Теорія держави та права – Гіда Є. O. – 3.1.4.4. Шляхи розвитку правового становища особи в сучасній Україні
Хоча права та свободи людини і громадянина, а також гарантії реалізації і захисту цих прав і свобод, закріплені в Конституції, сучасне становище в даній свідчить про те, що гарантованість практичної реалізації, охорони та захисту прав і свобод людини та громадянина ще перебуває на досить низькому рівні. Насамперед це стосується деяких соціально-економічних прав і свобод людини та громадянина, закріплених і гарантованих чинною Конституцією. Поки що фактично вони носять більше декларативний, ніж реальний характер, в більшій мірі проголошені, ніж гарантовані. Механізм здійснення та захисту цих і деяких інших прав і свобод з тих чи інших причин іноді реалізується дуже повільно або навіть гальмується. Важливою причиною існування проблем в галузі реалізації прав і свобод людини та громадянина є те, що через наявні в нашому суспільстві економічні проблеми, держава фактично неспроможна забезпечити і гарантувати всім громадянам більшість проголошених в Конституції соціальних та економічних прав і свобод. Іншою не менш важливою проблемою є недоліки в самому законодавстві: недостатньо розроблені юридичні механізми реалізації і захисту тих чи інших прав і свобод, існують певні суперечності в нормативній базі тощо.
На сучасному етапі розвитку Української держави і суспільства проблема забезпечення прав і свобод особи набуває особливого значення. Це виявляється як у певних складнощах в практичній реалізації деяких прав і свобод, закріплених в Конституції України, так і в незадовільному стані їх захищеності. Існуючий розрив між проголошеними в Конституції України правами та свободами людини і громадянина, а також закріпленими в ній гарантіями цих прав і свобод, та повсякденною практикою їх реалізації і захисту можна пояснити тим, що головні передумови ефективного забезпечення прав і свобод особи, якими є вільне громадянське суспільство і демократична правова соціальна держава в Україні, ще не сформовані. Аналізуючи історичний досвід минулого і сучасну практику забезпечення прав і свобод особи, можна зробити висновок про необхідність комплексного і системного втілення в життя основних засад громадянського суспільства з одночасним впровадженням в практику найважливіших положень правової держави в Україні. Тільки подолавши всі труднощі становлення правової державності та формуванні вільного громадянського суспільства можна підійти до реального розв’язання проблеми забезпечення прав та свобод особи в Україні.
Правовий статус істотно дестабілізувався в результаті тих негараздів, що відбуваються сьогодні в суспільстві: соціальна напруженість, політичне протистояння, складна криміногенна обстановка, екологічні та технологічні катастрофи, шокові методи проведення реформ, тощо.
Визначення в Конституції України нашої держави як соціальної і правової є до певної міри передчасним: на цих засадах базується програма подальшого державотворення, проте ці положення не є констатацією реального стану справ. Адже ще не остаточно втілені в життя принципи верховенства права, верховенства Конституції і закону, держава належним чином не відстоює права та свободи людини і громадянина та принцип поділу влади. Подекуди закони приймаються без урахування реальних суспільних потреб та навіть всупереч їм, немає відповідних соціально-економічних передумов і механізмів їх реалізації. Низькою е правова культура і правосвідомість громадян та посадових осіб, а масове невиконання і недотримання норм права та інші прояви правового нігілізму є поширеним явищем.
Визнання у ст. З Конституції людини найвищою соціальною цінністю, її прав і свобод змістом і метою діяльності держави, утвердження і забезпечення прав і свобод людини та громадянина є головним її обов’язком, безперечно, має величезне значення, але це положення поки залишається лише програмною установкою. Це означає, що Україну не можна визнати правовою державою, адже права і свободи особи поки що не стали вищою цінністю. Формування правової держави і створення умов, за яких людина дійсно стає вищою соціальною цінністю, є надзвичайно складним завданням, його вирішення можливе лише в результаті тривалих зусиль суспільства, пов’язаних з подоланням всього комплексу наявних проблем.
Необхідно розробити і прийняти наукову концепцію розвитку українського законодавства, в якій потрібно передбачити механізм переорієнтації чинного законодавства на правове забезпечення прав людини, приведення чинного законодавства у відповідність з міжнародними стандартами з прав людини. Крім цього, слід підвищувати невисоку за рівнем правову культуру і правосвідомість наших громадян. В цьому відношенні ефективною має бути пропаганда юридичних знань, юридична освіта, ефективна правова допомога та інші заходи. Для вирішення цих проблем потрібно здійснювати відповідні зміни в економічній політиці України: забезпечувати зростання виробництва, переорієнтовувати економіку на загальносоціальні потреби, забезпечувати її стабільний розвиток, і взагалі, поєднувати ринкові перетворення з виваженою соціальною політикою держави, спрямовану на забезпечення ефективної реалізації правового статусу громадян1.
Важливим завданням економічних і соціальних перетворень в сучасній Україні є забезпечення балансу між свободою ринкової економіки та забезпеченням соціальної захищеності людини, захистом і гарантуванням соціально-економічних прав і свобод людини та громадянина. Соціальна функція може бути повноцінно реалізована лише за умови високого рівня економічного розвитку, що дозволить ефективно перерозподіляти кошти і ресурси, зберігаючи при цьому свободу ринкових відносин і підприємництва. Система цих заходів повинна бути спрямована на припинення масового зубожіння населення і подальшої різкої поляризації суспільства та сприяти поступовому підйому загального рівня життя.
Ще однією з основних тенденцій сучасного розвитку правового статусу особи в Україні є утвердження у суспільній свідомості уявлення про те, що саме людина є первинним і головним суб’єктом невід’ємних прав, що мають соціальну природу (соціально-природний характер); поширення принципу правової рівності на всіх людей в державі; збільшення переліку прав та свобод (як наслідок збагачення, зростання потреб їхніх носіїв), зростання кількості країн, які допускають наддержавний (міжнародний) контроль за станом дотримання у них прав людини.
Серед найважливіших тенденцій в сфері прав людини слід назвати такі:
– універсалізація проблематики й концепції прав людини, поширення її на дедалі більшу кількість держав;
– впровадження принципу верховенства норм міжнародного права з питань прав людини щодо відповідних норм внутрішньодержавного законодавства;
– урізноманітнення конкретного змісту й обсягу прав і свобод людини у різних країнах.
– об’єктивна інформованість світової громадськості про стан дотримання цих прав і свобод у різних країнах;
– утворення й розгортання діяльності недержавних, неурядових організацій із захисту прав і свобод людини та громадянина, міжнародна та державна підтримка таких правозахисник структур;
– підвищення ефективності міжнародних контрольних механізмів у сфері захисту прав людини.
Таким чином, правова держава, до побудови якої прагне наше суспільство, повинна всебічно сприяти розвитку основних засад громадянського суспільства, забезпечувати баланс інтересів між різними верствами населення, відповідати за прийняття виважених політичних рішень, сприяти становленню і розвитку вільних економічних відносин у поєднанні з цілеспрямованою соціальною політикою, тобто, максимально забезпечувати і гарантувати права і свободи людини та громадянина.
Для сучасного правового становища особи в Україні характерні такі особливості, як нестійкість, слабка соціально-правова захищеність, відсутність надійних гарантуючих механізмів, нездатність державних владних структур ефективно забезпечити права, свободи та законні інтереси особи.
Ці негативні чинники зумовили пошук шляхів розвитку правового становища особи в Україні:
– закладення нової концепції взаємостосунків особи і держави з пріоритетом особи як вищої соціальної і моральної цінності;
– здійснення переходу від командно-заборонних методів регламентації правового становища особи до дозвільних, від централізму до розумової автономії і самостійності;
– зміна співвідношення і ролі структурних елементів правового статусу. На перший план в ньому виходять такі пріоритети, як права людини, гідність особи, гуманізм, свобода, демократія, справедливість;
– зняття обмеження особистої свободи особи, втілення в життя принципу “не заборонене законом дозволено”;
– посилення судового захисту особи, дія презумпції невинуватості;
– соціально-економічні гарантії передбачають створення такого соціального середовища і відповідної матеріальної бази, що забезпечуватимуть реальне користування правами та свободами. Це соціальна стабільність, розвинута економіка, наявність відповідних виробничих потужностей, широкої інфраструктури – системи установ і організацій, що дають можливість обслуговувати всі види соціальних потреб суспільства;
– політичними гарантіями є відповідним чином зорієнтована політика держави, її спрямованість на створення умов, що забезпечили б гідний рівень життя та вільний розвиток кожної особистості, стабільність політичних структур, їх здатність забезпечити громадянську злагоду, належний рівень політичної культури громадян, виключити можливість дестабілізації у суспільстві;
– юридичні гарантії охоплюють всі правові засоби, що забезпечують реалізацію і охорону прав і свобод людини та громадянина. До них належить, перш за все, конституційне закріплення прав і свобод та гарантій їх реалізації; – певні функції у створенні умов забезпечення реалізації прав і свобод людини та громадянина виконують органи місцевого самоврядування та об’єднання громадян, передусім, профспілки, творчі спілки, жіночі, молодіжні, ветеранські та інші організації.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)