Теорія фінансів – Федосов В. М. – 1.3. Сутність, призначення і роль фінансової інфраструктури

Фінансова інфраструктура відображає взаємозв’язок і взаємозалежність між економікою та фінансами. Така забезпечувальна сутність і роль фінансів характеризують їх як елемент економічної інфраструктури, що являє собою комплекс галузей, установ та механізмів, що забезпечують функціонування економіки.

Поняття “фінансова інфраструктура” є відносно новим і поки що широко не вживається. Варто зазначити, що фінансова наука і практика постійно розвиваються. З’ являються нові явища та поглиблюються знання про вже відомі, що потребує розширення понятійного апарату. Введення кожної нової дефініції – це завжди певний крок уперед, який розширює сферу фінансової науки, сприяючи її розвитку та поглибленню. Зокрема, термін ” фінансова інфраструктура” збагачує теорію тим, що дозволяє охарактеризувати специфічний – забезпечувальний зріз фінансів як суспільного явища. У цьому контексті фінансова інфраструктура є найбільш широким поняттям. Споріднені з ним поняття, що використовуються нині, не дають можливості повноцінно охопити усі аспекти цієї сторони функціонування фінансів.

Фінансова інфраструктура це особлива субстанція. Вона тісно пов’ язана із сутнісним наповненням фінансів. Але в той же час, це самостійне явище, яке має специфічне призначення. Розглянемо його взає-мозв’ язок з деякими фінансовими дефініціями.

Поняття Фінансового сектора Теж є досить розповсюдженим. У системі національних рахунків прийнято виділяти п’ ять секторів: нефінансові корпорації; фінансові корпорації; сектор загального державного управління; сектор домашніх господарств; сектор некомерційних організацій. Фінансові корпорації формують фінансовий сектор економіки. До нього належать ті фінансові інституції, що здійснюють свою діяльність на комерційних засадах і приймають безпосередню участь у процесах суспільного виробництва, продукуючи додану вартість. У цьому контексті фінансовий сектор належить до економічної системи і може розглядатися як явище певною мірою ширше за фінанси, оскільки його представляють виробники послуг. Водночас, оскільки ці послуги носять фінансовий характер, то є всі підстави розглядати його і як складову фінансової системи.

Таким чином, фінансовий сектор має дуалістичний характер. З одного боку, він є складовою економічної системи. Його роль постійно зростає, оскільки саме він у першу чергу забезпечує потреби розвитку економіки. З іншого боку, фінансовий сектор за предметом діяльності його інституцій є складовою фінансової системи. За спрямуванням діяльності ці інституції, безумовно, є інфраструктурною складовою і економічної (поряд з іншими інфраструктурними галузями), і фінансової інфраструктури. Водночас, фінансова інфраструктура не обмежується інституціями фінансового сектору і розглядається ширше.

Фінансова інфраструктура також тісно пов’язана із фінансовим ринком, який є однією з найважливіших складових економіки та фінансів, маючи, як і фінансовий сектор, дуалістичний характер. Він в однаковій мірі є як складовою ринкової економіки (поряд з ринками товарів, послуг, праці тощо), так і фінансової системи. Інституції, які відносяться до фінансового сектора економіки, функціонують саме у його сфері. Але крім того до його організаційної структури відносяться також організатори торгівлі, неінституційні посередники (брокерські і дилерські контори), обслуговуючі організації (реєстратори й зберігачі цінних паперів, депозитарії) та інші. Отже, і за своїм змістовим наповненням, і за організаційною будовою, фінансовий ринок є ширшим за фінансовий сектор. При цьому всі інституції та організації фінансового ринку входять до фінансової інфраструктури, забезпечуючи переміщення фінансових ресурсів у часі й просторі чи сприяючи цим процесам.

Водночас, характеризуючи взаємозв’ язок фінансового ринку з фінансовою інфраструктурою, необхідно зазначити, що діяльність його інституцій, як зазначалося вище, не завжди спрямована на забезпечення потреб економіки, хоча саме у цьому полягає їх суспільне призначення. Концентруючи у себе певні обсяги фінансових ресурсів, вони можуть спрямовувати їх у реальний сектор економіки, а можуть використовувати їх у власних цілях при здійсненні спекулятивних операцій. Тобто, хоча інституції фінансового ринку за своїм призначенням безпосередньо відносяться до фінансової інфраструктури, окремі їх операції не мають відносно економіки забезпечувального характеру.

Ринок фінансових послуг За своєю суттю найповніше серед розглянутих понять пов’ язаний із фінансовою інфраструктурою. На відміну від попередніх дефініцій, які мають переважно наукове визначення, це поняття зафіксовано у законодавчому акті – Законі України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”. Згідно з ним фінансовою послугою вважається “операція з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, – і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів”1. Ринки фінансових послуг визначаються як сфера діяльності їх учасників з метою надання та споживання певних видів фінансових послуг (банківських, страхових, інвестиційних, операцій з цінними паперами та інших, що забезпечують обіг фінансових активів).

З цих визначень витікає, що ринок фінансових послуг тісно взає-мозв’ язаний із фінансовим ринком та страхуванням, тобто, фінансові установи (термін закону), що на ньому працюють – банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії – є надавачами відповідних послуг. Водночас, фінансовий ринок певною мірою є явищем ширшим за ринок фінансових послуг, оскільки певна його частина у сегменті ринку цінних паперів функціонує на основі прямих взаємозв’ язків двох суб’ єктів – емітента та інвестора. По суті вказаним законом до фінансових послуг віднесено тільки посередництво у русі фінансових ресурсів на фінансовому ринку та страхування. Але у тих же сферах страхування і кредитування можливі, наприклад, брокерські послуги. Подібні послуги фінансового характеру законом не розглядаються, але цілком очевидно, що за своїм змістом вони відносяться і до ринку фінансових послуг, і до фінансової інфраструктури.

Загалом необхідно зауважити, що поняття “фінансова послуга” є досить складним і багатоаспектним. По-перше, слід розрізняти фінансові послуги та послуги у сфері фінансової діяльності. Якщо фінансові послуги за своїм змістом відображають фінансові операції (тобто процеси мобілізації й розміщення ресурсів та їх руху), то послуги у сфері фінансової діяльності безпосередньо з ними не пов’ язані, але сприяють їм. Такими послугами є фінансовий консалтинг, аудиторські перевірки, інформаційні та рейтингові послуги, фінансова аналітика тощо. Організації, що надають подібні послуги, за характером діяльності не є фінансовими. Але при цьому вони відіграють надзвичайно важливу роль у функціонуванні фінансової системи і фінансовій діяльності окремих суб’ єктів. По-друге, як відзначено вище, саме розуміння послуги у сфері операцій з фінансовими активами досить складне. У сучасному світі рух ресурсів може опосередковуватися багатьма суб’ єктами і їх усіх можна розглядати як надавачів фінансових послуг, тобто можуть існувати прямі послуги і свого роду послуги на послуги (наприклад, діяльність страхових і кредитних брокерів). Крім того виникає питання, а хто кому власне надає послугу, наприклад, банк клієнту, приймаючи кошти на депозитний вклад, чи клієнт банку, надаючи йому ресурси? Відповідь на це питання слід шукати у меті функціонування окремих суб’ єктів, тобто саме банк створений з метою надання банківських послуг.

Таким чином, як бачимо, всі вказані поняття є різними за змістом та наповненням. Відповідно, необгрунтовано, наприклад, визначати ринок фінансових послуг як складову фінансового ринку, чи як однозначні поняття. Кожна з них характеризує певне поле фінансових відносин та різноманітних видів діяльності у фінансовій сфері, маючи специфічні взаємозв’ язки з фінансовою інфраструктурою. Остання ж характеризується як сукупність таких складових, що забезпечують функціонування фінансової системи та реалізацію на цій основі суспільного призначення фінансів.

Виходячи із сутності та функцій фінансів їх, безумовно, можна і необхідно розглядати як окрему складову економічної інфраструктури. Адже головне суспільне призначення фінансів полягає насамперед у створенні, спільно з іншими складовими економічної інфраструктури, належних передумов для відтворювального процесу, який є основою життєдіяльності суспільства. Чи можливе, наприклад, виробництво та споживання товарів і послуг без такої складової економічної інфраструктури, як транспортна індустрія? Безумовно, ні, бо саме вона забезпечує рух товарів до споживача, або споживача до товарів і послуг (недаремно у багатьох країнах світу шлях до прискореного економічного розвитку починався саме із розбудови дорожньої інфраструктури, стратегії й тактики розвитку якої у чітко визначеному й завершеному вигляді в Україні, на жаль, до цього часу немає). Точно так в умовах ринкової економіки суспільне відтворення неможливе без фінансів, які на основі руху грошей опосередковують процеси виробництва, розподілу, обміну й споживання.

Надійне функціонування фінансової інфраструктури засновується на узгодженості трьох передумов. По-перше, на розробці і запровадженні механізмів правового забезпечення (законодавча база). По-друге, на формуванні розгалуженої мережі різноманітних установ та інституцій (організаційна фінансова інфраструктура). По-третє, на ефективному використанні відповідного інструментарію, за допомогою якого забезпечується реалізація функцій фінансів (інструментальне наповнення). Тільки на основі такого системного підходу можливе отримання відповідних результатів та досягнення намічених цілей. Неналежний рівень дієвості, чи тим більше, відсутність якоїсь із складових, суттєво знижує ефективність функціонування фінансової інфраструктури. Законодавча база та інструментальне наповнення складають свого роду оболонку фінансової інфраструктури, а сукупність установ та інституцій – її серцевину, тобто власне саму інфраструктуру.

Законодавча база фінансової інфраструктури являє собою сукупність законів, що регулюють функціонування фінансових інститутів та інституцій. Без відповідного законодавчого забезпечення вона повноцінно не може виконувати покладені на неї функції. Важливим чинником є також якісний рівень фінансового законодавства. Невідпрацьованість законодавчих актів, нечіткість окремих норм законів, неузгодженість окремих положень в різних законах вкрай негативно позначаються на фінансовій практиці. Не менш важливе значення має також рівень забезпечення виконання положень діючого законодавства, у т. ч. й фінансового. Нинішні проблеми України не стільки у недосконалості законодавчої бази, скільки у забезпеченні їх виконання, а ще більше у тому, що вони досить часто не визнаються громадянами як справедливі. Хоча законодавча база не є безпосередньою складовою фінансової інфраструктури, без неї неможливе формування, розвиток та дієспроможність даного суспільного явища.



Теорія фінансів – Федосов В. М. – 1.3. Сутність, призначення і роль фінансової інфраструктури