діяльності. Особистість дуже швидко засвоює норми і правила поведінки в суспільстві, у тому середовищі, в якому їй доводиться жити і діяти. Але в конкретній соціальній діяльності діти відчувають суттєві труднощі через брак умінь і навичок, через несформованість звичок. Тому у вихованні, як і в навчанні, необхідна система доцільних вправ. При цьому важливо створювати виховні ситуації ріаних планів: такі, що мають конкретний життєвий сенс, ігрові та ін. Не можна виховати і сформувати в людині такі якості, як доброзичливість, наполегливість, сміливість, мужність лише шляхом заучування етичного значення цих понять. Щоб подолати, скажімо, почуття страху, потрібен спеціальний тренінг: звикнути не боятися в темному приміщенні; якщо в селі – пізно ввечері вийти на подвір’я і перевірити, чи закриті ворота, господарські будівлі та ін. Поступово ситуації ускладнюються з урахуванням віку вихованців: у поході чергувати біля наметів, обійти з товаришами територію розміщення туристської групи з метою з’ясування умов безпеки та ін.
У народній педагогіці також застосовуються методи вправ та привчання з метою формування навичок і звичок морального плану. Наприклад, у сільських умовах батько бере своїх малолітніх синів у нічну зміну пасти коней. Матері доручають дочкам доглядати менших дітей.
А. С. Макаренку, коли він був начальником дитячої комуни, працівники Наркомосу дорікали, що він, нібито, знущається над вихованцями, змушуючи їх стояти з гвинтівкою вдень і вночі біля входу до приміщень закладу. “Це гра, – писав А. С. Макаренко. – І такі елементи гри треба берегти. Винаходити треба так, щоб дітям здавалось, що вони винаходять. Така ж гра – сторожовий загін. Ви гадаєте, що комуну треба було охороняти? Комуна була НКВС, хто б насмілився її пограбувати. А ми навмисно ящик з грішми, сейф тримали у вестибюлі біля входу і вартовий з гвинтівкою чергував вдень і вночі. Коли я розповідав це вчителям, вони здивовано запитували: “І дівчатка стояли, і маленькі стояли?”
Так. І вночі стояли. Вся комуна спить, а він один стоїть з гвинтівкою, і двері не замкнені. <…>
Що таке хоробрість? Людина боїться, але робить те, що треба робити. Я приходжу о 12-й годині ночі у вестибюль, стоїть хлопчик з гвинтівкою. Запитую його: боїшся? – “Ні”. Та й боятися нема чого, тому що поблизу є старші комунари. Це гра, але відповідальна гра. Людина вчиться перемагати страх.
Деякі так міркують: треба загартовувати дитину. Це дуже корисно, але тільки, щоб без загартовування, щоб само собою виходило. Умовляють: ви, діти, повинні бути загартовані, ви нічого не повинні боятися. А як дійде до справи, коли можна загартовувати дитину, заявляють: дитина злякається, мати не пустить і т. ін.”1.
Народна мудрість закріплює цю дію в постулаті: “Щоб навчитися плавати, треба ввійти у воду”. В. О. Сухомлинський розповів цікаву історію організації діяльності вихованців, яка сприяла формуванню у них почуттів гуманності, милосердя.
“Морозний січневий день. Мої вихованці – восьмикласники насилу добралися до школи – скрізь кучугури снігу. Зібралися в теплому шкільному коридорі, обтрушують сніг. Хтось згадав: а поряд з нашим будинком живе стара жінка. Як вона зараз? Адже сніг іде другий день. Ходімте до неї, хіба можна спокійно сидіти в теплому класі і забути про те, що сніг засипає маленьку хатку, в якій живе людина? Може, жінці нікому й води подати?
Через снігові намети насилу дісталися до хати. Відчиняємо двері. Жінку лихоманить. Що робити? Дзвонимо в лікарню.
Хвору треба доставити до лікарні. Колгосп дає машину, але вона з двору не може виїхати. А жінка стогне, у неї гарячка.
В юних очах спалахують вогники – таких я в них ще не бачив. Це і мужність, і готовність допомогти. Робимо носилки, закутуємо хвору в шубу. Беремось ушістьох, несемо. Шестеро несуть, а дванадцять попереду прокладають дорогу. Через кожні двісті метрів міняємося. Намічаємо: он до тієї кучугури несете ви, а далі – ми. Очі засипає сніг, надворі двадцятиградусний мороз, а ми, обливаючись потом, не відчуваємо ні холоду, ні втоми… До лікарні ми добрались тільки смерком і нарешті поклали хвору в ліжко.
У цей день відбулося народження чоловіків. Чотирнадцятилітні підлітки піднялися на першу сходинку мужності”2.
Система вправ і привчання широко використовується у різних ситуаціях і сферах діяльності: у родині, в школі, у військових підрозділах та ін.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)