Теорія і методика виховання – Омеляненко В. Л. – Батьківський авторитет у вихованні дітей
Суттєву роль у виховній роботі батьків відіграє батьківський авторитет, який, за висловом А. С. Макаренка, містить “все батьківське і материнське життя – роботу, думку, звички, почуття й прагнення”1. Авторитет (лат. auctoritas – влада, вплив) – це загальновизнаний вплив, що його справляє на переконання і поведінку людей певна особа, соціальна група чи інститут завдяки їхнім особливостям і заслугам.
А. С. Макаренко приділяв значну увагу місцю і ролі батьківського авторитету в сімейному вихованні дітей. Адже діти ще не мають достатнього соціального досвіду, відбувається активний процес його успадкування, і вияви авторитету батька і матері можуть позитивно чи негативно впливати на збагачення дітей їхнім соціальним досвідом. Виділяють два види авторитету: істинний (справжній) і фальшивий. Істинний авторитет відбиває такі особливості поведінки батьків:
– авторитет любові до дітей, здатність творити духовне тепло, радість. “Праця любові, – писав В. О. Сухомлинський, – це і є свідоме прагнення до того, щоб у дітях утвердити самого себе, продовжити у них своє духовне багатство. Якщо ви по-справжньому любите своїх дітей, якщо віддані і вірні їм, ваша любов до дружини з роками не лише не слабшає, але стає більш глибокою і єдиною. Любов – ніжне, тендітне, вередливе дитя мужності. Продовжувати себе у своїх дітях – це значить бути мужнім у любові?”
– авторитет знання передбачає обізнаність батьків з особливостями фізичного і соціально-психічного розвитку дитини, її повсякденними успіхами та труднощами у навчанні, знання інтересів та вподобань, кола друзів, товаришів;
– авторитет допомоги має виявлятися не у виконанні за дитину її обов’язків у сфері праці, навчання, а в методичній пораді: як доцільніше виконати те чи інше завдання, у створенні сприятливих ситуацій для подолання труднощів. Адже лише у самостійній наполегливій діяльності відбувається активний розвиток особистості. Виконання за дитину її обов’язків ослаблює, збіднює особистість;
– авторитет вимогливості передбачає достатній і об’єктивний контроль матері та батька за ретельним виконанням дочкою чи сином своїх обов’язків, доручень у всіх сферах діяльності. Якщо це робиться систематично, у дитини поступово формуються звички відповідальності за виконання обов’язків і доручень;
– авторитет правди грунтується на загальнолюдській моральній нормі – “не бреши”. Лише правда у взаєминах батька з матір’ю, з дітьми, іншими членами сім’ї найвище цінується дітьми. Брехні приховати не можна. Рано чи пізно брехня став очевидною, приносить дитині страждання та розчарування у тих, хто сказав неправду;
– авторитет поваги грунтується на гуманістичній сутності виховання. Маленька дитина – це не лише біологічна істота, а Людина, Особистість. Вона перебуває в стані активного розвитку, вступає у взаємини з іншими людьми (старшими, молодшими), припускається помилок, у неї ще мало соціального досвіду, знань. Але дитину потрібно поважати як найбільшу цінність: вона – Людина.
Поряд з виявами справжнього авторитету у поведінці батьків нерідко зустрічаються вияви, за словами А. С. Макаренка, так званого фальшивого авторитету: авторитет фальшивої, удаваної любові, авторитет відстані між батьком чи матір’ю і дитиною, авторитет чванства, авторитет педантизму, авторитет резонерства, авторитет безмірної доброти і вседозволеності, авторитет фальшивої дружби, взаємин “на коротку ногу”, авторитет підкупу, авторитет подавлення, деспотичної реакції на будь-які відхилення дитини від норми поведінки.
Батьки, які прагнуть оволодіти педагогічною культурою, мають постійно аналізувати свої дії, критично ставитись до виявів фальшивого авторитету і витісняти їх із власної поведінки.
У системі сімейного виховання необхідно дотримуватися таких правил:
– люби свою дитину; радій її присутності, сприймай її такою, якою вона є, не ображай П, не принижуй, не порушуй її впевненості в собі, не піддавай її несправедливому покаранню, не відмовляй їй у твоїй довірі, дай їй привід любити тебе;
– постійно вдавайся до похвали дитини за її правильні вчинки. Цим ти спонукаєш її до активної дії;
– оберігай свою дитину від негативних фізичних і моральних впливів;
– створюй у сім’ї моральний затишок. Нехай сімейне вогнище буде джерелом спокою, радощів, поваги, справедливості та захищеності;
– будь для своєї дитини взірцем поведінки, доброчинності;
– підтримуй щирі родинні зв’язки з бабусями і дідусями, іншими родичами, друзями;
– не забувай, що діти люблять гратися. Знаходь час для організації цікавих ігор з ними;
– залучай дитину до посильної праці разом з дорослими;
– створюй умови, щоб дитина набувала життєвого досвіду, долала труднощі;
– чекай від дитини тільки таких думок, суджень і оцінок, на які вона спроможна залежно від рівня розвитку, соціального досвіду;
– привчай дитину до толерантності, культури спілкування з ровесниками, старшими і молодшими;
– залучай дитину як повноцінного члена сімейного колективу до розв’язання побутових проблем, що виникають у сім’ї;
– не виконуй за дитину тих завдань, з якими вона може впоратися самостійно;
– домагайся, щоб вимоги до дитини були однакові від усіх членів сім’ї;
– наполегливо працюй над формуванням у дитини почуттів гуманізму і милосердя у ставленні до людей, природного довкілля;
– постійно залучай дитину до різноманітних видів діяльності.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)