Сучасна українська літературна мова – Шевчук С. В. – 6.2. ПРОСТЕ УСКЛАДНЕНЕ РЕЧЕННЯ

Ускладненими вважаються такі речення, до складу яких належать однорідні члени речення, відокремлені члени речення, звертання, вставні й вставлені компоненти. Ці речення в структурному відношенні не однотипні.

Спільна їх ознака – вони мають одну граматичну (предикативну) основу, в них виникають додаткові смислові і синтаксичні відношення. Так, вставні слова виражають модальні значення достовірності, невпевненості тощо; відокремлені члени надають реченню значення додаткової обставинності (причини, часу, місця, мети), пояснення, включення, виключення, уточнення: У драмі людській небагато дій: Дитинство, юність, молодість і старість (Л. Костенко); Мій друже вбогий, нелукавий! Ходімо дальше, дальше слава, А слава – заповідь моя (Т. Шевченко); Певно, це і є велике щастя: В садженцях побачить мудрий ліс (П. Дорошко); На північ від Богуслава, в урочищі Маслів Став, жив хутором старий козак Добридень (77. Панч).

Граматичними показниками ускладнення виступають сполучники (тобто, а саме, хоч, як, та й), похідні прийменники (крім, попри, замість, завдяки), інші службові слова (наприклад, зокрема, у тому числі), а також інтонація і порядок слів: На Маковея збирають люди усяку городину, а саме: мак, кріп, цибулю, часник, моркву, соняшник, редьку… (А. Кримський); В Січі, брати, крім наук, Єй забави, жартів гук (О. Шпитко).

Ускладнювал ьна частина – це засіб виокремлення важливих у смисловому й стилістичному відношенні компонентів речення.

Речення з однорідними й відокремленими членами становлять центральну ланку ускладнених конструкцій.

§ 19. РЕЧЕННЯ З ОДНОРІДНИМИ ЧЛЕНАМИ

Однорідними називаються члени речення, які тотожні за своєю семантико-синтаксичною функцією: пояснюють один і той же член речення й виконують однакову синтаксичну функцію. Напр.: Щастя, радість, доброта прийшли тепер до кожної оселі (Ю. Збанаць-кий); Відгуло, віддзвеніло лагідне літо (В. Приходько); Глибока, тиха, нерозважна туга вникає в серце, каменем, лягає (Леся Українка); Моє щастя – Вітчизни простори, оповиті і сонцем, і хмелем, й зерном (М. Стельмах).

Однорідні члени речення характеризуються такими ознаками: а) виконують однакову синтаксичну функцію; б) відносяться до одного й того ж члена речення; в) поєднуються між собою сурядним зв’язком; г) найчастіше виражаються однією й тією ж частиною мови; г) здебільшого семантично однотипні.

Однорідними можуть бути як головні, так і другорядні члени речення: 1. Вже в садках наливаються свіжим соком яблука, груші та вишні (В. Скуратівський). 2. Зазолотились, засиніли, заграли в семибарвній грі гранітних сходів мокрі схили (М. Бажан). 3. Для художника важливо було осмислити життєві явища, страждання і радощі людини (3 газ.). 4. Гори востаннє засвітилися легким, ажурним золотом (О. Гончар.). 5. Живи, Україно, живи для краси, для сили, для правди, для волі (О. Олесь).

У першому реченні однорідні члени виконують синтаксичну функцію підметів, у другому – присудків, у третьому – додатків, у четвертому – означень, у п’ятому – обставин мети. У реченні може бути кілька рядів однорідних членів, які виконують різні синтаксичні функції: В ім’я радості і миру встають будови тут і там (В. Сосюра). У цьому реченні два ряди однорідних членів: непрямі додатки-радості і Миру’, обставини місця – Тут і Там.

Бувають випадки, коли члени речення підпорядковуються одному й тому самому членові неоднаковим смисловим відношенням: Це було давно в далекому сибірському селі (3 газ.). Виділені обставини неоднорідні, бо означають час і місце дії.

Означення також можуть бути однорідними й неоднорідними.

Однорідні означення відрізняються від неоднорідних на основі таких ознак:

1. Залежно від семантики: однорідними вважаються означення, які характеризують предмети за однією ознакою (кольором, розміром), а неоднорідними – означення, що характеризують предмети з різних боків: Маяли над нами жовті, голубі, червоні, сині метелики (Журнал); Відчуває щирість сонця голубий прозорий день (С. Фомін).

2. Залежно від способу зв’язку означень з означуваним словом: якщо кожне означення безпосередньо пояснює означуване слово, вони однорідні, якщо одне з означення безпосередньо залежить від означуваного слова й утворює з ним просте слосвосполучення, а друге залежить від усього цього словосполучення, вони неоднорідні: Купили зручний, широкий стіл – однорідні означення; Купили зручний письмовий стіл неоднорідні означення.

3. Залежно від можливості вставити сполучник /: між неоднорідними означеннями його вставити не можна.

4. Залежно від стилістичної ролі означень: означення-епітети завжди однорідні: збирають світлі, золоті меди веселокрилі і прозорі бджоли (М. Рильський).

5. Залежно від позиції щодо означуваного слова: якщо означення стоять після означуваного слова, вони однорідні: Мамині руки – щедрі, робочі – Втоми не знають з ранку до ночі (В. Грінчак).

6. Означення вважаються однорідними, якщо друге і подальші означення конкретизують, уточнюють попереднє: Високо серед неба стояв ясний, блискучий, повний місяць (І. Нечуй-Левицький).

Однорідні члени речення пов’язуються між собою або тільки інтонацією, або інтонацією й сполучниками сурядності: І мене в сім “і великій, сім “і вольній, новій не забудьте пам ‘янути незлим тихим словом; На розпутті кобзар сидить та на кобзі грає (Т. Шевченко).

Спеціалізованими граматичними засобом вираження однорідності виступають сурядні сполучники, що виражають відповідні смислові відношення між однорідними членами речення:

А) єднальні відношення виражаються сполучниками і (й), та (у значенні І), і – і, ні – ні, ані – ані: Моєї вірності й любові весняний день не одцвіте (А. Малишко); Я пам ‘ятаю вчительку мою просту, і скромну, і завжди спокійну (В. Сосюра);

Б) протиставні відношення реалізуються за допомоги сполучників а, але, та (в значенні але), проте, зате, однак: Це не вогні, а зірки, чисті високі, мінливі (М. Вороний); Караюсь, мучусь, але не каюсь (Т. Шевченко);

В) розділові відношення презентуються сполучниками Або, чи, або – або, чи – чи, то – то, не то – не то, чи то – чи то: Чи дружина вірна, чи скорботна мати, чи сестра твоя шлють ті листи (О. Гончар);

Г) градаційні відношення виражаються сполучниками Як – так і, не тільки – а, й (але й), не лише – але й, якщо не – то, не стільки – скільки: Буханка хліба увібрала в себе не тільки працю хлібороба, а й працю шахтаря, метолурга, конструктора, машинобудівника (Журнал); Учитель не стільки вчив, скільки крутив за вуха (М. Коцюбинський);

Г) приєднувальні відношення реалізуються за допомоги сполучників та, й, а також: Ще в гімназії Борис займав видне місце серед товаришів, а також учителів (І. Франко).

З однорідними членами речення можуть уживатися узагальнювальні слова, які виступають тим самим членом речення, що й однорідні члени. Узагальнювальне слово – слово, що вживається при однорідних членах речення, виражає загальне значення однорідних членів і є родовим поняттям до них як видових понять. Роль узагаль-нювальних слів найчастіше виконують займенники Всі, все, ніхто, ніщо та прислівники: Скрізь, всюду, завжди, ніде: Усе в чеканні: спілі краплі рос, земля і місяць, вишні і тополі (Б. Олійник). Узагальнення є стилістичним прийомом увиразнення змісту.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Сучасна українська літературна мова – Шевчук С. В. – 6.2. ПРОСТЕ УСКЛАДНЕНЕ РЕЧЕННЯ