Теорія фінансів – Федосов В. М. – 3.1.5. Кейнсіанство і його значення для розвитку фінансової науки

Фінансова теорія Джона Мейнарда Кейнса. Англійський економіст Джон Мейнард Кейнс (1883-1946) посідає особливе місце в історії розвитку економічної думки. Його книга “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей”, випущена в 1936 р., мала величезний вплив на формування світової економічної думки і розроблення відповідної державної фінансової політики. Як відмічав американський історик економічної думки Б. Селігмен (1912-1970), вплив праці Дж. Кейнса можна порівняти лише із впливом ” Капіталу” К. Маркса і “Багатства народів” А. Сміта. Американський економіст Роберт Скидельський (1933 р.), один із біографів і інтерпретаторів

Робіт Джона Кейнса, відзначає дві основні наукові позиції, які мають не скороминущу цінність і повинні бути присутніми в будь-яких теоріях, що стосуються шляхів розвитку економіки.

Перша, Дж. Кейнс звернув увагу на невизначеність в економічному русі, яка веде до волатильності, нестійкості в розвитку. На його думку, балансуючим чинником є спекуляція, яка проходить через надзвичайно висока міра волатильності ринків. Друга, Д. Кейнс зазначав, що на економічний розвиток спільний вплив доходу, випуску продукції і цін буде більшим, ніж вплив лише одних цін. На думку Р. Скидельського, будь-які зміни у сфері розвитку економіки повинні враховувати ці проблеми. Якщо визнати факти, що економіці властива волатильність, що рецесії досить сильні й автоматично не зникають, то ми підходимо до висновку щодо ролі уряду, підкреслював він. Багато з сучасних економістів вважають, що уряд не відіграє великої ролі, він лише слідує певним правилам. З цього приводу йдуть постійні дискусії. Часи минають, вже багато років немає Дж. М. Кейнса, змінюються уряди, а урядова політика стає вагомішою і роль її постійно зростає.

Теорія Дж. Кейнса формувалася в складних умовах 20-30-х років ХХ ст.: наслідки Першої світової війни, проблеми міжсоюзницьких боргів, економічна криза 1929-1933 рр., що призвела до масового безробіття, падіння промислового виробництва, експорту, крах фінансових ринків. У США валовий національний продукт скоротився зі 103,9 млрд дол. у 1929 р. до 56,0 млрд дол. у 1933 р., а кількість зайнятих відповідно зі 106 млн осіб до 66,3 млн осіб. Скорочення виробництва і торгівлі, кризове падіння цін призвели до великого напруження всієї світової кредитно-грошової і фінансової систем. Криза спричинила різку пасивність платіжних балансів і дефіцитність державних бюджетів, міжнародний валютний хаос, дефолти – відмови від платежів за міжсоюзницькими боргами, що виникли в роки Першої світової війни.

За цих умов потрібен був принципово новий підхід до вирішення проблем, поставлених історією і реаліями економічного розвитку. Насамперед необхідно було визначити фундаментальну причину краху економічної системи і запропонувати шлях до її відродження. Дж. Кейнс дуже сміливо заявив, що найбільшими вадами економічного суспільства є його нездатність забезпечити повну зайнятість і розумний розподіл багатства і доходів. Фактично Дж. Кейнс визнав антагоністичні протиріччя між працею і капіталом, виробництвом і споживанням і запропонував способи їх вирішення за допомогою моделі державного втручання.

Предметом наукового дослідження за Дж. Кейнсом є вся сукупність економічних відносин. Але він підходить до свого предмета не з позицій пропонування ресурсів, як це робили його попередники – класична і неокласична політекономія, а з позицій попиту, що забезпечує реалізацію ресурсів. З цього Дж. Кейнс робить висновок, що ринкова економіка достатньою мірою саморегулюватися не може, оскільки цьому заважають психологічні схильності, мотивації, спонуки агентів виробництва, тому потрібне втручання держави. Економічні кризи проявляються на поверхні явищ як нестача попиту, тому проблему рівноваги в економіці слід вирішувати з погляду попиту. Для цього Дж. Кейнс вводить категорію “ефективний попит”, яка виражає рівновагу між споживанням і виробництвом, доходом і зайнятістю.

Якщо мова йде про “втручання”, то це, передусім, означає підвищення ролі і значущості державних фінансів. Варто зазначити, що в знаменитій книзі Дж. Кейнса немає навіть терміна “державні фінанси”, лише кілька сторінок відведено податковій політиці, так званим “соціальним інвестиціям” і “видаткам, що фінансуються за допомогою позик”. Але головна його ідея про необхідність державного втручання для досягнення ” ефективного попиту” прямо стосується державних фінансів і фіскальної політики. Цей напрям дослідження капіталістичної економіки визначив на багато років розвиток всієї світової фінансової науки.

Фінансова концепція Дж. М. Кейнса виходить з основних положень його загальної теорії.

1. Введення в економічний обіг терміна “ефективний попит” дозволило повернутися до аналізу макроекономічних показників (валового внутрішнього продукту і національного доходу), від яких, власне, відмовилися всі після рікардівські школи. Повернення до макроекономічних показників дало можливість з’ясувати, як функціонує економічна система загалом, поставити ряд завдань, пов’язаних із рухом усього потоку вироблюваної, розподілюваної і споживаної вартості, з’ясувати, яку її частину необхідно вилучити фінансовими методами і направити на вирішення основних економічних проблем. Розвиток кейнсіанської макроекономічної теорії сприяв удосконаленню методів аналізу державних фінансів і прийомів фіскальної політики, заснованих на економетриці і математиці.

2. На підставі ідеї про “ефективний попит” була переглянута вся фінансова концепція. Теорія державних фінансів почала розглядатися як складова теорії зайнятості, процента і грошей, а фіскальна політика – як невід’ємна частина економічної політики. На цій основі було визначено місце і роль категорій державних фінансів: державних видатків, податків, позик в економічному розвитку.

3. Головним інструментом регулювання економіки є бюджетна політика. На державний бюджет і фіскальну політику загалом покладалися завдання забезпечення зайнятості робочої сили і ефективного економічного розвитку. Грошово-кредитному регулюванню Дж. Кейнс відводив меншу роль.

4. Державним видаткам, тобто урядовому попиту і державному споживанню, відводилося особливе місце. Дж. Кейнс розглядав державні видатки як основний інструмент урядового втручання і подолання депресії. Їх формування, структуру і зростання він вважав невід’ємним чинником досягнення “ефективного попиту”. Урядовий попит, що фінансується податками і позиками, на думку Дж. Кейнса, повинен пожвавити підприємницьку діяльність, що сприятиме зростанню зайнятості і доходів. Необхідно зазначити, що в США політика, так званих, антикризових заходів починається на початку 30-х років. Для порятунку банків і корпорацій створюється система державних інститутів, які здійснювали санування банків і корпорацій, регулювання цін, організовували “громадські роботи” для допомоги безробітним. Дж. Кейнс з цього приводу вів листування із президентом США Д. Рузвельтом (1882-1995). У грудні 1933 р. Дж. Кейнс в одному з своїх листів, наголошував, що відкинувши основи і принципи ортодоксальних фінансів, президент вільний у своїх діях і може використовувати фінансові можливості на користь світу і процвітання, водночас, як раніше їх дозволялося використовувати для цілей війни.

5. Новим положенням фінансової теорії є концепція зростання державних капітальних вкладень, які доповнюють урядові заходи щодо стимулювання “схильності до інвестицій”. До певної міри ця ідея відповідала теорії історичної школи Німеччини. На думку Дж. Кейнса, регулювання обсягу поточних інвестицій залишати в приватних руках не можна, тільки “широка соціалізація інвестицій виявиться єдиним засобом, щоб забезпечити наближення до повної зайнятості, хоча це не повинно виключати всякого роду компромісів і способів співпраці з приватною ініціативою.

6. Дж. Кейнс “вписує” в рух макропоказників податки, вважаючи, що зміни в податковій політиці можуть впливати на “схильність до споживання”. У науковий обіг вводиться поняття “податки – вбудовані стабілізатори”, що грунтується на функціональній залежності між національним доходом і податками. Це означає, що сума вилучених податків (за інших рівних умов) залежить від обсягу національного доходу. Чим вищий рівень національного доходу, тим більша сума податків надійде до бюджету. І навпаки, коли при кризовому падінні виробництва національний дохід знижується, сума податків скорочується. Такий характер податків, із погляду Дж. Кейнса, забезпечує певну автоматичну гнучкість економічної системи. Це положення він відносить, насамперед, до індивідуального прибуткового податку. Його справляння за прогресивними ставками призводить до більших коливань у рівні податку, ніж доходу. Вони тим більші, чим стрімкіша крива податкових ставок і чим більші коливання обсягу національного доходу. Так визначаються регулюючі можливості прибуткового податку. При кризовому падінні виробництва і зростанні безробіття податки, автоматично скорочуючись, сприяють зростанню доходів, що пробуджує “схильність до споживання” і стимулює попит.



Теорія фінансів – Федосов В. М. – 3.1.5. Кейнсіанство і його значення для розвитку фінансової науки