Теорія держави та права – Гіда Є. O. – 1.2.1.3. Громадянське суспільство та правова держава: взаємовплив і взаємодія
Громадянське суспільство – це суспільство з розвиненими економічними, політичними, духовними та іншими відносинами і зв’язками, яке взаємодіє з державою та функціонує на засадах демократії і права. Побудова громадянського суспільства є метою суспільного розвитку, засобом всебічного забезпечення інтересів, прав та свобод людини і громадянина.
Ознаки громадянського суспільства:
– свобода та ініціативність особистості;
– розвиток суспільних відносин відповідно до принципу, за яким людина завжди повинна розглядатися як мета і ніколи як засіб;
– ліквідація відчуженості людини;
– реальне забезпечення рівних можливостей;
– постійний захист прав і свобод людини та громадянина;
– плюралізм усіх форм власності;
– існування в абсолютній більшості так званого середнього прошарку. Відсутність поляризації населення на надзвичайно заможних і дуже бідних;
– плюралізм духовного життя суспільства;
– існування і функціонування розвиненої соціальної структури.
Усі згадані вище ознаки можна узагальнити та звести до трьох найбільш важливих, а саме стверджувати, що громадянське суспільство характеризується: 1) демократичністю; 2) соціальною спрямованістю; 3) урегульованістю правом.
Громадянське суспільство, як історична реальність, зазнало суттєвих внутрішніх змін, трансформацій характеру взаємодії з державою, на основі чого виділено три його часові моделі. Історично перша модель (XVII – перша половина XIX ст.) виникла в окремих країнах Західної Європи і характеризувалась плюралізмом інтересів, саморегульованою ринковою економікою, пріоритетом прав особи над правами групи та держави.
Перехід до другої моделі громадянського суспільства (середина XIX – друга половина XX ст.) починається разом із настанням монополістичного етапу розвитку капіталізму та характеризується процесами самоорганізації найманих робітників і підприємців у громадянському суспільстві, яке постає ареною класової боротьби між ними. Це призвело до перегляду функцій держави та впровадження практики соціального партнерства між антагоністами.
Історично третій період починається з другої половини XX ст. і триває досі. За третьої моделі громадянського суспільства, де разом із свободами постають і соціальна справедливість та солідарність, економічна демократія, виникає соціальне партнерство як система інститутів та механізмів, а також відносин і зв’язків, покликаних підтримувати баланс інтересів роботодавців та найманих працівників і сприяти досягненню ними взаємоприйнятних рішень як між собою, так і з державою заради реалізації власних корпоративних та загальносуспільних цілей1.
Концептуальне вирішення проблеми розуміння сутності громадянського суспільства неможливе без аналізу його структури.
Структура громадянського суспільства – це внутрішня його будова, що відтворює багатогранність і взаємодію складових суспільства, забезпечує його цілісність та динамізм розвитку.
Структуру громадянського суспільства можна подати у вигляді п’яти систем, які відповідають певним сферам його життєдіяльності:
1) соціальна система – соціальна система має чітко виражене структурне оформлення, виступає певною сукупністю об’єктивно сформованих взаємозв’язків між суб’єктами, а саме:
– інститути сім’ї та відносини, що обумовлюють її існування;
– відносини, які відображають соціальну сутність людини (клуби, об’єднання);
– відносини, що виникають між соціальними спільнотами (групами, націями, расами тощо).
2) економічна система – це сукупність економічних інститутів і відносин, у які вступають люди у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання сукупного продукту, реалізації права власності. Економічна система діє за принципами самоорганізації, саморегулювання та самоуправління. Структурними елементами економічної системи є: приватні господарства; акціонерні товариства; кооперативні господарства; фермерські господарства; індивідуальні, приватні підприємства громадян.
3) політична система – з одного боку виступає, в формі механізму узгодження соціальних інтересів у суспільстві, а, з іншого – як найбільш повне вираження загального національного інтересу. Являє собою сукупність цілісних саморегулюючих елементів:
– держава;
– політичні партії;
– суспільно-політичні рухи та відносини, що між ними виникають;
4) духовно-культурна система – це відносини між людьми, їх об’єднаннями, державою та суспільством у цілому стосовно духовно-культурних благ та різного роду матеріалізованих інституцій, через які реалізуються дані відносини, що пов’язані з освітою, наукою, культурою, релігією;
5) інформаційна система – це система, яка складається в результаті спілкування людей та через мас-медіа (підприємства, об’єднання, що здійснюють виробництво та випуск засобів масової інформації)’.
Під поняттям “правова держава” розуміють такий тип держави, діяльність якої підпорядкована праву. Головне призначення правової держави – максимально повно забезпечити юридичними засобами охорону і захист прав і свобод людини та громадянина. Отже, правова держава – така суверенна, політико-територіальна організація влади, яка існує і функціонує в громадянському демократичному суспільстві на підставі соціально справедливого права і в якій на його основі реально забезпечується здійснення прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, окремих груп людей і громадянського суспільства в цілому, де держава і людина несуть взаємну відповідальність згідно з правовим законодавством.
До класичних ознак правової держави відносять:
– верховенство права;
– поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову гілки;
– обмеженість державної влади законом;
– правова рівність між громадянином і державою;
– наявність розвиненої системи законодавства і законів, що виражають волю більшості або всього населення країни;
– гарантованість прав, свобод та обов’язків людини і громадянина.
Роль правової держави у розвитку громадянського суспільства:
– служить формою, що організовує громадянське суспільство і створює умови для його розвитку;
– є відносно самостійною щодо громадянського суспільства і здійснює солідарні публічні інтереси усіх членів суспільства;
– встановлює “правила гри”, яких повинні дотримуватися громадяни та їх об’єднання, створює сприятливі умови для їх існування і розвитку;
– не втручається в приватну сферу сім’ї, побуту, культури (таке втручання може відбуватися лише з метою забезпечення особистої або громадської безпеки);
– надає необхідний захист громадянському суспільству, яке функціонує в межах її території, у тому, що належить до соціальної безпеки його суб’єктів;
Виступає знаряддям соціального компромісу громадянського суспільства, пом’якшує соціальні суперечності між різними соціальними групами;
– юридично забезпечує можливості громадянина бути власником, створювати громадські об’єднання, комерційні корпорації, брати активну участь у політичному житті суспільства;
– має межі регулювання відносин у суспільстві, що визначаються конституцією держави, стандартами в галузі прав і свобод людини, закріпленими в міжнародних актах.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)