Сучасна українська літературна мова – Шевчук С. В. – МОДУЛЬ 4. БУДОВА СЛОВА. СЛОВОТВІР
4.1. БУДОВА СЛОВА
§ 1. МОРФЕМНА БУДОВА СЛОВА
Морфеміка – це розділ мовознавства, що вивчає морфемний склад слова. Слово морфеміка називає також сукупність морфем мови.
Отже, об’єктом вивчення морфеміки є морфеми.
Морфема – це найменша неподільна значуща частина слова. Морфеми існують тільки в складі слова і є його найменшою частиною. Характерною особливістю всіх різновидів морфем є їхня регулярна відтворюваність і повторюваність у процесі мовлення. Поєднуючись і розміщуючись у певній послідовності, вони є засобом вираження певного лексичного і граматичного значень.
Морфемна будова слова – “це закономірна єдність взаємопов’язаних складових частин, розташованих у певній послідовності відповідно до їх ролі в організації слова як цілісної одиниці лексичного і граматичного рівнів мови”13.
Слова української мови за структурою неоднотипні: вони переділяються на змінювані і незмінювані.
У змінюваних словах виділяються дві частини: та, що змінюється, поєднуючись з іншими словами, і та, що залишається незмінною. У незмінюваних словах наявна лише незмінна частина. До змінюваних належать іменники, прикметники, числівники, займенники, дієслова, дієприкметники.
§ 2. ОСНОВА СЛОВА І ЗАКІНЧЕННЯ
Основа слова – це частина слова без закінчення, що виражає його лексичне значення. Наприклад, у словах верба, сільський, надводний виділяються основи верб-, сільськ-, надводн – шляхом відкидання закінчень – а, – и и, – ии.
Незмінювані повнозначні слова складаються лише з основи, що назвивається чистою: восени, додому. Чисту основу мають:
1) незмінювані іменники: Бюро, таксі, депо;
2) інфінітив: Перемагати, активізувати;
3) дієприслівники: Танцюючи, малюючи, пишучи;
4) прислівники: Швидко, тут, там
Іменники, прикметники та дієслова з нульовим закінченням не мають чистої основи: ніч, сталь, син, сестрин, стій, читав. Це змінювані слова, що мають нульове закінчення.
За морфологічним складом основа може бути кореневою (простою), тобто складатися тільки з кореня: саду, пишеш, вода. Крім кореневої є афіксальна (комплексна) основА, що сКладається з кореня і одного або кількох словотворчих афіксів: Передмов^], Підлісок’0.
За словотвірними зв’язками основа може бути непохідною (немотивованою) і похідною (мотивованою).
Непохідна – це основа, що складається лише з кореня або кореня і закінчення. У складі такої основи не виокремлюються словотворчі афікси: Степ, книг-а, сір-ий.
Похідна – це основа, що складається з кореня і одного чи кількох словотворчих афіксів: столик0, ПереЯвечірі^иІ.
Основі слова як носієві лексичного значення протиставляється закінчення (флексія) як показник граматичного значення.
Закінчення – це змінна частина слова, що виражає синтаксичні відношення слова до інших слів у словосполученні й реченні. Звідси випливає, що закінчення мають лише змінювані слова. Щоб виокремити закінчення, треба утворити кілька слоформ певного слова, змінна частина яких і буде закінченням: біл-ий, біл-ого, біл-ому, біл-им, біл-а, біл-ої
Закінчення може виражатися фонемою чи послідовністю фонем і бути нульовим, що умовно зображується символом 0: вистав-а, вистав-ою, бік-0, сіл-0, земель-0.
У типових випадках закінчення знаходиться в абсолютному кінці слова: слухач-а, слухач-ем, слухач-у; пиш-у, пиш-еш, пиш-емо, пиш-уть.
Проте у структурі українського слова маємо розташування постфіксів після закінчення, наприклад: як-ого-сь, відбуд-уть-ся.
§ 3. ТИПИ МОРФЕМ
За роллю у структурі слова морфеми переділяються на кореневі й афіксальні (службові).
Корінь – основна обов’язкова для кожного слова морфема, що виражає його лексичне значення. Це спільна частина споріднених слів: Біг, біг-ун, біг-ати; вод-а, вод-яний, під-вод-ний, за-вод-нити. Необхідно розмежовувати омонімічні (однозвучні) корені, що виражають різне значення: заводський, заводити, розводити, заводчани, доводити. Тут дві групи споріднених слів: 1) Заводити, розводити, доводити – корінь Вод – (від дієслова водити); 2) Заводський, заводчани – корінь Завод -(від іменника завод).
Найчастіше корінь поєднується з афіксами, що приєднуються до нього у певній послідовності. Корені, що вільно сполучаються з різними словотворчими афіксами і можуть вживатися без них, називаються вільними: Берег, берег-овий, при-береж-ний, береж-ок.
Корені, що не можуть себе виявляти самостійно, а лише в поєднанні із суфіксами і префіксами називаються зв’язаними: В-зу-ти, роз-зу-ти.
До афіксальних (службових) морфем належать префікси, суфікси, закінчення, постфікс.
Афікс – це службова морфема, що є “носієм словотвірного і граматичного значень слова і служить засобом творення похідних слів або вказує на відношення його до інших слів”І4. Ці значення афікси реалізують тільки в єдності з коренем, щодо якого займають пре – або постпозицію.
За функціями афікси поділяються на формотворчі й словотворчі.
Префікс (приросток) – афікс, що стоїть перед коренем або іншим префіксом і надає слову нового лексичного чи граматичного значення: Дослухати, виспівати, возі ‘єднання.
За функцією у слові префікси поділяються на словотворчі й формотворчі.
Словотворчі префікси надають слову нового лексичного значення (баба – прабаба, хмарний – безхмарний) чи модифікують його в тому чи іншому плані (дов ‘язати – перев ‘язати).
Формотворчі префікси виражають нове граматичне значення слова (читати – дочитати, робити – зробити – префікси творять дієслівні видові пари).
Словотворчі префікси в українській мові є більш поширені, вони виражають певне словотвірне значення, наприклад: Без – вказує на відсутність чогось – безхліб ‘я; Над – наближення чогось, неповноту дії – Надходити, надламати.
Префікси не змінюють частиномовної належності слова: Гіркий – прегіркий, модний – супермодний (прикметники); ніхто, абихто, дехто (займенники).
Формотворчі префікси беруть участь у творенні форм найвищого ступеня порівняння прикметників і прислівників (найдосконаліший, найвище) та форми доконаного виду дієслів (малювати – перемалювати, реєструвати – зареєструвати).
Префікси в українській мові здебільшого співвідносяться з прийменниками в-, від-, під-, над-, nped-, по-, за – тощо. Частина префіксів іншомовного походження: А-, анти-, гіпер-, гіпо-, де-, дез-, екс-, екстер-, інтер-, квазі-, контр-, pe-, суб-, супер-, ультра-, які використовують переважно в іменниках і рідше в дієсловах.
Суфікс (наросток) – афікс, що стоїть після кореня або іншого суфікса у слові й надає йому нового значення або відтінку. Суфікси приєднуються переважно до твірної основи, а не до слова в цілому, як префікси: Нагріти – нагрі-ва-ти, білий – біл-уват-ий.
За значенням суфікси поділяються насловотворчі й формотворчі.
Словотворчі суфікси використовують як словотвірний засіб. Вони видозмінюють значення твірного слова: Тесати – тес-ак, сірий – сір-к-о.
Суфікси можуть надавати слову найрізноманітніших відтінків стосовно головного лексичного значення: яблуко – яблуч-к-о, хвіст-хвост-ищ-е, зелений – зелен-есеньк-ий.
Формотворчі суфікси використовують для творення граматичних форм: дієслів у минулому часі: писа-в, прикметників вищого ступеня порівняння: холод-іш-ий, тепл-іш-ий. За допомоги формотворчих суфіксів – я – (-єн-), – т – утворюються дієприкметники минулого часу; за допомоги суфіксів – уч – (-юч-),-ач – (~яч-),-л – творяться активні дієприкметники теперішнього і минулих часів: написати – написа-н-ий, зробити – зробл-ен-ий, пломеніти – пломені-юч-ий.
Суфікс вживається лише у поєднанні з іншими морфемами, а тому належить до зв’язаної морфеми. У слові може бути кілька суфіксів: Друж-ин-а – друж-ин-н-ник.
Постфікс – службова морфема, розташована в слові після закінчення і виконує словотворчу і граматичну роль. В українській мові постфікс – ся приєднується до дієслів як словотворчий афікс і виражає граматичне значення пасивного стану: Лікуватися, виднітися, умиватися. До постфіксів належать також: – сь (хтось, десь), – небудь (який-небудь, як-небудь); – будь (хто-будь, куди-будь); – то (десь-то, хтось-то).