Судоустрій – Молдован В. В. – 1. Предмет, завдання і система “Судоустрою України”

1. Предмет, завдання і система “Судоустрою України”

Предмет “Судоустрій України” має на меті ознайомити студентів з будовою, структурою, комплектацією, порядком формування, вирішенням кадрових питань та із загальними засадами судової діяльності. Серед державних органів суди займають специфічне становище в силу особливостей їх формування, повноважень, вимог до працівників, завдань і мети їх діяльності. Предмет учбової дисципліни розкривається в проблемах і положеннях, які вивчаються в ній. Предмет даного курсу охоплює, в першу чергу, дані про судові органи, які здійснюють правосуддя, а також дані щодо інших органів, покликаних сприяти судовій діяльності.

Сукупність проблем і положень вивчається в певній послідовності, яка і обумовлює систему дисциплін “Судоустрій України”. Системою вивчення даної дисципліни передбачено засвоєння матеріалу від простішого до більш складного. В цілому система розділів дисципліни побудована з врахуванням місця, значення і функцій кожного з судових органів, є логічно послідовною. Спочатку розкривається зміст і система предмету, поняття судової влади, статусу суддів, правосудця і його конституційних принципів. Далі послідовно вивчається судова система України.

При здійсненні правосуддя завданням суду є забезпечення: захисту гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина; захисту прав і законних інтересів юридичних осіб; інтересів суспільства і держави. Ці завдання суд виконує виходячи із принципу верховенства права, який згідно із ст. 8 Конституції має діяти в Україні. Це означає, що суд як правовий інститут держави при здійсненні правосуддя виходить з пріоритету права перед іншими соціальними нормами, наприклад звичаями, мораллю тощо. Суд, здійснюючи правосуддя, повинен керуватися тільки Конституцією і законодавством України.

У юридичній діяльності суду правосуддя має здійснюватися на засадах верховенства права, з тим щоб забезпечувався захист прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Завдання, передбачені у ст. 8 Конституції, що коментується, суд виконує під час здійснення правосуддя – розгляду і вирішення конкретних судових справ правовими засобами, які йому надані у судочинстві для захисту гарантованих прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Завдання суду при здійсненні правосуддя конкретизовані у процесуальному законодавстві (ЦПК, ГПК, КАС, КПК), Яке врегульовує порядок провадження у цивільному, господарському, адміністративному, кримінальному судочинстві.

Здійснення судом правосуддя у кримінальних справах спрямовано на: викриття осіб, винних у вчиненні злочинів, притягнення до відповідальності та справедливе їх покарання; захист осіб від безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності і засудження невинуватих; охорону прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб і держави, яким злочином заподіяно шкоду.

При розгляді і вирішенні конкретної кримінальної справи забезпечується додержанням судом процесуальних правил, що є реалізацією демократичних засад правосуддя, спрямованих на гарантування підсудному, потерпілому, іншим учасникам процесу їхніх прав і охоронюваних інтересів, зокрема права підсудного на захист, рівність всіх учасників процесу перед законом і судом, дотримання презумпції невинуватості. Водночас реалізацією в судовому розгляді кримінальної справи засад правосуддя забезпечуються інтереси суспільства і держави, які заінтересовані у швидкому, повному розкритті злочинів, викритті винних осіб та правильному застосуванні до них законів.

У цивільних і господарських справах основним завданням є охорона прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб – учасників цивільних і господарських правовідносин, повний, всебічний розгляд і вирішення судом конкретної справи досягається шляхом дотримання правил судочинства, якими сторонам гарантуються права на доведення своїх вимог, спростування безпідставних вимог іншої сторони. У такий спосіб забезпечуються інтереси як учасників процесу, так і інтереси суспільства і держави. Здійснення правосуддя у цивільних справах за скаргами громадян на рішення, дії або бездіяльність у сфері управлінської діяльності у першу чергу спрямовано на правовий захист людини і громадянина від недобросовісних або некомпетентних службових і посадових осіб. Судовий розгляд такої справи забезпечує інтереси людини і громадянина, які звернулися до суду, а водночас й інтереси суспільства і держави, які заінтересовані у боротьбі з бюрократизмом і зловживаннями службових і посадових осіб.

Право на справедливий суд закріплено у ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права і в п. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Сприйняття цього принципу судової влади вимагає від держави дотримання наступних умов: гарантії доступу до суду, матеріальних гарантій, тобто забезпечення певних вимог стосовно організації судів та кількісного складу корпусу суддів, процесуальних гарантій щодо здійснення судового розгляду.

Міжнародно-правовими актами, а також практикою Європейського суду з прав людини право на справедливий суд встановлені певні вимоги до організації суду: його створення на підставі закону; самостійність, безсторонність; доступність; додержання процедури розгляду справи; гласність; забезпечення реалізації наданих процесуальним законом прав учасників судового розгляду; змагальність; розумний строк розгляду справи; виконання остаточного судового рішення.

Згідно з чинним законодавством суду надані всі необхідні повноваження приймати рішення на підставі принципу верховенства права. Суди мають всі можливості прямого застосування належним чином ратифікованих міжнародних договорів, у тому числі рішень Європейського суду з прав людини, визнання пріоритетності прав і свобод особи, повноваження по скасуванню неправових актів органів законодавчої й виконавчої гілок влади.

Судова система – це сукупність судових органів держави.

Судова система України відповідає рівню соціально-економічного розвитку, пануючим у суспільстві поглядам на місце суду в системі механізмів державної влади, накопиченому досвіду і певним традиціям. Відмітна риса судової системи України полягає в тому, що вона є системою унітарної держави, котра, на відміну від федеративних держав, де існує система як федеральних судів, так і судів окремих суб’єктів федерації (штатів, земель, областей і країв), має єдину судову систему, яка не передбачає поділ предмета юрисдикції між судами за ознакою приналежності до різних внутрішньодержавних утворень.

Відмінністю судової системи України є існування двох гілок судової системи: Конституційного Суду і судів загальної юрисдикції. Останні у свою чергу складаються з загальних та спеціалізованих судів. До загальних належать районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, апеляційні суди областей, міст Києва та Севастополя, апеляційний суд Автономної Республіки Крим.

Спеціалізованими судами є господарські суди областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя, апеляційні господарські суди та Вищий господарський суд України, а також окружні адміністративні суди, апеляційні адміністративні суди та Вищий адміністративний суд України. До спеціалізованих судів також належить Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних та кримінальних справ. Очолює систему судів загальної юрисдикції Верховний Суд України.

Виходячи із змісту ст. 3 Закону “Про судоустрій і статус суддів”, можна дійти висновку, що судова система України – це сукупність усіх судів, яка побудована у відповідності з їх компетенцією, завданнями і цілями та грунтується на конституційних засадах правосуддя. Судова система поділяється на чотири судові ланки. Кожна судова ланка має однакову предметну підсудність по вирішенню судових справ у межах адміністративної території. Суди різних ланок виконують різні функції, пов’язані з вирішенням судових справ у різних стадіях їх розгляду, і залежно від функцій є судами різних інстанцій: першої (місцеві суди), другої (апеляційні суди), третьої (вищі спеціалізовані суди), четвертої (Верховний Суд України).

Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції. Він не має підсистем. Основною метою діяльності Конституційного Суду України є гарантія верховенства Конституції України – Основного Закону на всій території держави. Він вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції та законів України. Рішення Конституційного Суду України є остаточними і не підлягають оскарженню. Цей суд займає відокремлене від інших судів місце. Він не здійснює нагляду ні за яким судовим органом і не переглядає судових рішень, які постановлені судами загальної юрисдикції, хоча його рішення можуть мати істотне значення для усіх судів, а тому й можуть впливати на судову практику судів загальної юрисдикції.

Організація і діяльність Конституційного Суду України встановлюються розділом XII Конституції України і Законом України “Про Конституційний Суд України”. Порядок обрання суддів Конституційного Суду на адміністративні посади в суді, утворення Колегій суддів, постійних і тимчасових комісій, порядок проведення пленарних засідань та інші питання внутрішньої діяльності Конституційного Суду України визначаються Регламентом Конституційного Суду України, затвердженим його рішенням від 5 березня 1997 р. Конституція визначає принципові положення побудови судової системи, які мають бути враховані при визначенні гілок і рівнів судової системи та повноважень її складових елементів. Це такі положення:

– забезпечення доступності правосуддя у його організаційному аспекті завдяки побудові розгорнутої мережі судів відповідно до адміністративно-територіального устрою України та утворення підсистеми спеціалізованих судів; – визнання певної автономності функціонування спеціалізованих судів, підсистеми яких очолюють відповідні вищі суди;

– закріплення єдності та моноцентризму системи судів загальної юрисдикції, надання Верховному Суду України статусу найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції; – запровадження апеляційної форми як основного первісного порядку перегляду судових справ; – заборона створення судів, порядок формування і компетенція яких не збігаються з порядком утворення і компетенцією судів загальної юрисдикції.

Принцип територіальності побудови судової системи забезпечує територіальне розмежування компетенції однорідних судів, тобто визначає межі судового округу. Найбільшого значення дія принципу територіальності набуває при визначенні мережі судів першого рівня, оскільки вона має бути розгалуженою, щоб забезпечити кожній особі реальну можливість дістатися судової установи для вирішення своєї справи за суттю.

Мережа судових органів має рівномірно поширюватись на всі адміністративно-територіальні одиниці України. З цього логічно випливає, що судові округи судів відповідних рівнів повинні мати однакове співвідношення з адміністративно-територіальними одиницями, на які поширюється юрисдикція судів. Закон України “Про судоустрій і статус суддів” визначив, що місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди. Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, а місцевими адміністративними судами є окружні суди, що утворюються в округах відповідно до указу Президента України.

Таким чином, в основу побудови судової системи на першому її щаблі покладений адміністративно-територіальний устрій України відповідного рівня, тобто судові округи співпадають з адміністративними одиницями. Перевагою такої схеми побудови судової системи є те, що вся інфраструктура держави також побудована з урахуванням її адміністративно-територіального устрою, що надає змогу кожній особі без значних витрат звернутися за захистом своїх прав до свого суду. Така схема побудови виступає одним з чинників забезпечення доступності правосуддя у його судоустрійному аспекті.

Принцип спеціалізації

У побудові судової системи є одним з факторів забезпечення права на правосуддя. Ця вимога пов’язана з необхідністю розгляду справи компетентним судом. Компетентний суд – це не лише суд, уповноважений здійснити правосуддя у повному обсязі з винесенням рішення за суттю, а й суд, у фаховості якого впевнена особа, яка до нього звертається.

У Законі України “Про судоустрій і статус суддів” закріплено таку побудову судової системи, де мають місце елементи і “зовнішньої”, і “внутрішньої” спеціалізації. Критерієм спеціалізації є предмет спірних правовідносин і властива йому відповідна процесуальна процедура. Але не тільки. У побудові судової системи України було враховано й попередній досвід існування відокремленої гілки господарських судів, хоча між природою матеріально-правових відносин і притаманною їй процесуальною процедурою, характерними для цивільного судочинства, значно більше спільного з матеріальноправовими відносинами і процесуальною процедурою господарського судочинства, ніж кримінального. Господарські, а також адміністративні суди, побудовані за ознакою “зовнішньої” спеціалізації, тобто утворюють окрему гілку в системі судів загальної юрисдикції. Для загальних судів діє внутрішня спеціалізація в межах однієї судової установи, яка реалізується або розподілом між суддями місцевого суду обов’язків з розгляду цивільних чи кримінальних справ, де це можливо завдяки кількісному складу суддів, або створенням судових палат в апеляційних судах. Окрім того, у судах різних судових юрисдикцій може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду конкретних категорій справ даної юрисдикції.

Принцип єдності судової системи

Проявляється у тому, що в Україні утворена цілісна система судів загальної юрисдикції, яка поєднує функціонування загальних і спеціалізованих судових гілок з існуванням єдиного найвищого судового органу. Таким органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.

Принцип єдності включає у себе і такі елементи як: єдині засади організації та діяльності судів; єдиний статус суддів; обов’язковість для всіх судів правил судочинства, визначених законом; обов’язковість виконання на території України судових рішень; єдиний порядок організаційного забезпечення діяльності судів; фінансування судів виключно з Державного бюджету України; вирішення питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування.Принцип інстанційності

Визначає обсяг процесуальних повноважень суду з вирішення судової справи. Судові інстанції з’явилися лише тоді, коли: учасники процесу набули права на скаргу, і ця скарга стала спонукою руху справи по вертикалі судових установ; обсяг повноважень судів з розгляду і перегляду однієї і тієї самої справи почав відрізнятися, і ця відмінність чітко визначена законом.

Перегляд судових справ здійснюється на вимогу зацікавлених сторін, а за своїм змістом розрізняється на перегляд вирішення окремих питань, які зустрічаються у справі, перегляд рішення за суттю і перегляд його з підстав неправильного застосування норм матеріального права чи суттєвого порушення норм процесуального права, тобто з метою вирішення завдання однакового розуміння правових норм у правозастосовній практиці судів. Для кожної справи встановлюється не більше однієї апеляційної і однієї касаційної інстанції.

Принцип ступінчастості

Означає, що над кожним судом, який розглядає справу по суті, має бути наступний суд, який розглядає справу як суд другої інстанції, а над судом другої інстанції є суд, що здійснює повноваження суду третьої інстанції. Справа по сходинкам судової системи має рухатися поступово і послідовно, не оминаючи чергової сходинки судової системи.

Принцип ієрархічності

Полягає у праві вищого суду переглядати рішення, постановлені нижчим судом. З принципу ієрархічності випливають декілька важливих правил:

– вищий суд наділений правом оцінювати законність і обгрунтованість рішення нижчого суду;

– нижчий суд зобов’язаний виконувати рішення вищого суду;

– юрисдикція вищого суду має переваги перед юрисдикцією нижчого суду в усіх сумнівах щодо застосування закону.

Принцип доступності правосуддя.

Закріплене в Конституції, міжнародних правових актах і процесуальному законодавстві. Заключається в забезпеченні усім зацікавленим особам реальної можливості здійснення цього права, тобто реальний доступ до правосуддя. На забезпечення доступу до правосуддя впливають такі фактори: устрій судової системи; розподіл повноважень між судами цієї системи або визначення їх компетенції; процедури розгляду справ в судах; процедури оскарження судових рішень; виконання судових рішень.

Неодмінною умовою побудови в Україні держави і утвердження в практичній діяльності принципу верховенства права є становлення поряд із законодавчою і виконавчою гілками влади сильної і незалежної судової влади. Конституція України та прийняті на її основі правові акти закріпили рівність судової влади з виконавчою і законодавчою, а також незалежність суддів при здійсненні судочинства. Незалежність суддів, як носіїв судової влади, полягає в захисті від будь-якого впливу різних органів державної влади і правління, посадових осіб, партій та рухів, громадських організацій, колективів і угруповань, засобів масової інформації, окремих громадян тощо. Незалежність повинна бути і від учасників судового процесу, від висновків слідчих органів, прокуратури, а також від головуючого в процесі і керівництва суду та від судів вищого рівня. Тобто, суддя повинен бути вільним у дослідженні судових доказів, в обговоренні і прийнятті рішення за своїм внутрішнім переконанням. Саме такий підхід в питанні незалежності суддів задекларовано в “Основних принципах незалежності судових органів”, які прийняті VII Конгресом ООН у 1995 році.

Верховною Радою України прийняті закони “Про судоустрій і статус суддів”, “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”, внесені зміни і доповнення до КПК, ЦПК, КАС та ГПК, які розвивають конституційні принципи правосуддя. Цими законами встановлено особливий порядок призначення і звільнення суддів з посади, притягнення їх до відповідальності, гарантії недоторканності, матеріального забезпечення

(2 votes, average: 4,50 out of 5)