Сучасна українська літературна мова – Шевчук С. В. – МОДУЛЬ 5. МОРФОЛОГІЯ
5.1. ПОВНОЗНАЧНІ ЧАСТИНИ МОВИ
§ 1. ЧАСТИНИ МОВИ. ПРИНЦИПИ ВИДІЛЕННЯ ЇХ
Морфологія – це розділ граматики, що вивчає граматичну будову слова: особливості словозміни, граматичні форми слова, способи вираження граматичних значень, властивих слову.
Центральне місце в морфології належить вченню про частини мови.
Частини мови – це лексико-граматичні класи слів, кожен з яких характеризується узагальненим лексичним значенням, морфологічними і синтаксичними особливостями.
В основу розподілу слів за частинами мови покладено такі принципи:
1. Семантичний (лексичний), тобто кожний лексико-граматичний клас слів об’єднується єдиним спільним категорійним значенням частини мови. Таким значенням для іменника є значення предметності, для прикметника – значення статичної ознаки предмета, для числівника-значення означеної чи неозначеної кількості, для дієслова – значення процесуальної дії.
За співвіднесеністю з поняттям (наявністю чи відсутністю лексичного значення) частини мови поділяються на повнозначні і неповно-значні.
Повнозначні частини мови – це слова, що мають лексичне значення (виконують номінативну функцію). Серед них виділяють іменник, прикметник, займанник, числівник, дієслово, прислівник.
Неповнозначні частини мови – це слова, що не мають лексичного значення, а лише виражають різні семантико-синтаксичні відношення між словами. До них належать прийменник, сполучник, частка. Ні до повнозначних, ні до службових не належить вигук, що є засобом вираження (не називання) емоцій, почуттів, вольових спонукань мовців.
2. Морфологічний, що визначає своєрідність граматичної форми слова – його граматичні категорії, фаматичні значення. Головною морфологічною ознакою, покладеною в основу класифікації слів за частинами мови, є здатність або нездатність їх до формотворення (словозміни). За цією ознакою виділяють змінювані і незмінювані частини мови. До змінюваних належать іменник, прикметник, займенник, числівник, дієслово; незмінними є прислівник, усі неповнозначні частини мови і вигук.
3. Синтаксичний передбачає враховувати здатність слів виступати членами речень. За кожною повнозначною частиною мови закріплена певна синтаксична роль. Так, іменники найчастіше у реченні виступають підметом чи додатком, прикметники – означенням, дієслова – присудком, прислівники – обставиною. На основі синтаксичного принципу частини мови поділяються на самостійні і службові. До самостійних належить іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник, що виступають завжди членами речення. До службових зараховують прийменник, сполучник і частку, що служать для вираження синтаксичних відношень між членами речення чи частинами складних речень.
4. Словотвірний (як допоміжний, оскільки він стосується тільки похідних слів) знаходить своє відображення у характерних для окремих частин мови словотворчих афіксах.
Частини мови належать до єдиної лексико-граматичної системи, між одиницями якої наявні тісні зв’язки, що й зумовлюють взаємопе-реходи. Чимало слів можуть втрачати свої граматичні ознаки, набувати нових ознак, а у зв’язку з цим переходити з однієї частини мови в іншу. Так, прикметники і дієприкметники зазнають субстантивації (перехід в іменники): Вартовий, молодий, старий, вчений. Іменники можуть вживатися у функції прислівника: Літом, ранком; займенники – у ролі сполучників: Який, котрий, що; іменники – у функції прийменників: (наш край-край села) тощо.
5.1.1. ІМЕННИК
§ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІМЕННИКА ЯК ЧАСТИНИ МОВИ
Іменником називається повнозначна змінна частина мови, що об’єднує слова зі значенням предметності, вираженої у формах роду, числа і відмінка.
Під предметністю розуміють назви власне предметів – назви істот (жінка, брат, киянин, птах, олень), окремих речей (ліжко, стілець, виделка, двері), рослин (осика, чорнобривець, осока), явищ природи (дощ, сніг, вітер, мороз), різних одиниць виміру (рік, тиждень, кілометр, метр), а також назви ознак, якостей, абстрагованих від їхніх носіїв (мужність, краса, доброта, хоробрість), дій, процесів, станів без вказівки осіб, які їх виконують (спів, біг, читання, мислення, чекання).
Загальнокатегорійне значення предметності, властиве іменникам, передається за допомоги морфологічних категорій роду, числа та відмінка, що є граматично незалежними і визначальними для іменника.
Кожен іменник в однині має форму одного з трьох родів – чоловічого (батько, дуб), жіночого (рука, ніч, земля) або середнього (село, плече, знання). Множинні іменники граматичного роду не мають (канікули, ножиці, Карпати).
Граматична категорія числа іменника виражається у формах однини і множини (учень – учні, річка – річки, озеро – озера). Деякі іменники вживаються лише в однині (гудиння, молоко, хоробрість, студенство) або тільки в множині (граблі, дріжджі, фінанси, дебати, Лубни).
Іменники змінюються за відмінками (хата, хати, хату, хатою, (у) хаті). Особливу групу становлять невідмінювані іменники – це деякі слова іншомовного походження (інтерв ‘ю, радіо), абревіатури (HAH, Заввідділу), жіночі прізвища (Кравчук, Фесенко).
У реченні іменники можуть виступати будь-яким членом – як головним, так і другорядним: Стікає літо (підмет) сонячним окропом (обставина) (В. Терен). Вірний приятель (підмет) – то найбільший скарб (присудок).