Страхування – Базилевич В. Д. – 19.2. Структура та елементи інфраструктури страхового ринку
Страховий ринок, як зазначено вище, є особливим середовищем, на якому відбувається купівля-продаж особливого продукту – страхового захисту. Відповідно стає зрозумілим, що основними учасниками ринку є страховики (продавці продукту) та страхувальники (покупці), без них страховий ринок не здатен існувати.
Страхувальниками згідно із Законом України “Про страхування” визнаються юридичні та дієздатні фізичні особи, які уклали зі страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.
Страховиками згідно із Законом України “Про страхування” визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з обмеженою відповідальністю, які отримали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Страхові організації можуть формувати свої відносини з іншими учасниками ринку на основі операцій перестрахування та співстрахування, а також мають можливість об’єднуватись у пули, асоціації та спілки для координації своїх дій, захисту своїх інтересів та здійснення спільних програм.
Особливою формою організації страховиків є Товариства взаємного страхування – некомерційні організації, що створені з метою забезпечення страховим захистом майнових інтересів її членів.
Особливою формою діяльності на страховому ринку є операції перестрахування, проведення яких входить до компетенції перестрахових компаній. Перестрахові компанії (перестраховики) – організації, які не виконують прямих страхових операцій, а беруть у перестрахування ризики інших страховиків і можуть передавати частину з них в ретроцесію.
Серед всієї сукупності страхових організацій прийнято виділяти також кептивні страхові компанії. Кептивні страхові організації – це страховики, створені потужними фінансово-промисловими групами, перш за все з метою обслуговування їх потреб у страхуванні. Такі компанії дають змогу великим власникам не випускати з поля зору кошти, призначені для страхування їхніх майнових інтересів.
Дуже часто страхування розглядають лише як взаємодію цих суб’єктів, однак таке тлумачення не є повним. На страховому ринку наявна низка інститутів, що займаються обслуговуванням страхових операцій. Часто ці інститути називають інфраструктурою страхового ринку. Вона має надзвичайне значення для ефективного функціонування страхового ринку, адже дає змогу спростити та пришвидшити процес надання страхової послуги, підвищити якість продукту.
Серед цих інститутів виділяють: страхових посередників (страхові та перестрахові брокери, страхові агенти) та інститути, що покликані оцінити страховий випадок (сюрвейтер, дис-пашер).
Наявність та поширеність страхових посередників свідчить про ступінь зрілості страхових відносин. Страхові посередники становлять проміжну ланку в системі взаємовідносин “страховик – страхувальник”. Серед страхових посередників виділяють страхових брокерів та страхових агентів. Відмінності між ними полягають у ступені залучення до процесу продажу послуги, за обсягами відповідальності, офіційному статусу.
Більш поширеними серед страхових посередників є агенти. Це фізичні чи юридичні особи, що діють від імені страховика та за його дорученням відповідно до повноважень, наданих страховиком. Документарно відносини “страховик – агент” оформлені агентським договором. Агент може виступати як лише від імені однієї компанії (така практика поширена в Європі), так і від кількох страховиків (практика США).
Страховий брокер – інша форма страхового посередництва. Ними визнаються юридичні особи, що діють від свого імені на основі отриманих інструкцій від страховика чи страхувальника. Функції страхового брокера полягають у пошуку оптимального страховика для страхувальника, супроводженні угоди страхування, проведенні консультацій тощо. Цей вид посередницької діяльності вимагає високої професійної майстерності, знання тенденцій та стану ринків, і, як правило, в багатьох країнах вимагає ліцензії.
Одним з важливих елементів процесу страхування є процедура оцінки.
Вірогідність настання страхового випадку та страхова сума мають бути кількісно обраховані ще на стадії підготовки угоди про страхування. Правильна оцінка вірогідності настання випадку дає змогу встановити оптимальну ціну на страховий продукт і уникнути ситуації, коли страховик буде нездатний виконати свої зобов’язання. Ці функції покладені на штатних чи незалежних актуаріїв.
У разі настання страхового випадку визначенням причини, характеру та розміру збитків, завданих страховим випадком, займається аварійний комісар (сюрвейтер). Висновок сюрвей-тера подається до страховика і спонукає страховика до задоволення чи відмови претензії страхувальника.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)