Сучасна українська літературна мова – Шевчук С. В. – § 3. ТИПИ СЛОВОСПОЛУЧЕНЬ ЗА МОРФОЛОГІЧНИМ ВИРАЖЕННЯМ ГОЛОВНОГО СЛОВА
Залежно від того, до якої частини мови належить головне слово, словосполучення поділяються на такі типи:
1. Іменникові (субстантивні) – з іменником у ролі головного слова, який сполучається: з) з прикметником (сучасне життя, рухливі ігри, вступна бесіда, погожі дні); б) з іменником у непрямих відмінках без прийменника та з прийменником (перемога народу, мрії про волю); в) з займенником (цей день, твоя увага, наша радість); г) з дієрикметником (пожовкла трава, зів ‘ялі квіти, посивіле волосся); г) з прислівником (читання вголос, їзда верхи); д) з інфінітивом (уміння говорити, бажання вчитися).
2. Дієслівні (вербальні) словосполучення, в яких головним словом виступає дієслово, що сполучається: а) з іменником у непрямих відмінках без прийменника та з прийменником (виконати доручення, шанувати бабусю, навчатися мови, вірити людині, писати на папері); б) з інфінітивом (учитися малювати, просити привітати);
В) з прислівником (жити чесно, відповідати чітко, читати вголос);
Г) із займенником без прийменника та з прийменником (поважати ЇЇ, турбуватися про нього).
3. Прикметникові (ад’єктивні) словосполучення – з прикметником у ролі головного слова, який сполучається: а) з іменником у непрямих відмінках, з прийменником і без прийменника (потрібний людям, вдячний дітям, рожевий від сонця); б) з прислівником (дуже цікавий, надзвичайно вдалий, напрочуд вродливий); в) із займенником без прийменника та з прийменником (відомий всім, залежний від мене); г) з інфінітивом (здатний працювати, змушений залишити, готовий допомогти).
4. Числ і в н ико в і (нумеральні) словосполучення – з числівником у ролі головного слова, що найчастіше сполучається: а) з іменником у непрямих відмінках (двоє курчат, обидві дівчинки, кілька кварталів); б) з числівником (один з п яти).
5. Займенникові (прономінальні) словосполучення – з займенником у ролі головного слова, який сполучається: а) з іменником (хтось із малюків, когось із класу); б) З прикметником (щось цікаве, хтось у білому); в) з займенником (щось інше, кожного з нас).
6. Прислівникові (адвербіальні) словосполучення – з прислівником у ролі головного слова, який сполучається: а) з іменником (високо в небі, далеко від міста); б) з прислівником (зовсім добре, пізно ввечері, досить повільно).
До прислівникових словосполучень належать також і словосполучення з предикативними прислівниками (словами категорії стану) в ролі головного слова (цікаво послухати, мені холодно, темно в лісі).
§ 4. ТИПИ СЛОВОСПОЛУЧЕНЬ ЗА СЕМАНТИКО СИНТАКСИЧНИМИ ВІДНОШЕННЯМИ МІЖ ГОЛОВНИМ І ЗАЛЕЖНИМ СЛОВАМИ
Словосполученням властиві певні семантико-синтаксичні відношення. За характером цих відношень виокремлюють такі три типи словосполучен ь:
1. Атрибутивні словосполучення, в яких називається предмет і його постійна чи змінна ознака: Обдарована дитина, перші заняття, вода із криниці, наша перемога, мої думки, виконане завдання, мрія подорожувати.
Головним словом в атрибутивних словосполученнях виступає іменник чи інше субстантивоване слово, а залежним – усі інші повнозначні частини мови, а також іменник у непрямому відмінку.
2. Об’єктні словосполучення, в яких головне слово позначає дію (також і опредметнену) або стан, а залежне – об’єкт, на який переходить ця дія: Доручити справу, бажати щастя, читати доньці, розмовляти з товаришем, розповідати казку, захоплюватися грою, схвалений урядом.
Отже, об’єктні відношення виражають залежність предмета від дії, спрямованої на нього, або від стану, з яким пов’язаний цей предмет.
3. Обставинні словосполучення, в яких головне слово називає дію, стан чи якість, а залежне – різні обставини, за яких реалізується дія чи ступінь якості: Написати чітко, розмовляти пошепки, повернутися вночі, нагримати зопалу, значно кращий, з “їхати з гори, не спати від хвилювання.
Головним словом в обставинних словосполученнях переважно виступає дієслово, прикметник, прислівник та слова категорії стану.
Багато словосполучень можуть поєднувати кілька значень, наприклад: поєднуються атрибутивні й об’єктні значення (мрія про щастя, ваза з квітами), атрибутивні й обставинні значення (мандрівка в ліс, теремок на галявині), об’єктні й обставинні значення (летіти над морем).
§ 5. ГРАМАТИЧНІ ЗВ’ЯЗКИ СЛІВ У СЛОВОСПОЛУЧЕННІ
Розрізняють три способи підрядного зв’язку у словосполученні: узгодження, керування, прилягання.
Узгодження – це такий тип підрядного зв’язку, за якого залежне слово уподібнюється граматичним формам головного слова. У словосполученнях Життєрадісна дітвора, наш дім, п ятий день, написаний лист залежні слова – прикметник, займенник, порядковий числівник і дієприкметник – узгоджуються в роді, числі, відмінку з головним словом – іменником. Зміна форми головного слова потребує відповідної зміни залежного слова: Життєрадісній дітворі, в нашому домі, п ‘ятого дня, написаного листа Залежно від того, повністю чи частково узгоджується залежне слово з головним, розрізняють узгодження повне й Неповне.
За повного узгодження всі форми залежного слова відповідають формам пояснюваного слова: далеке минуле (узгодження в роді, відмінку й числі), яскраві квіти (узгодження у відмінку і числі); замерзлі ріки (узгодження в числі). За неповного узгодження залежне слово уподібнюється головному тільки у формах відмінка і числа (місто Київ) або тільки відмінка (місто Суми).
Керування – це такий тип підрядного зв’язку, за якого головне слово вимагає від залежного певної відмінкової форми: Переборювати втому, переборення втоми, купувати квіти, приходити до рідних, радісно дітям, розмовляти з вихователем.
Керування може бути безпосереднім (безприйменниковим) і опосередкованим (прийменниковим): цінити доброту, хазяїн зеті, співати пісню і Передаю через знайомого, жити для народу, розповідати з натхненням.
Розрізняють сильне і Слабке керування. За сильного керування семантико-граматичні особливості головного слова вимагають обов’язкової появи залежного слова: Зустрів товариша, копав криницю, виконав завдання, написав на папері. За слабкого керування семантико-граматичні особливості головного слова не потребують обов’язкової появи залежного слова: цей зв’язок можливий, але не обов’язковий. Об’єктне значення залежного компонента може реалізуватися після першого об’єкта чи навіть третього. “Це так зване подвійне керування, один компонент якого перебуває в сильному зв’язку з опорним словом, інший – у слабкому”18: привезти підручники машиною – привезти під-
Ручники (сильне), привезти машиною (слабке). Часто слабке керування реалізується залежним компонентом – іменником у формі орудного відмінка: засіяти поле пшеницею, носити воду відром, писати листа ручкою.
Прилягання – це такий тип підрядного зв’язку, за якого залежне слово є невідмінюваним (незмінним), а головне може бути як відмінюваною частиною мови, так і невідмінюваною. Підпорядковане слово визначає свою залежність від головного тільки за змістом та інтонаційно, для їх зв’язку не використовуються ні флексії, ні службові слова: читати вголос, розповідав хвилюючись, готовий працювати, дуже жаль, старанно вчитися.
Отже, зв’язком прилягання приєднуються прислівники, дієприслівники та інфінітив.