Теорія фінансів – Федосов В. М. – 14.7. Міжнародні фінансові організації та їх функції

Сучасна інституціональна структура характеризується розгалуженою системою міждержавних організацій та інститутів, до складу якої входять як глобальні, так і регіональні валютно-фінансові установи. Значну роль у концентрації фінансово-кредитних ресурсів і регулюванні сучасного світового господарства відіграють, зокрема, такі міжнародні фінансові організації, як Бреттон-Вудські інститути, Банк міжнародних розрахунків (БМР) та банки регіональної спеціалізації (Африканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку, Міжамериканський банк розвитку та ін.).

Різні міжнародні фінансові організації (МВФ, МБРР, МФК, МАР), володіють різними за обсягом правами і, відповідно, мають різні обов’ язки. Так, Бреттон-Вудські угоди наділили МВФ і МБРР спроможністю нести права і обов’ язки згідно з нормами міжнародного права. Міжнародна пра-восуб’ єктність Банка і Фонда має функціональний характер, який виявляється у договірній правоспроможності і дієздатності. Обсяг прав і обов’ язків МБРР є більшими за МАР або МФК. Але Асоціація і Корпорація мають такі права і обов’ язки, якими не володіє МБРР.

Функціонування міжнародних організацій взагалі, і фінансових зокрема, породжує нові явища у сфері права. Як зазначив колишній директор-розпорядник МВФ М. Камдессю, у кінці ХХ ст. виникла потреба розв’ язати таке завдання – віднайти прийнятний спосіб поєднання світової економіки, яка стає більш інтегрованою (глобальною), і національного економічного суверенітету1. В науковій літературі ця проблема зазвичай позначається як співвідношення державного суверенітету і елементів над-національності, які належать до компетенції міжурядових організацій.

Фахівці вважають, що членство в міжнародній організації радше є формою реалізації суверенних прав держави, аніж їх втратою. Адже держава добровільно делегує свої права органу міжнародної організації, не втрачаючи при цьому своєї компетенції за делегованими питаннями. Міра делегування і становить сутність інституту наднаціональності. Необхідність створення міжнародних організацій, які б володіли елементами наднаціональності, спричинена взаємозалежністю держав і потребою у досягненні загальноо-бов’ язкової поведінки в низці питань. На сьогодні цілком очевидно, що економічний прогрес не може бути забезпечений винятково в межах національних кордонів. Необхідність пошуку взаємоузгоджених рішень вимагає посилення ролі і розширення компетенції міжнародних організацій.

Найбільш чітко ознаки наднаціональності проявляються при здійсненні програм структурних перетворень, які розробляються МВФ спільно із МБРР. Проте й ці програми відповідають принципам державного суверенітету й суверенної рівності держав, оскільки більшість рішень МБРР і МВФ мають рекомендаційний характер. Банк і Фонд дають рекомендації державі-члену щодо заходів із розвитку фінансової системи на підставі розгорнутої інформації про фінансово-економічний стан країни, яку надають держави-члени. Рекомендації звичайно містять заходи з регулювання економіки на макро – та мікрорівні. У випадку, якщо держава-член порушує статутні зобов’ язання МБРР або МВФ, організацією можуть бути застосовані санкції, такі, наприклад, як заморожування кредитів державі. В кожному конкретному випадку санкції зазвичай застосовуються щодо держа-ви-члена не за невиконання вимог та рекомендацій, а внаслідок невиконання статутних зобов’ язань – загалом. Невиконання рекомендацій є підставою для серйозного аналізу фінансово-економічного стану держави і її поведінки щодо відповідності статутним зобов’ язанням.

Держави-члени беруть на себе зобов’ язання дотримуватись норм Банка та Фонду, які не мають повноважень примушувати держави, проте вони можуть здійснювати на них моральний тиск, щоб примусити виконувати правила та норми, на які вони добровільно погодились. У випадку, якщо країна стійко ігнорує свої зобов’ язання, решта держав-членів через органи організацій можуть відмовити порушниці у праві одержувати кредити. Як крайній захід може застосовуватись такий колективний засіб впливу на порушника статутних норм і загальновизнаних принципів міжнародного права, як виключення з міжнародної організації або призупинення членства в ній.

Рішення, які мають обов’ язкову силу, приймаються радами керуючих Банка та Фонду, які складаються з представників всіх країн-членів цих організацій. На підставі такого рішення директорати – виконавчі органи – приймають інструкції та постанови.

Діяльність міжнародних фінансових організацій підтверджує загальну тенденцію розширення контрольних функцій міжнародних економічних організацій. Аналіз практики міжнародних фінансових організацій універсального характеру вказує на те, що елементи наднаціональності у цих організаціях отримали новий розвиток і проявляються в адаптованій до сучасних умов міжнародних відносин формі.

Наднаціональний характер діяльності Банку і Фонду виявляється також і в їх діяльності стосовно врегулювання боргової проблеми країн-членів. Організації відіграють головну роль не тільки в розробці, але і в практичній реалізації принципів і механізмів, які узгоджуються на різних рівнях міжнародної стратегії врегулювання зовнішньої заборгованості держав.

Характеристика діяльності Міжнародного банку реконструкції і розвитку. Міжнародний банк реконструкції і розвитку був заснований у 1944 р. з метою забезпечення міжнародного потоку довгострокових інвестицій, для допомоги у відновленні економіки спустошених війною країн

Європи згідно із “планом Маршалла”. Офіційна назва Банку – Міжнародний банк для реконструкції і розвитку – пояснює наміри його засновників. Перші кредити МБРР були надані в кінці 40-х рр. ХХ ст. для фінансування відновлення зруйнованих війною економік країн Західної Європи.

Після 1952 р., коли країни Західної Європи набули певної економічної самостійності, акценти в діяльності Банку поступово змістились в бік заходів, спеціально розрахованих на країни, що розвиваються. Такі зміни були викликані виходом на світову арену значної кількості політично незалежних молодих держав; із зміною положення колишніх колоній і залежних країн у світовій економіці і політиці; з боротьбою різних сил у світі навколо проблеми вибору країнами, що здобули незалежність, шляхів свого розвитку.

Усе це знайшло своє відображення у статутних цілях міжнародних фінансових організацій, сформульованих у Бреттон-Вудсі. Згідно із Статутом Банк має такі цілі:

– заохочення інвестицій на виробничі цілі держав;

– стимулювання приватних іноземних капіталовкладень і доповнення їх, за необхідності, власними кредитами;

– забезпечення гарантіями приватних іноземних інвестицій;

– сприяння збалансованому розвитку міжнародної торгівлі і підтримка рівноваги платіжних балансів;

– заохочення економічного розвитку в найбідніших країнах;

– допомога країнам-членам у реконструкції і розвитку їх територій;

– надання допомоги країнам, що розвиваються, шляхом довгострокового фінансування проектів і програм розвитку;

– сприяння конверсії військової економіки;

– надання найбіднішим країнам спеціальної фінансової допомоги через Міжнародну асоціацію розвитку;

– підтримка приватних підприємств у країнах, що розвиваються, через свою філію – Міжнародну фінансову корпорацію.

Коли на початку 80-х рр. ХХ ст. борг країн “третього світу” перетворився на гостру проблему, яка постійно загрожувала міжнародній банківській системі, в основу діяльності МБРР і МВФ були покладені “програми структурних перетворень”. Програми стали новим напрямком діяльності Банку спочатку у країнах, що розвиваються, а пізніше – і в колишніх соціалістичних країнах східної Європи. Основні напрямки діяльності Банку поєднують середньо – і довгострокове кредитування інвестиційних об’ єктів у різних галузях економіки країн-членів. Банк бере активну участь і в підготовці проектів, їх технічному та фінансово-економічному обгрунтуванні.

Але Банк – це не тільки джерело зовнішніх фінансових ресурсів для країн, що розвиваються, але і важливий центр розробки, підтримки і реалізації стратегії розвитку країн “третього світу”. Світовий банк володіє унікальною можливістю сприяти більшій інформованості країн-членів щодо найсучаснішої практики в сфері економіки і ефективно розповсюджувати необхідні знання серед країн, яким він надає допомогу.

Компетенція МБРР розширилась, організація еволюціонувала від вузькоспеціальних кредитно-фінансових питань до макроекономічного прогнозування щодо країн-членів і світового ринку загалом. Банк поступово перетворився на головний світовий інститут розробки і апробації стратегій розвитку, на своєрідний інтелектуальний центр світового масштабу. Функції фінансового характеру перестали бути визначальними в його діяльності.

На початку ХХІ ст. кількість членів МБРР становила 180. Членство у МБРР є взаємопов’язаним із членством у МВФ. Жорстка прив’язка Статуту МБРР (розд. 1 ст. 2; розд. 3 ст. 6 Статуту) з членством у МВФ обумовлена тим, що країни – члени МБРР зобов’язані провадити валютну політику згідно із положеннями Статуту МВФ. Тому виключення з однієї фінансової установи тягне за собою втрату зв’ язку і з іншою.

Членство в Банку як в міжнародній організації уможливлює виникнення певних правових відносин, оформлення яких виражається через домовленість, згідно з якою держави зобов’ язуються виконувати положення Статуту, а Банк – виконувати функції, притаманні йому як міжнародній фінансовій організації.

Статутом МБРР встановлений жорсткий взаємозв’язок між фінансовим внеском держав-членів у капітал і можливістю членів впливати на рішення, які приймаються цією організацією. Тобто, країни, які внесли найбільші суми, мають найбільшу кількість голосів. Співвідношення сил витримується за допомогою, так званої, “системи зваженого голосування”1 країн-членів залежно від долі участі в акціонерному капіталі МБРР. Максимальна більшість, необхідна для прийняття рішень у МБРР, становить 80%.

Запровадження “зваженого голосування” має певний політичний зміст. Адже держави-члени різняться рівнем розвитку, можливістю участі у світогосподарських зв’ язках. Запровадження системи голосування за принципом “одна країна – один голос” спричинило б те, що всі країни, які беруть участь у діяльності організації, претендували б на участь в її управлінні. В основу системи прийняття рішень МБРР був покладений не принцип рівноправ’ я, а визнання економічної нерівності держав, згідно з якою положення учасників визначається їх економічною потужністю. З іншого боку, кожна країна-член МБРР має рівну кількість, так званих, “базисних голосів”. “Базисні голоси” у специфічній формі конкретизують принцип суверенної рівності держав. Адже деякі країни можуть мати настільки малі внески, що для них не було б сенсу брати участь у голосуванні за умови, що кількість їх голосів залежала б винятково від квот.

Для прийняття органами МБРР більшості рішень передбачена проста більшість голосів, в тому числі це стосується і прийому нових членів. До рішень, які потребують “спеціальної” більшості, належать:

І. Рішення з компетенції ради управляючих (% голосів):

– 100% (ст. 8 (Ь) Статуту МБРР) – для внесення до Статуту поправок щодо: права виходу країни з Банку; права визначати розмір збільшення свого внеску за умови чергового збільшення капіталу Банку;

– 80% – за умови додаткової участі в глосуванні 75% членів (ст. 8 (а) Статуту МБРР) для внесення до Статуту поправок, крім тих, що перераховані у попередньому пункті;

– 75% (розд. 2 (Ь) ст. 2 Статуту МБРР) – для збільшення капіталу МБРР; (розд. 3 ст. 6 Статуту МБРР) – для збереження у складі Банку країни, яка вибула з МВФ;

– 50% + 1 голос за додаткової умови участі в голосуванні більш як 50% членів (розд. 2 ст.6 Статуту МБРР) – при виключенні з МБРР.

– ІІ. Рішення, які належать до компетенції Ради виконавчих директорів:

– 80% (розд. 4 (Ь) ст. 5 Статуту МБРР) – для збільшення кількості виборних виконавчих директорів;

– 75% (розд. 8 (іу) ст. 4 Статуту МБРР) – для рішення щодо інвестування вільних коштів банку у цінні папери і для визначення валют для цілей погашення кредитів.

Статутом МБРР встановлене право п’яти країн1, які мають найбільші квоти – передплату на акції Банку – призначати своїх індивідуальних представників до Ради директорів. Рада директорів МБРР складається з 12 членів. Решта країн обирають 7 членів виконавчого директорату шляхом утворення відповідних груп з 5-24 держав, на кожну з яких припадає 3-5% голосів. При голосуванні кожен виконавчий директор володіє голосами всіх країн, які його обрали, як єдиним блоком. Можливість ділити голоси залежно від побажань країни-учасниці групи не передбачена. Подібна система зменшує можливість для маневру окремим країнам у МБРР.

Ресурси МБРР формуються з акціонерного капіталу, залучених коштів та нерозподіленого прибутку від здійснених операцій. Країни-члени МБРР передплачують акції Банку згідно з виділеною для них квотою, яка приблизно дорівнює їхній квоті у МВФ, формуючи таким чином його статутний капітал. Відповідальність держав-членів обмежується розміром їхньої передплати.

Міжнародний грошовий ринок є основним джерелом капіталів МБРР, оскільки Банк також одержує кошти шляхом продажу облігацій і векселів безпосередньо урядам, їх представництвам і центральним банкам.

Банк надає кредити винятково кредитоспроможним урядам країн, що розвиваються, та країн із перехідною економікою. Кожен проект, що підтримується Банком, розробляється у тісному співробітництві з національними урядами і місцевими органами влади, що розширює межі правового регулювання.

Близько половини всіх проектів, які підтримуються Банком, одержують додаткове фінансування з інших офіційних джерел. Організації-донори розглядають партнерство з МБРР як своєрідну гарантію повернення своїх коштів і можливість одержання найбільш кваліфікованого обгрунтування здійснюваних капіталовкладень.

Штаб-квартира МБРР знаходиться у Вашингтоні.

Природа і функції Міжнародної фінансової корпорації. З метою прискорення процесу становлення ринкових відносин і стимулювання приватного підприємництва у країнах “третього світу” у 1956 р. була створена Міжнародна фінансова корпорація. В 1957 р. МФК отримала статус спеціалізованої установи ООН. Метою створення Корпорації було розширення можливостей МБРР у сфері стимулювання приватного підприємництва у країнах, що розвиваються.

Із 1961 р. МФК отримала право (розд. 6 (а) ст. 3 Статуту МБРР) безпосередньо вкладати свої ресурси в акції місцевих підприємств країн, що розвиваються. На відміну від МБРР, МФК згідно зі Статутом (розд. 4 ст. 3), може брати участь в акціонерному капіталі підприємств і надавати довгострокові позики, у т. ч. приватний сектор, без урядових гарантій. Зазвичай, МФК бере участь на всіх етапах створення і розширення інфраструктури національного фінансового ринку. Фінансові інститути багатьох країн, створені за допомогою МФК, заклали основу новостворюваному ринку капіталів.

Реалізуючи свої завдання, МФК мобілізує і доповнює приватний капітал, не замінюючи його повністю. Зобов’ язання МФК, зазвичай, не перевищують 25% від вартості проекту. Джерелами фінансових ресурсів МФК є акціонерний капітал, запозичення на світовому ринку капіталів, запозичення у МБРР, власні доходи. МФК – це найбільш прибутковий інститут групи Світового банку. Членами МФК є 172 країни.

Найвищим органом Корпорації є Рада управляючих, яка складається з членів Ради управляючих МБРР. Виконавчий орган МФК – Рада директорів, яка також складається з виконавчих директорів Банку. Президент МБРР за своєю посадою – голова Ради директорів МФК, які призначають його президентом корпорації.

Важливою стороною діяльності МФК у молодих державах Азії, Африки та Латинської Америки з моменту її заснування стала участь у створенні і розвиткові, так званих, “компаній з фінансування розвитку”, інакше кажучи – регіональних банків розвитку. Ця діяльність є тісно пов’язаною із діяльністю МБРР, проте саме Корпорації належить провідна роль у її здійсненні.

Функції Міжнародної асоціації розвитку. В листопаді 1960 року з метою задоволення нужд найбідніших країн була створена інша філія МБРР – Міжнародна асоціація розвитку. З 1961 р. МАР одержала статус спеціалізованої установи ООН. На початку ХХІ ст. членами МАР були 158 країн.

Щодо обгрунтування доцільності створення МАР ілюстративною є така цитата з виступу на конгресі США: “Більшість із малорозвинутих країн побоюються, що за умови укладання двосторонньої угоди між подібною країною і США остання буде прагнути панувати над нею. Тому країни, що розвиваються, часто вагаються, приймаючи рішення стосовно укладання двосторонніх зв’ язків із США. У МАР же вони будуть членами із правом голосу, тому держави, що розвиваються, проявлять більше готовності підпорядковуватись програмам, які влаштовують СІНА… Міжнародна організація може наполягати на більш жорстких умовах, аніж США самотужки”1.

Створення МАР укріпило позиції МБРР, забезпечило можливість для більш гнучкої діяльності Банку.

Як філія МБРР МАР ставить перед собою однакові з Банком цілі. Її діяльність спрямована на:

– створення сприятливих умов для приватних капіталовкладень;

– заохочення експорту капіталу до країн, що розвиваються;

– здійснення контролю за пільговим багатостороннім кредитуванням;

– надання безвідсоткових позик найбіднішим країнам світу.

Сфери діяльності МБРР і МАР розподіляються згідно зі статистичними даними показників ВНП у розрахунку на душу населення. У випадку, коли названа сума є меншою за 1200 дол. США на рік (значення цього показника періодично переглядається), державі надається спеціальна фінансова допомога через МАР.

МАР має спільну із МБРР адміністрацію. Президент Банку одночасно є і президентом МАР. Формально Асоціація має свої керівні органи (Рада управляючих і Виконавчий директорат), але на практиці вона є філією, керівництво якою здійснює МБРР. Управляючі і виконавчі директори МБРР займають аналогічні посади і в МАР.

Асоціація користується лише формальною автономією від Банку, що проявляється у веденні операцій за окремим рахунком. Джерелом коштів для кредитів МАР є внески найбільш багатих промислово розвинутих країн-донорів (більш як 90 %), прибутки, одержані за позиками Світового банку, і погашені кредити МАР, які були надані раніше. Офіційне поповнення ресурсів МАР за рахунок країн-донорів відбувається кожні три роки.

Держава-член вважається членом МАР (як і МФК, до речі), починаючи з дати, коли уряд держави передасть на зберігання до МБРР документ, яким буде підтверджено, що він приймає статут згідно зі своїм національним законодавством (розд. 2 (Ь) ст. 11 Статуту МАР; розд. 2 (Ь) ст. 9 Статуту МФК) . Правила, які регулюють вихід держав-членів із МАР та МФК є аналогічними правилам, закріпленим у Статуті МБРР.

Природа, структура і функції Міжнародного валютного фонду._Між-народний валютний фонд – це міжнародна валютно-фінансова організація, яка має статус спеціалізованої установи ООН. Фонд був створений у 1944 р., а почав функціонувати в травні 1946 р.

Штаб-квартира Фонду знаходиться у Вашингтоні.

У Статуті МВФ відображена його організаційна побудова. У МВФ передбачена наявність Ради управляючих, штату міжнародних службовців1 і Ради.

Вищим органом керівництва МВФ є Рада управляючих, до якої кожна держава призначає управляючого (зазвичай, міністра фінансів або голову центрального банку) і його заступника. Рада управляючих збирається на наради один раз на рік. За потреби в інший час Радою також можуть проводитись обговорення різних питань телефоном. До предметної компетен-ції2 Ради управляючих МВФ належать такі питання (ст. ІІІ, XXVI, XXVIII Статуту МВФ:

– приймання держав у члени МВФ, призупинення і припинення членства будь-якої держави;

– зміна квот держав-членів у бюджеті МВФ;

– розподіл СДР;

– збільшення чи скорочення кількості виконавчих директорів;

– розгляд апеляцій держав-членів на рішення Виконавчої ради;

– затвердження Правил процедури МВФ;

– обрання членів різноманітних допоміжних органів (наприклад, Міжнародного валютно-фінансового комітету і Комітету з розвитку);

– внесення поправок до Статуту МВФ;

– ліквідація МВФ як міжнародної організації.

Окремі повноваження Рада управляючих делегує Виконавчій раді. Виконавча рада збирається на наради, зазвичай, тричі на тиждень і веде всю поточну роботу Фонду. Виконавча рада складається із 24 виконавчих директорів, 5 з яких призначаються провідними державами (США, Японією, ФРГ, Францією і Великобританією), а решта 19 обираються іншими країнами-членами.

Виконавча рада займається стратегічними, адміністративними і оперативними питаннями, у т. ч. наглядом за політикою обмінних курсів держав, наданням фінансової допомоги країнам-членам, підготовкою комплексних досліджень і консультацій з проблематики світової економіки. Виконавча рада обирає директора-розпорядника МВФ, який виступає як голова Ради. Під керівництвом Виконавчої ради директор-розпорядник веде щоденну роботу МВФ.

Компетенція виконавчих органів різних міжнародних організацій, зазвичай, відрізняється від компетенції вищих органів тим, що виконавчі органи забезпечують безперервність діяльності організації в період між сесіями її вищого органу.

До предметної компетенції Виконавчої ради МВФ належить різноманітне коло питань (ст. V, ХІІ, XVIII, ХХ, ХХУІІ Статуту МВФ):

– визначення загального режиму валютних курсів;

– зміна термінів повернення раніше наданих кредитів;

– зміна термінів повернення кредиту, що надається;

– визначення процентної ставки за активами у СДР;

– визначення ставок зборів або винагород;

– продаж золота і прийняття золота в рахунок платежів до МВФ;

– перерахування коштів на загальні резерви і розподіл коштів із загальних резервів;

– публікація доповідей щодо фінансово-економічного стану держав-членів;

– призначення офіційних держателів СДР;

– допомога країнам, що розвиваються у фінансуванні платіжного балансу;

– призначення директора-розпорядника МВФ;

– тимчасове призупинення діяльності МВФ як міжнародної організації.

Правильне визначення обсягу і змісту предметної компетенції кожного органу міжнародної організації забезпечує її внутрішню структурну єдність і безперебійне функціонування внутрішньо організаційного механізму, що в підсумку впливає на міру практичної реалізації предметної компетенції і таким чином сприяє ефективності в справі досягнення цілей і завдань міжнародної організації. Членами МВФ є 181 країна.

Інститут членства в міжнародній організації передбачає набуття членства, призупинення членства і припинення членства шляхом виходу або виключення.

Процедура набуття членства МВФ полягає в такому1. Директору-розпоряднику МВФ подається письмова заява, підписана уповноваженою офіційною особою країни, яка бажає вступити до МВФ. У заяві має міститись інформація, яка вимагається Секретарем МВФ. Директор-розпо-рядник МВФ передає заяву до Виконавчої ради МВФ, яка створює комісію з 5-6 виконавчих директорів для підготовки протягом не більш 6 місяців меморандуму про економіку країни – потенційного члена. Особлива увага звертається на структуру експорту та імпорту, режим національної валюти, правовий режим валютного регулювання. Виконавча рада встановлює квоту для країни і передає свої обгрунтування Раді управляючих для прийняття остаточного рішення шляхом голосування.

Рішення щодо членства у Фонді приймається простою більшістю голосів країн-членів Фонду. Водночас, у Статуті МВФ обумовлено, що умови прийому, у т. ч. умови передплати, грунтуються на принципах, відповідних тим, які раніше застосовувались щодо інших країн, які вже є членами Фон-ду”2. Директор юридичного департаменту МВФ і один із провідних його теоретиків Дж. Голд писав: “Фонд застосовує свої критерії членства радше із гнучкістю, аніж з точністю. Фонд завжди наслідує неписаному принципу – із готовністю погоджуватись на якомога більш широке членство”3.

Після схвалення Радою управляючих резолюції про прийом у члени держава, стосовно якої винесена резолюція, має протягом 6 місяців прийняти Статут МВФ 1978 р. (тобто, ратифікувати або приєднатись до нього).

Згідно зі Статутом, набути членство у МВФ можливо у два способи: стати “початковими членами” або, так званими, членами, що приєднались. У першому випадку йдеться про держави, які брали участь у розробці Бреттон-Вудської угоди 1944 року про створення МВФ і які його ратифікували до 31 грудня 1945 р. (п.1 ст. ІІ Статуту МВФ. Таких держав було 39. В іншому випадку, згідно з п. 2 ст. ІІ Статуту, до категорії держав, що приєднались, відносяться держави, які стали членами МВФ після започаткування його діяльності шляхом приєднання до його Статуту – засновницького документа, який за своєю юридичною природою є багатостороннім міжнародним договором. Як зазначає Н. Ю. Єрпильова, введення до статутів міжнародних організацій спеціальних положень про “початкових членів” пов’ язане з об’ єктивними обставинами. Держави, виконуючи встановлені вимоги, одразу стають повноправними членами, що істотно прискорює започаткування діяльності міжнародної організації. Крім того, учасники засновницької конференції внаслідок дії положення про початкове членство опиняються в привілейованому стані, порівнянно з іншими державами, для яких передбачається спеціальна процедура прийому, оскільки швидше стають повноправними членами і можуть одразу визначити напрямок діяльності організації.

Існує й інший аспект приєднання. Держави, які не мали з різних причин права членства, можуть одержати право стати учасником договору. Така ситуація мала місце з Німеччиною і Японією, які на момент Бреттон-Вудської конференції 1944 р. не мали права вступати до МВФ. Але загалом вступ у члени міжнародної організації є двостороннім актом, тому термін “члени, що приєднались” є певною мірою умовний.

Практика свідчить, що існує низка вимог для прийому в члени МВФ різних держав:

– країна, яка бажає вступити до МВФ, повинна володіти ознакою суверенітету;

– держава має володіти формальним контролем за своєю зовнішньою політикою;

– держава повинна добровільно взяти на себе всі зобов’ язання згідно зі Статутом МВФ.

Слід зазначити, що Статут МВФ не передбачає асоційованого, часткового або колективного членства.

Призупинення членства в міжнародній організації може застосовуватись і як санкція, і як волевиявлення держави-члена. Призупинення означає відсторонення держави від участі в діяльності міжнародної організації та її органів.

Призупинення членства як санкція має на певні підстави. У статутах спеціалізованих закладів ООН, містяться такі підстави для призупинення членства: порушення фінансових зобов’ язань; порушення інших статутних зобов’ язань; призупинення прав в іншій міжнародній організації системи ООН. Статут МВФ передбачає як підставу для призупинення членства порушення будь-яких зобов’язань (п. 2 ст. XXVI).

Згідно зі встановленим порядком призупинення членства у МВФ, державі-порушниці надається право бути заслуханою до прийняття рішення про призупинення її членства. З усіх спеціалізованих закладів ООН тільки статути МВФ і МБРРР закріплюють подібний порядок. Міра втрати прав за умови призупинення членства у МВФ полягає у втраті права користуватись грошовими ресурсами МВФ.

У статутах міжнародних організацій існує два способи припинення членства – вихід і виключення. Проте теоретично може мати місце і третій спосіб – ліквідація держави або розпуск міжнародної організації. Згідно з п. 1 ст. XXVI Статуту МВФ, будь-яка держава – член МВФ може вийти з МВФ у будь-який час шляхом подання письмової заяви. Міжнародна практика розрізняє декілька умов виходу з членів міжнародної організації:

– наявність письмової заяви держави про вихід;

– встановлення певного періоду на початку діяльності організації, в який вихід із членства є неможливим;

– встановлення певного періоду, по завершенні якого заява про вихід набуває сили;

– виконання перед процедурою виходу всіх фінансових зобов’ язань перед міжнародною організацією.

У МВФ існує тільки одна умова виходу з членства цієї організації – наявність письмової заяви, яка набуває сили з моменту її подання до організації.

Виключення з членства означає повне позбавлення держави-поруш-ниці можливості користуватися привілеями і перевагами участі в міжнародній організації. На відміну від припинення, держава за умови виключення повністю втрачає статус члена. Виключення може розглядатись і як санкція, і як захисний захід міжнародної організації. Згідно з п. 2 ст. XXVI Статуту МВФ, держава – член МВФ може бути виключена з МВФ, якщо вона неодноразово і протягом тривалого періоду не виконує будь-які зобов’ язання, які покладаються на неї Статутом. Виключення з членів МВФ є компетенцією Ради управляючих.

Кожна держава – член МВФ має виражену у СДР квоту, яка дорівнює її внеску до акціонерного капіталу Фонду. Квота, які і у випадку МБРР, відображає відносний потенціал економіки держави-члена і не має принципового значення у справі визначення фінансових і організаційних взаємовідносин держав із Фондом. Згідно із квотами, також розподіляються голоси між країнами в органах МВФ. Кожна країна має 250 базових голосів плюс один голос за кожні 100 000 СДР додатково придбаних акцій своєї квоти. Найбільшими квотами у МВФ володіють США, Японія, ФРН, Франція і Великобританія.

Основними напрямками діяльності МВФ є надання коштів для коригування валютних курсів, стабілізації платіжних балансів країн-членів, врегулювання зовнішньої заборгованості, фінансування тимчасових дефіцитів платіжних балансів. Посилюється роль МВФ також і в розробці концепції подолання малорозвинутості та координації макроекономічної політики провідних країн світу.

У сфері регулювання платіжних балансів і зовнішньої заборгованості Фонд надає кредити країнам-членам за умови проведення ними певних змін у економічній політиці. Перед одержанням обумовлених кредитів кра-їна-позичальник узгоджує з Фондом програму фінансово-економічної стабілізації. Залежно від виконання цієї програми країні надаються валютні кошти, передбачені окремою кредитною угодою з МВФ. В умовах боргової кризи наявність програм і відповідної угоди з Фондом розглядається як своєрідне свідчення міжнародної платоспроможності країни і необхідна умова полегшення її боргового навантаження з боку інших офіційних і приватних кредиторів.

Статутом МВФ передбачені два види кредитної діяльності Фонду:

– угода (transaction) – надання валютних коштів із ресурсів Фонду;

– операція (operation) – надання посередницьких фінансових і технічних послуг за рахунок позичених коштів.

МВФ здійснює кредитні операції тільки з офіційними органами держав – центральними банками, казначействами, стабілізаційними фондами. Зазвичай правило, кредити надаються на покриття дефіциту платіжного балансу або на підтримку структурної перебудови економіки країн-членів. Підставою для звернення країни до МВФ з проханням щодо надання кредиту може бути серйозне порушення рівноваги платіжного балансу, спричинене структурними дисбалансами у сфері виробництва, торгівлі або механізму ціноутворення.

Держава, яка має потребу в іноземній валюті, здійснює запозичення або в іноземних валютах, або в СДР в обмін на еквівалентну кількість своєї національної валюти, яка зараховується на рахунок МВФ до центрального банку цієї держави. При розробці механізму МВФ передбачалось, що краї-ни-члени будуть мати рівномірний попит на валюти, тому їх національні валюти, які надходитимуть до Фонду, будуть переходити від однієї країни до іншої. Але на практиці до Фонду звертаються із клопотанням щодо надання кредиту, передусім, країни, національні валюти яких є неконверто-ваними. Внаслідок чого МВФ, зазвичай, надає валютні кредити державам-членам, так би мовити, “під заставу” відповідних сум неконвертованих національних валют. За відсутності попиту на таку валюту, вона пізніше має бути викупленою країною-емітентом.

Доступ країн-членів до кредитних ресурсів МВФ обмежується певними умовами. Згідно з початковою редакцією Статуту, умови були такі: по-перше, вартість валюти, яка одержується країною-членом за 12 місяців, які передували її новому зверненню до Фонду, у т. ч. запрошену суму, не має перевищувати 25% від розміру квоти країни; по-друге, загальна сума валюти цієї країни в активах МВФ не може перевищувати 200% від розміру її квоти (у т. ч. 75% квоти, внесеної до Фонду згідно з передплатою). В переглянутому в 1976 р. Статуті перше обмеження було скасоване. Це дозволило країнам-членам використовувати можливості щодо одержання валюти в МВФ протягом коротшого терміну, аніж п’ ять років, як вимагалось раніше. У виняткових випадках дія другої умови також може бути призупинена.

МВФ бере із держав-позичальників разовий комісійний збір в розмірі 0,5% від запозиченої суми і певну відсоткову ставку за надані кредити, яка грунтується на ринкових ставках.

По завершенні встановленого угодою періоду країна-член зобов’ язана викупити національну валюту у Фонду, повернувши йому кошти у СДР або іноземних валютах. Крім цього держава-позичальник зобов’ язана достроково здійснювати викуп національної валюти, яка є зайвою для Фонду, поступово з покращенням її платіжного балансу і збільшенням валютних резервів. Національна валюта держави-боржника, яка перебуває в МВФ, може бути придбана іншою країною-членом Фонду, і це також вважається способом погашення її боргу.

Перевищення розміром квоти країни-члена у МВФ суми запасу національної валюти певної держави, яка перебуває в розпорядженні Фонду, називають резервною часткою. Вона визначається як частина іноземної валюти певної країни в розмірі до 25% квоти (до Ямайської угоди 1976 р. – золота доля), яка придбавається країною-членом. Кошти в іноземній валюті, які можуть бути придбані країною-членом в обсязі, що перевищує резервну частку, діляться на чотири кредитні частки – транші – по 25% квоти. Використання першої кредитної частки може бути здійснено як у формі прямого придбання іноземної валюти, за якого країна одержить всю суму, яку вона запрошувала, негайно після схвалення Фондом її запиту, так і шляхом укладання з МВФ угоди щодо резервного кредиту. Гранична сума кредиту, яку країна може придбати у МВФ в результаті повного використання резервної і кредитної частки, становить 125% від розміру її квоти.

Угоди щодо резервного кредиту, або угоди “стенд-бай” у сучасних умовах забезпечують країні-члену гарантію того, що вона зможе одержати іноземну валюту від МВФ в обмін на національну в будь-який час за умови дотримання нею домовленостей. Подібна практика надання кредитів є аналогічною відкриттю кредитної лінії. Головним призначенням кредитів ” стенд – бай” є кредитування макроекономічних стабілізаційних програм країн-членів МВФ. Валюта, яка надається Фондом у вигляді резервного кредиту, видається узгодженими траншами через певні проміжки часу протягом терміну дії угоди.

Зобов’ язання держави-позичальника, які передбачають проведення нею запланованих фінансово-економічних заходів, фіксуються у відповідному “листі про наміри”, який направляється до МВФ. Якщо Фонд вважатиме, що використання державою кредиту суперечить цілям МВФ або держава не виконує його настанов, Фонд може обмежити або повністю припинити кредитування країни.

Статут МВФ зобов’язує членів надавати інформацію відповідно до вимог Фонду. Подібна вимога відсутня в Статуті МБРР. Проте тісне співробітництво МВФ і МБРР забезпечує Банк потрібною інформацією. Зазвичай, інтерес для МВФ і МБРР становлять: золотовалютні резерви, виробництво, експорт і імпорт золота, обсяг і напрямки торгівлі, платіжний баланс, розмір інвестицій за кордон та іноземних інвестицій всередині країни, національний дохід тощо.

Статутний капітал МВФ формується за рахунок внесків країн-членів і становить бл

(1 votes, average: 5,00 out of 5)