Сучасне міжнародне право – Пронюк Н. В. – 5. Заборона й обмеження визначених засобів і методів ведення війни
Засоби ведення війни – зброя, снаряди, речовини, що застосовуються збройними силами воюючих сторін для завдання шкоди й ураження противника.
Методи ведення війни – це порядок використання засобів ведення війни.
Серед засобів і методів ведення війни виділяють заборонені і не заборонені міжнародним правом.
Забороненими методами у війні визнаються: – підступне вбивство або поранення осіб, які належать до військ противника;
– використання не за призначенням національних і міжнародних емблем, сигналів і прапорів;
– застосування тортур для отримання відомостей, апартеїд, геноцид, захоплення заручників;
– вбивство парламентера та осіб, які його супроводжують;
– пограбування міст, терор щодо місцевого населення, спричинення голоду;
– атака, бомбардування або знищення санітарних установ, транспорту, санітарного персоналу, історичних пам’яток, культурних цінностей, храмів або їх використання для забезпечення успіху у воєнних цілях;
– вбивство або поранення комбатантів противника, які склали зброю чи не мають засобів захисту і здалися в полон;
– знищення або захоплення власності ворога, крім випадків, зумовлених воєнною необхідністю;
– видання наказу не залишати в живих, погроза цим або ведення воєнних дій на цій основі.
Забороненими також є колективне покарання, медичні чи наукові експерименти над людьми під час війни, перетворення цивільного населення на об’єкт нападу, застосування покарання без попереднього судового розслідування і вироку.
Забороненими засобами ведення війни є:
– кулі, які легко розвертаються або сплющуються в людському тілі;
– снаряди, призначенням яких є поширення задушливих чи отруйних газів;
– снаряди вагою менше 400 грамів, що мають властивість вибухати або містять чадний, отруйний газ;
– отрута, отруєна зброя, задушливі, отруйні та інші подібні гази, бактеріологічна і хімічна зброя;
– засоби впливу на природне середовище, які мають великі чи довготривалі серйозні наслідки;
– осколки, які важко виявити в тілі людини, міні-пастки, запалювальні та інші види зброї, дія яких спричиняє надзвичайні ушкодження або страждання.
Однак міжнародне право не забороняє військові хитрощі з метою ввести супротивника в оману або підштовхнути його до необережних дій.
Захист цивільних об’єктів і культурних цінностей під час збройних конфліктів
У період збройного конфлікту на території воюючих сторін розрізняють цивільні і воєнні об’єкти.
Відповідно до положень міжнародно-правових актів воєнні об’єкти – це ті об’єкти, що у силу свого розташування, призначення або використання роблять ефективний внесок у воєнні дії і руйнацію, захоплення або нейтралізація яких за існуючих обставин дає явну воєнну перевагу.
Об’єкти, що не є військовими, вважаються цивільними. До них належать:
А) житла, споруди, засоби транспорту, що використовуються цивільним населенням;
Б) місця, які використовуються винятково цивільним населенням (притулки, лікарні та ін.);
В) джерела водопостачання, греблі, дамби, електростанції і т. п. Цивільні об’єкти не повинні бути об’єктами військового нападу.
Гаазька конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 року передбачає додаткові заходи захисту культурних цінностей (тобто цінностей, що мають велике значення для культурної спадщини кожного народу). До них відносять:
А) пам’ятники архітектури, мистецтва, історії, рукописи, книги, картини, ін.;
Б) музеї, бібліотеки, архіви і т. п.;
В) центри, у яких є значна кількість культурних цінностей. Отже, стосовно культурних цінностей забороняється: піддавати
Їх нападу або знищенню; робити культурні об’єкти об’єктом репресалій; вивозити їх за кордон, приводити в непридатність тощо.