Сучасна українська літературна мова – Шевчук С. В. – § 10. ЧЕРГУВАННЯ ГОЛОСНИХ ФОНЕМ
Наголос – це виокремлення одного зі складів слова засобом посилення голосу.
Якщо в слові є два або більше складів, то один з них вимовляється з більшою силою і зростає його тривалість.
Звук і склад, на які падає наголос, називаються Наголошеними, а всі інші звуки і склади – Ненаголошеними. Кожне самостійне слово має наголос.
Розрізняють наголос словесний і логічний. Словесний наголос в українській мові вільний, бо не закріплений за певним складом. Наголошеним може бути перший, другий, третій, останній склад: Вільний, писа-ти, ма-лю-вати.
Словесний наголос також рухомий, бо може змінювати своє місце у формах того самого слова: пишу – пишеш – напиши.
Наголос може виступати засобом розрізнення лексичного і граматичного значення: замок – замок, сестри – сестри.
Деякі слова мають подвійний наголос: Помилка – помилка, договір – договір.
Багатоскладові слова, крім головного (обов’язкового), мають наголос побічний (слабший) [‘]: багатонаціональний.
Крім словесного, виділяють ще логічний (фразовий) наголос, що виявляється тільки в реченні. Він падає на слово чи такт, що несе на собі смислове навантаження.
Логічний наголос має велике значення для правильного розуміння висловленої думки.
§ 9. ПОНЯТТЯ ПРО ФОНЕМУ
Фонема – “найменша звукова одиниця мови, що служить для творення і розрізнення слів та їх форм”7.
У сучасній українській літературній мові є 38 фонем, з них 6 голосних і 32 приголосні.
Сама по собі фонема ніякого значення не має, але вона є засобом розрізнення значень слів. Слова Звіт – Світ різняться лише фонемами /з/, /с/, але мають абсолютно різне лексичне значення. Отже, фонеми /з/ та /с/служать для розрізнення лексичних значень. У слові Коло перша фонема /о/ виражає лексичне значення, друга /о/ – граматичні значення роду, числа, відмінка (сер. р., одн., наз. в.).
Кожна фонема – абстрактне значення, що сприймається мовцями, коли виражається звуком. У живому мовленні фонема реалізується у кількох конкретних звуках. Так, фонема /и/ може реалізуватися як звук [и] у позиції під наголосом. У ненаголошеній позиції вона вимовляється з наближенням до е – [иС]. Отже, фонема /и/ реалізується в головному вияві та варіанті.
Головний вияв фонеми (інваріант) – це звук, який, реалізуючи фонему, характеризується самостійними ознаками. Головним виявом голосних фонем є звук у наголошеній позиції [ви’]соко, для приголосних – звук на початку слова перед голосним, у середині слова між голосним, вживання поряд у цих самих позиціях двох дзвінких чи глухих: широко, спитати.
Варіант фонеми – це “відтінок у звучанні звука”8, зумовлений різними фонетичними умовами (характером сусідніх фонем, певним місцем у слові).
Розрізяють позиційні та комбінаторні варіанти фонем.
Позиційні варіанти зумовлені позицією звука у потоці мовлення – наголошена чи ненаголошена: [сеИ]ло’ – звук [є*] реалізує фонему /е/, є її позиційним варіантом.
Комбінаторні варіанти фонеми – це звуки, що виникають під впливом інших звуків: у слові Радість пом’якшений звук [с’] реалізує фонему /с/ – м’якість [с1] зумовлена впливом м’якого звука [т1]. Звук [с1] є комбінаторним варіантом фонеми /с/.
Отже, вчення про фонему як функціональну одиницю “дає можливість розкрити значення мовних звуків, їхню специфіку та соціальну природу, тобто їхню роль у мовному спілкуванні”9.
Розділ мовознавства, що вивчає фонеми, називається фонологією.
§ 10. ЧЕРГУВАННЯ ГОЛОСНИХ ФОНЕМ
Чергування – це закономірна зміна звуків у складі тієї самої морфеми, яка полягає у заміні однієї фонеми іншою.
Розрізняють два види чергувань:
Чергування звуків чергування фонем
Жити – Ж[іг]ття – [и] – [и*] сіль – солі -/і/ -/о/ Кожа ~ к[&;’]жух – [о] – [0У] рука – руці – /к/ – /ц7
Чергування звуків зумовлюються позицією звуків у споріднених словах чи у різних формах того самого слова. Це фонетичні чергування. Вони відбивають живі процеси в сучасному усному літературному мовленні.
Чергування фонем не можуть бути пояснені фонетичними закономірностями, вони є наслідком змін, що відбувалися у найдавніші періоди розвитку мови. Це історичні чергування.
Сучасна українська літературна мова успадкувала давні історичні чергування голосних фонем. Найважливішими серед них є такі:
Loi – /а/: допомогти – Допомагати, котити – качати;
Id – ГІ летіти-літати, мести – замітати;
Id – /о/: нести – носити, везти-возити;
ІІ – /а/: лізти – лазити, сідати – Садити;
Id – /и/: Терти – Витирати, дерти – задирати;
Lyl – Id: грузнути – Грязь, трусити – трясти;
/у/ – ІовІ: кузня – Коваль;
/и/ – ІовІ: рити – Рови.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)