Теорія фінансів – Федосов В. М. – Фінансові концепції посткейнсіанства. Неокласичний синтез
Посткейнсіанскі теоретики виступили з радикальнішою економічною програмою розширення державного втручання. Фінансова концепція цього напряму заснована на таких положеннях. По-перше, ринкова економіка характеризується постійною нерівномірністю розвитку, пов’ язаною з недосконалістю інформації. Тому спостерігаються розбіжності в прогнозованих й реальних економічних і фінансових показниках. По-друге, основні принципи діючої системи розподілу національного продукту гальмують економічне зростання. Тому необхідно радикально вдосконалювати розподіл національного продукту, зокрема за допомогою політики доходів. Спостерігається активізація ідей сполучення фіскальної ефективності і соціальної справедливості в державних фінансах. Як зазначає французький економіст Ж. Леонард, реалізація принципу ефективності повинна виходити з ідеї справедливості. Саме тому необхідний перерозподіл доходів і добробуту. Все це повинно покласти початок ширшому перетворенню суспільства. Найвпливовішими представниками посткейнсіанства у Великобританії є Дж. Л. Робінсон (1903-1983), Н. Калдор, Ф. Арестис, у США С. Вайнтрауб, Х. Мінський.
Дж. Робінсон у “політиці доходів” виходила з лівореформаторських ідей трактування вдосконалення розподілу національного продукту. У роботі “Економічна теорія недосконалої конкуренції” вона різкій критиці піддає монополії, обвинувачуючи їх в проведенні політики цінової дискримінації, монополістичної експлуатації праці. На думку Дж. Робінсон, у національному доході повинна бути рівність часток прибутку й заробітної плати. Не останню роль у досягненні цієї рівності відіграє фінансова політика. У літературі висловлюється думка, що лівокейнсіанська версія “політики доходів” була втілена в практиці “скандинавського соціалізму”. Дж. Робінсон також відома своєю інтерпретацією кейнсіанського “ефективного попиту”. За Кейнсом, у “ефективному попиті” основна частина припадає на стимулювання інвестицій, водночас як зростання особистого споживання підпорядковується інвестиційній політиці. Дж. Робінсон ставить знак рівності між двома шляхами досягнення “ефективного попиту”, що відповідно повинно відбитися на фінансовій політиці.
Відомий англійський економіст лорд Н. Калдор пропонує запровадити особистий податок на споживання, замінивши ним особистий прибутковий податок. Його метою є захист процесу заощадження. На думку Н. Калдора, прибутковий податок занадто жорсткий до високих доходів і дискримінаційний до заощаджень. У проблемі заощадження й нагромадження капіталу Н. Калдор розрізняє два питання: циклічне і довгострокове. Він пропонує вирішення циклічного питання про вилучення зайвих заощаджень на кейнсіанський манер, тобто за допомогою бюджетної політики. Довгострокове питання про заощадження як фактора економічного розвитку повинно бути вирішено шляхом заохочення їх зростання за допомогою зміни податкової системи. Н. Калдор розвиває думку про запровадження податку на споживання не тільки як урядовий захід для заохочення заощаджень, але і як засіб боротьби з інфляцією. Податок, на його думку, буде скорочувати витрату грошей на купівлю споживчих товарів, що призведе до зниження цін; водночас це не скоротить дохід, що спрямовується в інвестиції.
Н. Калдор вбачає у податку на споживання засіб для вирівнювання доходів населення й поліпшення матеріального становища осіб з низькими доходами. Він вважає, що податок на споживання більш справедливий, ніж будь-які непрямі податки, оскільки його можна стягувати за прогресивними ставками із застосуванням пільг, тоді як непряме оподаткування регресивне. Представники лівого крила кейнсіанства у своїх роботах зазначають, що податок на споживання певною мірою задовольняє принципи фіскальної ефективності й соціальної справедливості в оподатковуванні. Його розмір можна підвести під реальні економічні й фінансові обставини кожного платника, а населення з низькими доходами – значною мірою звільнити від цього податку.
Під впливом зміни умов економічного зростання формується концепція “неокласичного синтезу”, що була певним відходом від кейнсіанської ідеї повної зайнятості. Неокласичний синтез – концепція рівноваги в умовах неповної зайнятості, до якої введений грошовий фактор. Ця версія кейнсіан-ської теорії одержала розвиток у роботах лауреатів Нобелівської премії – англійського економіста Дж. Хікса (1904-1989 рр.) й американського – П. Самуельсона (1915 р.). Під впливом “неокласичного синтезу” відбулися серйозні зміни в теорії фінансової політики. Кейнсіанські ідеї фіскалізму поєдналися з концепцією неокласиків, що передбачає регулювання економіки за допомогою грошово-кредитної політики. П. Самуельсон писав із цього приводу, що за допомогою відповідної кредитно-грошової й фіскальної політики система змішаного підприємництва може не тільки уникнути ексцесів буму й різкого спаду, а й розраховувати на здорове прогресивне зростання. На його думку, регулювання попиту повинно здійснюватися не лише шляхом змін у сфері державних видатків або податків, але й заходами, що передбачають зміну дисконтної ставки, відсотка і проведення відповідних операцій на відкритому ринку.
Дж. Кейнс надавав перевагу в регулюванні економіки фіскальній політиці. Ортодоксальне кейнсіанство, яке розвивалося в рамках неокласичного синтезу П. Самуельсона, вважає за необхідне її узгодження з монетарною і кредитною політикою. Представники посткейнсіанства ставлять питання про “рівність прав” фіскальної і грошово-кредитної політики. Тієї самої думки дотримуються і деякі представники неокласичної школи. Так, наприклад, американський економіст Г. Стайн вважає, що в основу економічної політики США повинні бути покладені принципи бюджетного стимулювання зростання національного продукту і гальмування інфляції.
Концепція П. Самуельсона вплинула на подальший розвиток ортодоксальним кейнсіанством теорії фіскальної політики. Майже всі наступні дослідники розвивали його ідею поєднання фіскальної політики із кредитно-грошовою. Так, наприклад, А. Пікок і Г. Шоу вважають, що в модель фіскальної політики, розроблену на основі теорії Дж. Кейнса, необхідно ввести деякі принципи грошової політики, а також урахувати результати (тобто сальдо) платіжного балансу країни. Поглиблення інфляційних процесів змусило послідовників Дж. Кейнса визнати, що впливати на попит однією тільки фіскальною політикою вже недостатньо, її необхідно поєднати із грошовою політикою.
Теорія Дж. Кейнса й кейнсіанства мала і має величезний вплив як на політичне, так і економічне життя країн світу. Протягом кількох десятиліть його теорія регулювання економіки була офіційно визнана як основа державної антициклічної економічної й фінансової політики в багатьох західних країнах. Вона наближена до практики господарювання, до вироблення дій держави з удосконалення фінансово-економічних зв’язків. Як зазначає англійський історик економічної думки 3. Ролл, Дж. Кейнс володів “унікальною можливістю, якої не мав жоден із великих економістів до нього, безпосередньо впливати своєю теорією на формування й проведення офіційної державної політики.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)