Теорія держави і права – Кириченко В. М. – 3. Типологія держави
Під типологією держави слід розуміти поділ усіх держав, що існували й існують, на такі групи, які дадуть змогу розкрити їхню соціальну сутність. Поділ держав на типи покликаний допомогти з’ясувати, чиї інтереси виражали чи виражають держави, об’єднані в даний тип.
Тип держави – це сукупність держав, які мають спільні загальні ознаки і відображають відповідний рівень їхнього розвитку на певному історичному етапі.
Сучасна наука розглядає два підходи до типології держави: цивілізаційний і формаційний.
1) цивілізаційний підхід покладає в основу типової класифікації держав поняття “цивілізація”, що включає соціальноекономічні умови життя суспільства, етнічні і релігійні основи, ступень гармонії природи і людини, рівень її свободи – економічної, політичної, соціальної і духовної. Прихильники цього підходу (Г. Кельзен, М. Коркунов, А. Дж. Тойнбі) співвідносять державу насамперед із духовноморальними та культурними факторами суспільного розвитку.
Виходячи із ступеня духовності народу, культури, ідеології, національного характеру, менталітету, географічного середовища, вони поділяють цивілізації на первинні та вторинні
До первинних цивілізацій, яким притаманна командноадміністративна організація державної влади, віднесені: давньосхідна (Єгипет, Персія, Шумери, Вавилон, Бірма), еллінська (Спарта, Афіни), римська, середньовічна цивілізації.
До вторинних цивілізацій, які характеризуються передусім правовою організацією державної влади, віднесені: західноєвропейська, східноєвропейська, північноамериканська, латиноамериканська цивілізації (сучасні держави Західної та Східної Європи, Північної та Латинської Америки).
Цивілізаційний підхід безумовно збагачує уявлення про особливості державності окремих країн, дозволяє бачити в державі не лише інструмент політичного панування одних верст населення над іншими, але й найважливіший фактор духовнокультурного розвитку суспільства. Проте суттєвим недоліком такого підходу є недооцінка соціальноекономічних факторів, звеличування культурного елемента, відсутність визначення історичних закономірностей розвитку держав, зміни одного типу держави іншим.
2) формаційний підхід оснований на економічних факторах, таких, як стан розвитку виробничих відносин, спосіб виробництва, які зрештою визначають певний історичний тип держави. Відповідно до марксистських положень, що становлять теоретичну основу цього підходу, класова сутність держави, у кінцевому підсумку, визначається економічним фактором, а сама держава є лише надбудовою над економічним базисом, за формою і змістом зумовлена економічним ладом суспільства. За марксистською формаційною теорією підставою типології держави є суспільноекономічні формації.
Формація – це історичний тип суспільства, яке базується на певному способі виробництва матеріальних благ і його основі – формі власності.
В історії людства таких формацій було п’ять:
1) первіснообщинна;
2) рабовласницька;
3) феодальна;
4) буржуазна (капіталістична);
5) комуністична (перехідним етапом до якої була соціалістична). Перехід від однієї суспільноекономічної формації до іншої відбувається внаслідок зміни типів виробничих відносин, що віджили, і заміни їх новим економічним ладом.
З кожною формацією, крім первіснообщинної та комуністичної, пов’язаний певний історичний тип держави.
Історичний тип держави – це сукупність найбільш суттєвих ознак держави, що існують в межах однієї суспільноекономічної формації, які виражають її соціальну сутність і соціальне призначення в суспільстві.
Марксистськоленінська теорія виділяє чотири типи держави залежно від форм пануючої в них власності:
1) рабовласницька;
2) феодальна;
3) буржуазна (капіталістична);
4) соціалістична.
У сучасних умовах в Україні за формаційною ознакою виділяють такі типи держав:
1) рабовласницька держава, яка виникла у ІУШ тисячолітті до н. е. в країнах Близького Сходу (Єгипет, Лівія, Вавилон) та у УІІІУІІ тисячолітті до н. е. в Європі (Греція, Рим). її економічною основою був рабовласницький спосіб виробництва. Значного розвитку виробничі відносини досягли у Стародавній Греції та Римі. Соціальну основу цих держав складали клас рабів та рабовласників. Рабовласники були вільними людьми, а раби були як знаряддя праці, їх не визнавали суб’єктами права, перелік і обсяг їх прав і обов’язків визначалися рабовласниками і вони цілком залежали від волі останніх, що закріплювало соціальну нерівність. У зазначених державах існували різні форми правління: монархія, аристократія, демократична республіка, але найтиповішою формою державного устрою була імперія, а політичні режими – авторитарний, деспотичний. У цей період були розроблені демократичні норми державного права Греції та класичне приватне (майнове) право Риму;
2) феодальна держава, яка виникла в Європі в УУІ ст. н. е. на основі рабовласницької держави, що потерпіла крах. Характерними ознаками такої держави є закріплення соціальної нерівності та відносин сюзеренітету – васалітету; визнання селян вільними людьми, але економічно залежними від феодалів; закріплення монополії феодалів на основні засоби виробництва та політичну владу; затвердження власності на землю, як основи суспільства. Одночасно з одержанням права власності на земельну ділянку її господар (феодал) вступає в право володіння, користування і розпорядження селянами, які проживають на цій ділянці й адміністративно закріплені за нею. Відносини феодалів з селянами у цей час супроводжувалися абсолютним політичним і соціальним безправ’ям останніх. Формами правління були ранньофеодальна монархія, представницька монархія, абсолютна монархія і феодальна міська республіка. Феодальне право було відверто класове, неузгоджене, значний вплив у якому мали релігійноправові норми; 3) буржуазна (капіталістична) держава, яка виникла в результаті революцій XVIIXVIII ст. ст. та внаслідок впровадження капіталістичного способу виробництва. У цей період ліквідується будьяка особиста позаекономічна залежність виробника від власника засобів виробництва. Економічна свобода стає основою для створення громадянського суспільства, заснованого на недоторканності приватної власності, свободі договірних відносин, політичній та ідеологічній свободі. Основною формою цієї держави в період її становлення і розвитку виступала буржуазнодемократична республіка, в якій проголошували формальну рівність громадян перед законом, декларували права і свободи особи. Відносини між буржуазією і виробником, який позбавлений власності на знаряддя і засоби виробництва, будуються на підставі економічної залежності й економічної експлуатації з метою отримання прибутку. Існуюча майнова нерівність, різке розшарування суспільства, полюсна протилежність між бідністю і багатством породжувала соціальні конфлікти. У цих умовах воля і сила держави були спрямовані на захист інтересів буржуазії. У буржуазній державі відбувалося поступове зростання ролі права, апарату держави, розширення сфери впливу та функцій держави; закріплення на конституційному рівні таких інститутів і принципів демократії, що мають загальнолюдську цінність, як парламентаризм, поділ влади, економічний, політичний та ідеологічний плюралізм, особисті та політичні права і свободи людини і громадянина тощо.
На сучасному етапі свого існування розвинуті буржуазні держави значною мірою втрачають своє колишнє обличчя в аспекті апарату панування буржуазії і поступово переростають в постіндустріальні держави соціально орієнтованого типу;
4) соціалістична держава, яка виникла в Росії на початку ХХ ст. Головними її ознаками теоретики соціалізму вважали, насамперед, провідну роль держави в економічному житті. Така держава повинна спиратися на широку народну соціальну базу і служити потребам трудового народу, забезпечувати справедливий розподіл результатів праці. Економічну основу цієї держави повинна становити економіка, провідну роль у якій відіграє загальнонародна (державна) власність на засоби виробництва. Працівники повинні залучатися до вирішення загальнодержавних і загальносуспільних справ, і здійснювати контроль за діяльністю державного апарату. Відносини між класами у такій державі втрачають соціальноантагоністичний характер.
Усі теоретики соціалізму вбачали соціалістичну державу такою, що служить народові, побудованою на принципах гуманізму, демократії, колективізму і справедливості. Однак при цьому слід урахувати, що існує кілька моделей соціалістичної держави і до їх переходу необхідний тривалий історичний перехідний період. Поряд з такими країнами, як Китай, В’єтнам, Північна Корея, Куба, які беруть за орієнтир марксистську теорію соціалізму з тими чи іншими змінами і доповненнями, різні за змістом соціалістичні моделі пропонуються в Івеції, Австрії, Індії, Єгипті, Сирії та інших країнах.
Соціалістична держава в марксистськоленінському розумінні в умовах перехідного періоду – це держава диктатури пролетаріату, яка, зламавши буржуазну державну машину, повинна бути диктаторською по відношенню до буржуазії і демократичною до широких верст населення, яке в перспективі має прийти до народного самоврядування. Проте, як свідчить досвід СРСР та інших країн Східної Європи, одержавлення усіх основних засобів виробництва і тотальне втручання держави у суспільне і особисте життя зводили нанівець ідею загальнонародної власності, дотримання конституційних прав і свобод людини і громадянина, що проголошувалися, і тим самим суперечило вченню про соціалізм як втілення соціальної справедливості;
5) держава соціальнодемократичної орієнтації – це перехідний тип держави, який існує в період переходу від буржуазного типу держави до держави соціальної демократії, який характеризує якісно новий етап організації влади. Головними її ознаками є: організація політичної влади більшості населення країни; забезпечення реального здійснення основних прав і свобод людини і громадянина; задоволення загальнолюдських потреб на засадах гуманізму і справедливості; існування приватної, державної та комунальної форм власності; наявність різних соціальних груп, прошарків населення та створення умов для їх консолідації і солідарності.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)