Правотворчий процес – це система послідовних організаційних дій, взаємопов’язаних процедур щодо прийняття та зміни нормативно-правових актів. Кожний вид нормативно-правових актів пов’язаний з компетенцією державних органів певного рівня, а тому підготовка, розгляд та прийняття кожного

Нормативно-правовий акт – це офіційний акт-документ компетентних суб’єктів правотворчості, який містить норми права, що забезпечуються державою. Він є однією з форм існування та вираження норм права, є основною формою права для багатьох правових систем

Закон – це нормативно-правовий акт, прийнятий в особливому порядку вищим представницьким органом державної влади (парламентом) або безпосередньо народом (шляхом референдуму), що має найвищу юридичну силу і призначений для врегулювання найбільш важливих суспільних відносин. Ознаки

Під законний нормативно-правовий акт – це документ, який видається компетентним органом або посадовою особою на підставі закону, відповідно до нього, для конкретизації та виконання законодавчих приписів та містить норми права. Підзаконність цих актів не

Чинність нормативно-правового акта у просторі визначається територією, на яку поширюється влада органу, що його видав. Під територією держави розуміється її власна територія (земна поверхня, внутрішні та територіальні води, повітряний простір у межах державного кордону,

Відомо, що законодавство є високоорганізованою цілісною системою, яка повинна мати такі інтегративні ознаки, як гнучкість, гармонійність і несуперечність усіх її елементів. Водночас слід зазначити, що чинному законодавству, як і будь-якій іншій системі, властива певна

Критеріями побудови системи права е предмет (матеріальний критерій) і метод (юридичний критерій) правового регулювання. Предмет правового регулювання – це сукупність якісно однорідних суспільних відносин, урегульованих нормами права. Він вказує, на яку групу суспільних відносин

Критеріями побудови системи права е предмет (матеріальний критерій) і метод (юридичний критерій) правового регулювання. Предмет правового регулювання – це сукупність якісно однорідних суспільних відносин, урегульованих нормами права. Він вказує, на яку групу суспільних відносин

Правові відносини – це суспільні відносини, врегульовані нормами права і забезпечені державою, що виникають між двома і більше суб’єктами з приводу задоволення своїх матеріальних і духовних потреб та інтересів, між якими наявний правовий зв’язок

Суб’єкти правовідносин – це індивідуальні чи колективні суб’єкти права, які беруть участь у конкретних правовідносинах, реалізують свої суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Види суб’єктів правовідносин: 1. Індивідуальні суб’єкти (фізичні особи): громадяни держави; іноземні громадяни;

Серед колективних суб’єктів правових відносин виділяють державні органи, підприємства та установи; суспільні, кооперативні, комерційні організації; промислові та сільськогосподарські підприємства; іноземні фірми, банки, підприємства; церкву та її релігійні общини, конфесії; адміністративно-територіальні одиниці, виборчі округи та

Держава – не звичайний вид юридичної особи. Це особливий суб’єкт правовідносин (так вважали ще римські юристи). Ці особливості проявляються в тому, що: – держава не має ні правоздатності, ні дієздатності (на відміну від фізичних

Суб’єктивне право – це передбачена нормами права міра можливої поведінки учасника правовідносин. Іншими словами, це міра поведінки, що належить уповноваженій особі для задоволення її інтересів та потреб і яка забезпечується відповідними юридичними обов’язками інших

Суб’єктивне право – це передбачена нормами права міра можливої поведінки учасника правовідносин. Іншими словами, це міра поведінки, що належить уповноваженій особі для задоволення її інтересів та потреб і яка забезпечується відповідними юридичними обов’язками інших

Форма реалізації норм права залежить від особливостей гіпотез і диспозицій норм права, специфіки суспільних відносин, які ними регулюються, характеру поведінки суб’єктів, які реалізують норми права. Відповідно до цього розрізняють такі форми реалізації норм права:

Правозастосування починається з ініціативи правозастосувача – уповноваженого органу або іншого зацікавленого суб’єкта, у тому числі і громадянина. Залежно від конкретної справи, застосування здійснюється шляхом відповідних юридичних дій його учасників, які в сукупності становлять процес

Процес вибору нормативного припису, який повинен бути застосованим до конкретного випадку, іноді виявляє відсутність такого припису, тобто прогалину в законодавстві. Прогалина в праві – це відсутність або неповнота правових норм, необхідних для ефективного регулювання

Термін “тлумачення” має широке і вузьке значення. У широкому розумінні, тлумачення – це пізнавальний процес, націлений на пояснення суті природних явищ і суспільного життя. У галузі права цей термін використовують як під час пояснення,

У тих державах, де нормативно-правовий акт визнається як основна форма (джерело) права, припускається, що воля законодавця чітко відображається в тексті закону, яким повинен користуватися як громадянин, так і посадова особа. Це правило застосовується і

Тлумачення нормативно-правових актів може закінчуватися виданням відповідного акта інтерпретації, який роз’яснює і уточнює нормативно-правовий акт. Інтерпретаційні акти діють разом з нормативно-правовими актами. Акт офіційного тлумачення (інтерпретаційний акт) – це акт-документ, який містить роз’яснення змісту

Протиправна поведінка як вид правової поведінки є антиподом правомірної поведінки. Але, на відміну від правомірної, протиправна поведінка є не формою свободи, а формою несвободи чи свавілля. Правопорушення – це суспільно небезпечне або суспільно шкідливе

Склад правопорушення – це сукупність об’єктивних та суб’єктивних ознак, які характеризують діяння як правопорушення та які є необхідними і достатніми для притягнення до юридичної відповідальності. Об’єктивні ознаки характеризують об’єкт та об’єктивну сторону, а суб’єктивні

Здійснення правопорушень тягне за собою юридичну відповідальність у вигляді вжиття заходів державного примусу каральної спрямованості, зазнавання правопорушником втрат особистого, організаційного чи матеріального характеру. В юридичній науці є двохаспектне розуміння юридичної відповідальності: – позитивна (перспективна

Для більш глибокого розуміння сутності юридичної відповідальності необхідно з’ясувати її цілі та призначення в суспільстві. Взагалі мету розуміють як ідеальне уявлення суб’єктів (органів, соціальних груп, осіб) про результати своєї діяльності. Саме вони визначають і

Порушення вимог законності веде до деформації суспільних зв’язків, недотримання і підриву правопорядку. Зміцнення законності має своїм наслідком більш високий рівень правопорядку, який є важливою умовою реалізації інститутів демократії. Правопорядок – це стан (режим) упорядкованості