Стратегічне управління – Порохня В. М. – Глава 1. Місце і роль стратегічного управління в загальному менеджменті організацій
Починаючи з 70-х років XX ст. почався докорінний злом традиційних концепцій управління, що було викликано різкими змінами зовнішнього середовища діяльності фірм: загостренням конкуренції, високими темпами технологічних і структурних зрушень, насиченням ринків товарами, зростанням ролі держави тощо. Зовнішнє середовище підприємств набуло високого динамізму, нестабільності, невизначеності і виявило непридатність раніше вживаних методів планування. Необхідно було змінити початковий принцип: іти не від минулого до майбутнього, а від майбутнього до теперішнього.
Аналізуючи економічну ситуацію в Україні, слід зазначити, що істотні поліпшення, як в народному господарстві, так і в промисловій політиці поки що не відбулися. Старі методи економічного управління підприємствами, які виправдали себе в колишніх умовах планового господарювання, втратили ефективність, а нові ще в достатній мірі не розроблені ні на рівні країни, ні на рівні підприємства. Проблеми стратегічного управління розвитком підприємств займають все більше місця в теоретичних дослідженнях і практичній діяльності менеджерів. Однією з самих недосліджених є проблема побудови адаптованих до національних умов організаційно-економічних і управлінських механізмів формування і реалізації стратегії розвитку підприємства.
Теоретичні основи стратегічного управління, розроблені західними вченими, далеко не повною мірою відповідають реаліям вітчизняних соціально-економічних відносин. В Україні протягом останнього десятиліття, з погляду на кризові процеси економіки в цілому, більшість організацій, як і більшість виробничих підприємств, змушені були застосовувати захисну очікувальну стратегію управління, направлену на збереження ролі і впливу організації на ринках збуту продукції. Проте постійно можна спостерігати в діях організацій відсутність стратегічності, що і приводить їх до поразки в конкурентній боротьбі. Подолання спаду в українській економіці напряму залежить від того, як скоро будуть засвоєні передові методи управління.
Глава 1. Місце і роль стратегічного управління в загальному менеджменті організацій
Тема 1. Передумови застосування стратегічного управління в організаціях
1.1. Еволюція систем планування
Фірма (ділове підприємство) – історично вдала і дійова форма соціальної організації, що з’явилася у середині XIX ст. (США). У процесі функціонування перед фірмою поставали різні проблеми, що в остаточному підсумку позначалося на зміні систем управління. До основної об’єктивної проблеми змін варто віднести постійно зростаючу нестабільність (непередбачуваність, новизна, складність) зовнішнього середовища, що вимагало розробки усе більш складних і деталізованих систем управління. Виділяють чотири етапи розвитку корпоративного планування: бюджетування, довгострокове планування, стратегічне планування і стратегічний менеджмент [1] (табл. 1).
Таблиця 1
ЕВОЛЮЦІЯ УПРАВЛІНСЬКИХ СИСТЕМ
Передбачуваність майбутнього | Система управління | Складові системи управління |
Майбутнє – повторення минулого (1900-1930 Рр.) | Управління на основі контролю | – довідники та інструкції; – фінансовий контроль |
Майбутнє, передбачуване шляхом екстраполяції (1930-1970 Рр.) | Управління на основі екстраполяції | – складання поточних бюджетів; – складання бюджетів капіталовкладень; – цільове управління; – довгострокове планування |
Передбачувані тільки проблеми і нові можливості (1950-1990 Рр.) | Управління на основі передбачення змін | – стратегічне планування; – вибір стратегічних позицій |
Частково передбачувані слабкі сигнали із зовнішнього середовища фірми, несподівані зміни (1960- пот. ч.) | Управління на основі гнучких екстрених рішень | – управління на основі ранжирування стратегічних завдань; – управління за слабкими сигналами – управління в умовах несподіваних змін |
Наведені в табл. 1 системи управління змінювали одна одну, ускладнювалися з врахуванням зростаючого рівня нестабільності і все менш передбачуваного майбутнього. Таким чином, склалося два типи систем:
1. Системи, пов’язані з визначенням позицій (довгострокове і стратегічне планування, управління за допомогою вибору стратегічних позицій), тобто такі, що визначають напрямок діяльності фірми в її оточенні;
2. Системи, пов’язані зі своєчасною реакцією (управління за сильними сигналами, за слабкими сигналами, в умовах несподіваних змін), тобто які “підказують” фірмі, як їй поводитися в умовах швидких і несподіваних змін у зовнішньому середовищі.
Кожна із систем управління – це механізми, що дають можливість приймати скоординовані й ефективні рішення в умовах постійно мінливого зовнішнього середовища. Перераховані системи управління багато в чому мають схожий зміст, але якщо подивитися на них в історичному контексті, то можна побачити певні відмінності [11, с.30-31].
Для того, щоб зрозуміти передумови виникнення стратегічного управління (СУ) і його ідеологію, розглянемо основні епохи економічного розвитку країн на прикладі економіки США, починаючи з кінця минулого століття.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)