Сучасна українська літературна мова – Шевчук С. В. – 1.2. ГРАФІКА
§ 7. ПОНЯТТЯ ГРАФІКИ
Графіка – це система усіх писемних та друкованих знаків, за допомоги яких передається усне мовлення.
Основу графіки української мови становлять літери (букви).
Літера – “писемний або друкований графічний знак у складі алфавіту для позначення на письмі звуків, їхніх варіантів та деяких сполучень”6
Сукупність літер, розташованих в усталеному порядку, називається алфавітом (абеткою, азбукою).
Українська абетка складається з 33 літер, за допомоги яких позначається 38 фонем (звуків).
Літери бувають друковані й писані, великі й малі. Кожна літера абетки має свою назву.
Українська абетка
Буква | Назва | Буква | Назва |
Аа | А | Нн | Єн |
Бб | Бе | Оо | 0 |
Вв | Ве | Пп | Пе |
Гг | Ге | Рр | Ер |
Гг | Ге | Сс | Ес |
Дд | ДЄ | Тт | Те |
Ее | Е | Уу | У |
Єє | Є [йе] | Ф ф | Еф |
Жж | Же | Хх | Ха |
Зз | Зе | Цц | Це |
Ии | И | Чч | Че |
Іі її | І Ї[йі] | Ш ш | Ша |
Йй | Йот | Щщ | Ща |
Кк | Ка | Ьь | Знак м’якшення |
Лл | Ел | Юю | Ю[йу] |
М м | Ем | Яя | Я [йа] |
Примітка. Крім літер в українському письмі вживаються ще і такі знаки: ‘ (апостроф),’ (знак наголосу). Вони не входять до складу абетки й на розміщення слів у словниках не впливають.
§ 8. СПІВВІДНОШЕННЯ МІЖ БУКВАМИ УКРАЇНСЬКОГО АЛФАВІТУ І ЗВУКАМИ
Кожна літера української абетки здебільшого позначає один звук. Проте є випадки, коли повної відповідності між буквами і звуками немає.
1. Літери я, ю, є можуть позначати один звук: я – [а], ю – [у], є – [е] та м’якість попереднього приголосного і два звуки: я – [йа], ю – [йу], є – [йе].
Два звуки вони позначають:
– на початку слова: Якомога [йакомога], юність [йун’іс’т’], Ємний [йемниї];
– після літери на позначення голосного звука: має [майе], Стою [стойу];
– після апострофа, знака м’якшення: м який [мйакйї], Мільярд [м’іл’йард].
В інших випадках літери я, ю, є позначають один звук.
2. Літери їта щ завжди позначають два звуки (фонеми): ї – [йі], щ – [шч]
3. Літера ь (знак м’якшення) звука не позначає, а вживається для позначення м’якості попереднього приголосного: сьомий [с’омиї].
4. Один звук може позначатися двома літерами: звук [дж] – літерами д і ж, звук [дз] – літерами д і з.
1.3. ОРФОГРАФІЯ
§ 9. ОРФОГРАФІЯ. ПРИНЦИПИ УКРАЇНСЬКОЇ ОРФОГРАФІЇ
Орфографія – система загальноприйнятих правил, що визначають способи передачі усного мовлення на письмі.
Основним поняттям орфографії є орфограма.
Орфограма – написання, яке відповідає певному орфографічному правилу: орфограма апостроф, знак м’якшення тощо.
Орфографічне правило – це коротка рекомендація для певного способу написання, визначена і закріплена мовною нормою.
В основу української орфографії покладено два головні принципи – фонематичний і морфологічний. Крім того, певну роль відіграють також історичний (або традиційний) і смисловий (або семантико-диференціювальний) принципи.
За фонематичним принципом написання слів грунтується на якнайповнішому врахуванні їх літературно-нормативного звучання. Кожен звук (фонема) позначається на письмі літерою або сполученням літер, тобто встановлюється повна відповідність між літерами та їх звуковими значеннями. До конкретних випадків реалізації фонематичного принципу належать:
1) спрощені групи приголосних: Проїзний, тижневий;
2) написання о, е після літер на позначення шиплячих приголосних: чотири – четвертий, жонатий ~ женити;
3) написання і в новоутворених закритих складах: стола – стіл, осені – Осінь;
4) написання суфіксів, що сформувалися внаслідок фонетичних претворены Козацький, товариство;
5) префікс с – перед к, п, т, ф, х: Скочити, сфотографувати;
6) подовження приголосних: Знання, вчення. Морфологічний принцип полягає в тому, що морфеми пишуться
Однаково, незалежно від їх звучання в різних або споріднених словах. За морфологічним принципом пишуться:
1) е та и на позначення ненаголошених [е] та [и], а також о перед постійно наголошеним [у]: Село, живемо, голубка, тому;
2) префікс з – перед глухими (крім к, п, т, ф, х): зшити, зсадити, зцілити;
3) префікси роз-, без – перед шиплячими: розчути, розжувати, безчестя;
4) літери, що позначають глухі приголосні перед дзвінкими, а також дзвінкий [г] перед глухими: Боротьба, просьба, нігті;
5) дієслівні форми на – шся, – ться: Збираєшся, вагаєшся, сміються;
6) подовження на межі різних морфем: віддати, осінній, іменник. Суть історичного (традиційного) принципу полягає в тому, що
Деякі сучасні написання не пояснюються ні вимовою, ні фонемним складом морфем, тобто ці слова передаються на письмі за традицією. За традицією пишуться:
1) літери я, ю, є, ї, що позначають дві фонеми: ясен, їжак, в ‘я ну ти;
2) літера щ на позначення двох звуків [шч]: Щедрість, щастя;
3) ряд слів з ненаголошеними голосними [е], [и], [о], що не перевіряються наголосом: Кишеня, левада, лопух, комин.
Смисловий принцип полягає в тому, що деякі слова звучать однаково, але пишуться по-різному з метою розрізнення їх значень: Орел (птах) і Орел (місто).
Отже, смисловий принцип диференціює написання:
1) власних і загальних назв: Земля (планета) – Земля (грунт);
2) складних слів разом, окремо й через дефіс: напам ‘ять (вивчити) – На пам ять (подарувати), легкопоранений і Легко поранений,