Теорія держави та права – Гіда Є. O. – 1.1.2.1. Поняття суспільства та його структура
1.1.2.1. Поняття суспільства та його структура
В юридичній науці поняття “суспільство” розглядається в широкому і вузькому значеннях.
Суспільство (широке розуміння) – це відособлена від природи частина матеріального світу, що с формою життєдіяльності людей; сукупність відносин між людьми, що складаються у процесі їх спільної діяльності.
Суспільство (вузьке розуміння) – це характеристика певного типу організації людей (первіснообщинне, рабовласницьке, феодальне тощо) або населення певної країни (українське суспільство) та ін.
У період античності сфера людського буття ототожнювалася не з суспільством, а з державою. Зокрема для Аристотеля людина була “політичною твариною”. У філософії Нового часу уявлення про суспільство формуються здебільшого в межах теорії суспільного договору, відповідно до якої перехід людини з природного в суспільний стан хоча і пов’язується з виникненням та зміцненням держав, проте не абсолютизує їх значення для долі конкретного індивіда. Г. Гегель виокремив громадянське суспільство як сферу приватних (у першу чергу майнових) інтересів людини від більш загальних інтересів держави3. Французький філософ і соціолог О. Конт вважав суспільство функціональною системою, структуру якої становлять сім’я, класи та держава, що грунтується на поділі праці та солідарності. Його послідовник Е. Дюркгейм розглядав суспільство як надіндивідуальну, духовну реальність, засновану на “колективних уявленнях”. Як стверджував М. Вебер, суспільство – це взаємодія людей, що є продуктом соціальних, тобто орієнтованих на інших людей, дій. Із “соціальних дій” виходив і Т. Парсонс, який вважав суспільство системою, пов’язаною загальними норми та цінностями3. Розроблене К. Марксом матеріалістичне розуміння історії грунтувалося на визнанні специфічних для суспільства об’єктивних законів його розвитку. Сама можливість існування таких законів, за К. Марксом, зумовлена тим, що суспільні відносини, в які люди вступають у процесі матеріального виробництва, залежать не від їх бажання, не від особливостей індивідуальної або суспільної свідомості, а від досягнутого рівня розвитку продуктивних сил. Марксизм розглядає розвиток суспільства як закономірний природно-історичний процес, у ході якого відбуваються глибинні якісні зміни – чергування суспільно-економічних формацій.
Характеристика сучасного суспільства неможлива без урахування не лише держави, а й громадянського суспільства як об’єднання громадян з високим рівнем розвитку їх соціальних, економічних, політичних, духовних (культурних) та інших якостей, які, мінімально залежать від держави, взаємодіють з нею заради досягнення спільного блага. Нерозвиненість громадянського суспільства є однією з головних умов існування тоталітарного та авторитарного політичних режимів. Сутністю громадянського суспільства є створення надійних соціальних механізмів забезпечення прав, свобод і законних інтересів особи.
Під впливом подій другої половини XX ст., у першу чергу стабільного соціально-політичного розвитку країн Заходу, кризи світової системи соціалізму, попередні погляди на розвиток суспільства доповнилися концепціями індустріального суспільства (Й. Шумпетер, Р. Арон та ін.), пост індустріального суспільства (А. Тоффлер, Д. Белл, З. Бжезинський, Р. Дарендорф), інформаційного суспільства (О. Тоффлер) та ін.
Отже, суспільство – це організована сукупність людей на певній території, об’єднаних характерними для них відносинами на певному етапі історичного розвитку.
Основні ознаки суспільства:
– територія на якій відбувається консолідація соціальних зв’язків;
– універсальність, тобто різносторонній характер, що включає всю багатоманітність соціальних зв’язків, відносин, всі соціальні інститути та спільноти в межах певного територіального простору;
– автономність, тобто спроможність існувати самостійно, що досягається за рахунок рівня внутрішньої саморегуляції та забезпечує підтримку і постійне відтворення складної системи соціальних взаємин;
– інтегративність, тобто цілісність, єдність загальної системи цінностей (традицій, норм, законів тощо), яку називають культурою.
Класифікація типів суспільств:
1. За наявністю писемності:
– дописемні, тобто, ті що вміють говорити, але не вміють писати;
– писемні, що володіють алфавітом і фіксують звуки на матеріальних носіях: клинописних таблицях, берестяних грамотах, книгах, газетах, або комп’ютерах. Хоча писемність виникла близько 10 тисяч років тому, ще й нині деякі племена, які проживають у джунглях Амазонки, не знайомі з нею. Винахід писемності свідчить про досягнення народом високого рівня культури. Народи, що не знають писемності, називають дикими, відсталими або нецивілізованими.
2. За поділом на соціальні групи
(Критерієм є кількість рівнів управління та ступінь соціальної диференціації (розшарування)):
– прості – в них немає керівників і підлеглих, багатих і бідних, наприклад первісне суспільство;
– складні – існує декілька рівнів управління, декілька соціальних прошарків населення, що розташовані зверху донизу в міру зменшення доходів. Тут не просто з’являються керівники і підлеглі – вони утворюють протилежні великі групи чи класи: пануючий і непануючий, наприклад рабовласницьке суспільство, феодальне суспільство тощо.
3. За способом виробництва
(В основі типології може лежати також і спосіб добування засобів існування, тобто спосіб виробництва):
– суспільство первісних мисливців і збирачів. Воно складалося із локальних родинних груп, відділених одна від одної величезним простором. За часом воно існувало сотні тисяч років. Ранній період людських утворень називають ще протосуспільством, або періодом людського стада;
– землеробське (аграрне) суспільство:
– з полювання поступово постало скотарство {пастухування) – більш ефективний спосіб добування засобів існування, заснований на прирученні (одомашнюванні) диких тварин, тобто люди переконалися, що приручати тварин економічно вигідніше, ніж добувати їх на полюванні;
– збирання трансформувалося у городництво, а з нього у землеробство. Таким чином, городництво – перехідна форма від добування з природи готових продуктів (диких рослин) до систематичного й інтенсивного вирощування окультурених злаків. Невеликі городи згодом поступилися місцем великим полям, примітивні дерев’яні мотики (сапи) – дерев’яному, а пізніше залізному плугу. Із виникненням землеробства пов’язують зародження держави, міст, класів, писемності – необхідних ознак цивілізації. Вони стали можливими завдяки переходу від кочового до осілого способу життя
– індустріальне суспільство – заводські труби, що димлять, а також загазовані міські квартали – це характерні ознаки індустріального суспільства;
– постіндустріальне суспільство, на думку багатьох фахівців, у 70-ті роки XX століття приходить щоправда, не скрізь, а лише в найрозвинутіших країнах, наприклад у США, Японії на зміну індустріальному. У постіндустріальному суспільстві переважає не промисловість, а інформатика та сфера обслуговування населення. Безлюдні заводські цехи, роботизовані виробництва, гігантські супермаркети, космічні станції – це ознаки постіндустріального суспільства;
– інформаційне суспільство – це вища стадія розвитку постіндустріального суспільства. Як відомо, будь-яка соціальна система (у т. ч. і суспільство) має визначену структуру, під якою в загальному вигляді розуміється сукупність взаємозалежних та взаємодіючих соціальних груп, соціальних інститутів і соціальних відносин (зв’язків) між ними.
Структура суспільства поєднує в собі два компонента:
– перший – соціальний склад, тобто певний набір елементів даної структури, серед яких виділяють різні за типами соціальні спільності та групи людей;
– другий – це соціальні зв’язки, тобто певний набір зв’язків цих елементів, що розрізняються як за масштабами розповсюдження їхньої дії, так і за їхнім значенням у характеристиці соціальної структури суспільства на визначеному ступені його функціонування й розвитку.
Отже, структура суспільства – це стійкий зв’язок елементів у соціальній системі, що передбачає об’єктивний (реальний) розподіл суспільства на окремі соціальні спільності й у той же час вказує на різне положення людей по відношенню один до одного, виходячи з численних критеріїв.
Основні елементи структури суспільства:
І) суб’єкти соціальних відносин – це соціальні спільності, організації, групи людей чи окремі особистості, що мають соціальні права і обов’язки, здатні завдяки своїй діяльності їх набувати і здійснювати та нести соціальну відповідальність за свої діяння. їх різновидами є:
– спільності – це національно-етнічні об’єднання людей, що характеризуються такими формами як рід, плем’я, народність, нація, національність, національна меншина, народ, населення певної території, територіальна громада та ін.;
– нація – це конкретно-історична форма спільності людей, об’єднаних єдиною мовою і територією, глибокими внутрішніми економічними зв’язками, певними рисами культури і характеру;
– населення – сукупність людей (включаючи іноземців і осіб без громадянства), які проживають на певній території, здійснюють свою життєдіяльність у межах адміністративної чи політичної одиниці;
– народ – це населення певної країни, що об’єднує громадян чи підданих у конкретній державі будь-якої національної приналежності;
– народність – спільність людей, що проживають на одній території, пов’язані спільною мовою, особливостями психічного складу, культури, способу життя, загальними моральними цінностями, що закріплені у звичаях, традиціях, інших соціальних нормах;
– національна меншина – це спільність людей, що проживають в країні і пов’язані спільними національними інтересами, не належать до основної національності та мають власну мову, релігію, звичаї і традиції, культуру та сповідують інші національні цінності свого народу;
– організації – це соціальні суб’єкти, що мають конкретну мету і завдання в залежності від сфери діяльності та поділяються на державні й громадські;
– об’єднання людей-це організація членів суспільства в політичні партії чи громадські організації, рухи, фонди тощо;
– групи людей – це різновид соціальних суб’єктів, об’єднань людей за статевим, расовим, національним, професійним та іншими критеріями, в основі яких лежать природні чи громадські причини;
– особистість – людина, яка має певний ступінь розвитку своїх індивідуальних здібностей, нахилів і свідомості та займається суспільно-політичною й трудовою діяльністю;
2) соціальна діяльність – це частина соціальної поведінки, спосіб організації й існування людей в процесі перетворення, споживання та використання природних і соціальних об’єктів для забезпечення кожній людині її життєвих потреб;
3) соціальне спілкування – це частина соціальної поведінки, що проявляється в об’єднанні, взаємному існуванні та взаємореалізації суспільних інтересів і потреб людей;
4) соціальне регулювання – це вплив на поведінку людей за допомогою системи соціальних норм чи прямого примусу зі сторони соціальної влади1.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)