Home ⇒ 👍Стратегічне управління - Порохня В. М ⇒ Стратегічне управління – Порохня В. М. – 4.3. Кількісна та якісна оцінка економічного ризику

Стратегічне управління – Порохня В. М. – 4.3. Кількісна та якісна оцінка економічного ризику

Зовнішні ризики пов’язані в першу чергу з нестабільністю державної влади, особливостями державного ладу і чинного законодавства, неефективною економічною політикою і її складовими елементами, демографічною, регіональною поляризацією інтересів різних соціальних груп і т. ін.

На діяльність суб’єкта можуть впливати зовнішньоекономічна діяльність держави. Існують показники аналізу рівня ризику країни. Виходячи з поняття економічної політики, можна в цю класифікацію включити такі ризики: податкові, цінові, інвестиційні, банківські, страхові, валютні, інфляційні, інноваційні.

Кожний господарюючий суб’єкт повинен обов’язково враховувати зовнішні ризики (незалежні від підприємця (підприємства) в своїй підприємницькій діяльності. Разом із зовнішніми істотний вплив на суб’єкт мають внутрішні ризики. Вони значною мірою визначаються помилками в ухваленні рішень.

Дослідження фахівців і практика дозволили виявити основні причини виникнення внутрішніх ризиків, а саме:

1. Відсутність професійного досвіду.

2. Слабкі загальноекономічні знання керівництва і персоналу.

3. Фінансові прорахунки.

4. Недосконала організація праці, і підприємства в цілому.

5. Неефективне використовування ресурсів (матеріальних, фінансових, трудових і тому подібне).

6. Неадаптованність підприємства до змін в навколишньому ринковому середовищі.

7. Недолік знань щодо специфічних проблем підприємства.

8. Відсутність і необгрунтованість стратегії і тактики діяльності підприємства [2, с. 147].

Організаційний ризик зумовлюється недоліками в організації роботи. Основні його причини: низький рівень організації (помилки планування і проектування; недоліки координації робіт; слабка регуляція; неправильна стратегія постачання; помилки у відборі і розстановці кадрів); недоліки в організації маркетингової діяльності (неправильний вибір продукції (немає збуту); товар низької якості; неправильний вибір ринку збуту; помилкове визначення місткості ринку; неправильна цінова політика; нестійке фінансове положення і тому подібне.

Ресурсний ризик викликається відсутністю запасу міцності щодо ресурсів у разі зміни ситуації. Здебільшого йдеться про такі недоліки: дефіцит робочої сили; брак матеріалів; зриви постачання; брак продукції і тому подібне.

4.3. Кількісна та якісна оцінка економічного ризику

У абсолютному виразі ризик визначається величиною можливих втрат у фізичному (матеріально-речовинному) або грошовому (вартісному) виразі. У відносному виразі ризик визначають як величину можливих втрат, віднесену до певної бази, яку формують показники майнового стану фірми, показники ресурсовитратності даного виду діяльності, показники очікуваного доходу даного виду діяльності.

Вимірювання економічного ризику рішень або проектів концептуально включає три складових:

1. Оцінку достовірності умов і ринкової кон’юнктури або досягнення необхідного результату (отримання збитку). Класичне поняття достовірності, як відношення числа випадків настання деякої події до достатньо великого числа випадків, недоцільне. При оцінці ризику застосовують суб’єктивну достовірність, визначувану експертним шляхом як співвідношення шансів. Чим менше достовірність правильного прогнозу умов, кон’юнктури або необхідного результату, тим більше ризик.

2. Визначення розмірів очікуваного результату або збитку. При одній і тій самій достовірності чим більше ці розміри, тим більше ризик. Додаток розміру результату або збитку на достовірність складає математичне очікування.

3. Відношення математичного очікування збитку до фінансово-економічного потенціалу економічної системи. Чим більше можливий збиток по відношенню до цього потенціалу, тим більше ризик.

Методи аналізу і оцінки підприємницького ризику, а також порядок і правила формування інформаційної бази, алгоритмів розрахунку із застосуванням відомого математичного апарату і інших методів багато в чому ситуативні і індивідуальні.

Серед способів кількісного визначення величини ризику виділяють два основні підходи: теоретичний і емпіричний. Теоретичний підхід виражає вимоги до результатів визначення рішення, за умови розрахунку ризику шляхом логічних міркувань, а не на основі минулого досвіду. Емпіричний підхід екстраполює ризик, розрахований на базі подій минулих періодів [8, с. 128-129].

Статистичний спосіб полягає в тому, що вивчається статистика втрат, які мали місце в аналогічних видах підприємницької діяльності, встановлюється частота появи певних рівнів втрат. При оцінці ризику повністю обгрунтовано вживання апарату математичної статистики і теорії достовірності у випадках:

– якщо йдеться про інвестиції, які мають аналоги. Тоді стає справедливим вживання методів математичної статистики для оцінки най достовірніших параметрів інвестиційного процесу і його результатів;

– якщо інвестиція не має аналогів, або організація не володіє достатнім досвідом для здійснення інвестицій або інвестиційний процес реалізується в умовах нестабільності. Тоді використовується апарат теорії вірогідності, що дозволяє моделювати інноваційні процеси з більшою точністю, а, отже, більш адекватно визначати заходи щодо управління ризиком.

Відповідно до цих допущень формалізований опис ризику інвестиційної діяльності можна представити у вигляді функції:

Я = F(р, и), (13)

Де Б(…) – функція опису ризику;

Р – достовірність несприятливої ситуації в ході реалізації проекту;

І – кількісна оцінка “несприятливості” ситуації в ході реалізації проекту.

При ухваленні рішення про реалізацію проекту необхідно визначити, чи можливе в даній області управління ризиками. Якщо аналіз показує, що в ході інвестиційної діяльності реально може бути досягнутий тільки той або інший конкретний результат (і ніякий інший), то такі інвестиційні проекти є безризиковими.

Якщо в ході аналізу встановлено, що можливо мати декілька результатів від інвестиції, кожний з яких неоднаково оцінюється інвестором (найвдаліший, вдалий, абсолютно невдалий), то подібні інвестиції називаються ризиковими.

Для ризикових інвестицій в першу чергу оцінюється параметр самого очікуваного результату (Яе), який визначається по формулі математичного очікування:

ЯЕ = ±РЛ, (14)

І=1

Де ЯІ – і-й можливий результат реалізації проекту;

Рі, – достовірність і-го результату; п – число можливих результатів.

Кількісною оцінкою ризику проекту прийнято рахувати варіацію (уаг) – розкид можливих результатів інвестиційної операції щодо очікуваного значення (математичного очікування). Відповідно до теорії достовірності і математичної статистики цей показник розраховується як середнє квадратичне відхилення від очікуваного результату:

Уаг = 2Рі (Я –ЯЕ)2, (15)

Також для оцінки ризику використовується показник середнього лінійного відхилення (а), який іноді називається дисперсією:

А = V уаг, (16)

Якщо для декількох проектів однакові значення середнього рівня очікуваного доходу, то визначення більш ризикового проекту можна вести по значенню а: чим > а, тим > рівень ризику.

Якщо середнє очікуване значення доходів (Я.) за проектами різне, то про рівень ризику для кожного з них судять по показнику стандартного відхилення (коефіцієнта варіації):

(.7,

Чим вище коефіцієнт варіації, тим більше ризикованим вважається проект.

Приклад. Оцінимо рівень ризику за двома проектами (табл. 24). За проектом А при найсприятливішому збігу обставин можна одержати 450 тис. грн доходу. При най достовірнішій ситуації можна одержати 300 тис. грн доходу і якщо обставини складуться якнайгіршим чином – 150 тис. грн доходу. За проектом В, відповідно: 700 тис, 400 тис. і 100 тис.

Таблиця 24

Проекти	Розрахунковий дохід, Ri	Достовірність, Pі	Сума очікуваного доходу, RЕ
Проект А	450	0,25	310
300	0,50
150	0,25
Проект В	700	0,10	340
400	0,60
100	0,30

Рішення.

1) визначаємо середнє очікуване значення доходів для проектів, використовуючи формулу 14:

Р^а = 450*0,250 + 300*0,50 + 150*0,25 = 310; ГРЕВ = 700*0,10 + + 400*0,60 + 100*0,30 = 340

2) визначаємо варіацію для обох проектів за формулою 15:

УагА = (450-310)2*0,25 + (300-310)2*0,5 + (150-310)2*0,25 = 4900 + +50+6400=11350;

УагВ = (700-340)2*0,1 + (400-340)2*0,6 + (100-340)2*0,3 = 129600 + +216 +17280= 147096

3) визначаємо дисперсію для проектів за формулою 16:

АА =уІ11350 = 106,5 ; аВ =Л/147096 = 383,5

Оскільки середні очікувані доходи за проектами не рівнозначні, для визначення більш ризикового проекту необхідно розрахувати коефіцієнти варіації.

4) розраховуємо коефіцієнти варіації для проектів за формулою 17:

УА = 106,5 : 310 = 0,34; уВ = 383,5 : 340 = 1,18

Висновок: для проекту А співвідношення прибутковості і ризику

Краще (прОЄКТ А МЄНШ рИЗИКОВИЙ), ОСКІЛЬКИ Уд < УВ.

Експертний спосіб, відомий під назвою методу експертних оцінок, щодо підприємницького ризику може бути реалізований шляхом обробки думок досвідчених підприємців або фахівців. Бажано, щоб експерти дали оцінки достовірності виникнення певних рівнів втрат, по яких потім можна б було знайти середнє значення експертних оцінок і з їх допомогою побудувати криву розподілу достовірності.

Можна навіть обмежитися отриманням експертних оцінок достовірності виникнення певного рівня втрат тільки в характерних крапках. Іншими словами, потрібно встановити експертним шляхом показники най достовірніших допустимих, критичних і катастрофічних втрат, маючи у вигляді, як їх рівні, так і достовірність. По цими показниками нескладно відтворити орієнтовно всю криву розподілу достовірності втрат. Звичайно, при невеликому масиві експертних оцінок графіки часто недостатньо представницькі, а криву достовірності, виходячи з такого графіка, можна побудувати лише суто наближеним чином. Але все таки буде складено певне уявлення про ризик і показники, які його характеризують, а це вже набагато більше, ніж не знати нічого.

Система моніторингу і управління ризиками формування і функціонування ринку повинна включати оцінку і аналіз фундаментальних (загальних) і специфічних ризиків окремих складових досліджуваного регіонального ринку. Як фундаментальні ризики формування і функціонування регіонального ринку доцільно виділити: економічні, політичні, організаційні і соціальні (табл. 25).

Для кожної з вказаних груп виділяють п’ять най значущіших тенденцій та/або характеристик. Експертним шляхом встановлюються вагові коефіцієнти для кожної характеристики. Сума всіх вагових коефіцієнтів по одній групі дорівнює одиниці [8, с. 132].

Характеристика, яка має більший вплив на процеси, одержує більший ваговий коефіцієнт. Кожна характеристика оцінюється за 10-бальною шкалою, яка ілюструє зміст її впливу на процеси. Підсумкове значення оцінок виходить шляхом перемножування бальних оцінок на вагові коефіцієнти. Значення сумарної оцінки ризику за рік в цілому визначається простим складанням значень суми за всіма характеристиками. Аналогічно оцінюється ступінь впливу на інвестиційний проект специфічних (внутрішніх) ризиків.

Таблиця 25

ОЦІНКА СИСТЕМИ ФУНДАМЕНТАЛЬНИХ РИЗИКІВ [8, С. 133]

Види ризику	Якісний вплив чинника	Ваговий коефіцієнт	Бальна оцінка у 2005 р.	Бальна оцінка у 2006 р.	Бальна оцінка у 2007 р.
Бали	Е	Бали	Е	Бали	Е
ЕКОНОМІЧНІ РИЗИКИ	Характеристика 1	1-мінімальний вплив 10-максимальна дія	0,08	5	0,40	8	0,64	7	0,56
Характеристика 2	1-мінімальний вплив 10-максимальна дія	0,06	4	0,24	8	0,48	10	0,60
Характеристика 3	1-мінімальний вплив 10-максимальна дія	0,08	3	0,24	7	0,56	9	0,72
Характеристика 4	1-мінімальний вплив 10-максимальна дія	0,06	4	0,24	7	0,42	8	0,48
Характеристика 5	1-мінімальний вплив 10-максимальна дія	0,05	4	0,20	6	0,30	8	0,40
Оцінка економічного ризику 1,32 2,4 2,76
О ОРГАНІЗАЦІЙНІ РИЗИКИ	Характеристика 1	1-мінімальний вплив 10-максимальна дія	0,06	3	0,18	5	0,30	8	0,48
Характеристика 2	1-мінімальний вплив 10-максимальна дія	0,05	4	0,20	7	0,35	8	0,40
Характеристика 3	1-мінімальний вплив 10-максимальна дія	0,05	3	0,15	8	0,40	9	0,45
Характеристика 4	1-мінімальний вплив 10-максимальна дія	0,04	3	0,12	5	0,20	8	0,32
Характеристика 5 Іка організаці	1-мінімальний вплив 10-максимальна дія йного ризику	0,03	4	0,12 0,77	6	0,18 1,43	8	0,24 1,89

Закінчення табл. 25

Види ризику	Якісний вплив Чинника	Ваговий коефіцієнт	Бальна оцінка у 2005 р.	Бальна оцінка у 2006 р.	Бальна оцінка у 2007 р.
Бали	Е	Бали	Е	Бали	Е
Характеристика 1	1-мінімальний вплив 10-максимальна дія	0,06	5	0,30	7	0,42	9	0,54
Характеристика 2	1-мінімальний вплив 10-максимальна дія	0,06	3	0,18	5	0,30	10	0,6
ПОЛІТИЧНІ РИЗИКИ	Характеристика 3	1-мінімальний вплив 10-максимальна дія	0,03	3	0,09	6	0,18	8	0,24
Характеристика 4	1-мінімальний вплив 10-максимальна дія	0,04	4	0,16	6	0,24	8	0,32
Характеристика 5	1-мінімальний вплив 10-максимальна дія	0,03	4	0,12	6	0,18	8	0,24
Оцінка політичного ризику	0,85	1,32	1,94
СОЦІАЛЬНІ РИЗИКИ	Характеристика 1	1-мінімальний вплив 10-максимальна дія	0,05	3	0,15	5	0,25	8	0,40
Характеристика 2	1-мінімальний вплив 10-максимальна дія	0,03	4	0,12	6	0,18	9	0,27
Характеристика 3	1-мінімальний вплив 10-максимальна дія	0,05	4	0,20	7	0,35	9	0,45
Характеристика 4	1-мінімальний вплив 10-максимальна дія	0,04	5	0,20	7	0,28	6	0,24
Характеристика 5	1-мінімальний вплив 10-максимальна дія	0,05	4	0,20	6	0,30	7	0,35
Оцінка соціального ризику	0,87	1,36	1,71
Оцінка фундаментальних ризиків проекту	3,03	6,51	8,30

Необхідно відзначити, що у кожному конкретному випадку (відповідно до вибраної мети дослідження, його глибини і масштабів) кількість структурних характеристик кожного виду ризику може варіювати.

Якісна оцінка ризиків здійснюється в основному за допомогою рейтингу. Рейтинг – спосіб якісної оцінки ризику в будь-якій сфері діяльності на основі формалізації експертних методів. Однієї з перших і найпростішою формою проведення рейтингової оцінки став так званий ранкінг, тобто ранжирування. Ранжирування допускає розташування оцінюваних об’єктів в порядку зростання або убування їх якостей.

Ранжирування може здійснюватися декількома методами, але в основі кожного з них лежать експертні оцінки – думки фахівців про оцінюваний об’єкт.

Найпоширенішою формою проведення рейтингу стала м’яка рей-тингова оцінка, яка часто використовується при формуванні комісій законодавчих зборів. Згідно цьому методу експерти залишають в списку, не указуючи пріоритет, якнайкращі, із їхньої точки зору, оцінювані об’єкти. Щонайвищий ранг одержує об’єкт, який набрав більше число голосів експертів.

Складнішим варіантом ранжирування є парне порівняння, відповідно до якого експерти, зіставляючи по черзі кожні два оцінювані об’єкту, визначають, який з них краще, потім ці думки усереднюються і складається остаточний рейтинг за правилом: “Якщо А краще В, В краще С, то А краще С”.

Проблема вживання цього способу зв’язана з тим, що експертам доводиться аналізувати велике число пар, при цьому усереднювання може привести до логічного тупика: “А краще В, В краще С, С краще А”. Крім того, безпосереднє ранжирування неможливо застосувати, якщо список оцінюваних об’єктів залишається відкритим.

Щоб зменшити суб’єктивний вплив експертів на результати оцінки, разом з оцінюваними показниками в рейтинг включаються об’єктивні характеристики об’єктів, які реально піддаються вимірюванню і зіставленню без участі експертів. Рейтинг в цій формі одержав найменування скорішу, який є оцінюванням на основі системи показників і бальної оцінки.

Управління ризиками – це управлінська діяльність, направлена на класифікацію ризиків, ідентифікацію, їх аналіз і оцінку, розробку шляхів захисту від ризику.

Головним методологічним принципом управління ризиками є забезпечення зіставності оцінки корисності і міри ризику за рахунок вимірювання обох цих показників в загальних одиницях вимірювання.

Метод розподілу ризиків. Розподіл ризиків здійснюється звичайно між учасниками проекту, щоб зробити відповідальним за ризик учасника, який в змозі краще за всі розрахувати і контролювати ризики і найстійкішого у фінансовому відношенні, здатного подолати наслідки від дії ризиків.

Метод диверсифікації. Диверсифікація дозволяє понизити портфельні ризики за рахунок різноспрямованості інвестицій.

Метод лімітів забезпечує встановлення граничних сум витрат, продажу, кредиту. Цей метод застосовується банками для зниження ступеня ризику при видачі позик господарюючим суб’єктам, при продажу товарів в кредит, наданні позик, визначенні сум вкладення капіталів і т. п.

Метод страхування і хеджування. Страхування як система економічних відносин, включає створення спеціальних фондів засобів (страхових фондів) і їх використовування (розподіл і перерозподіл) для покриття різного роду втрат шляхом виплати страхового відшкодування. Для страхування обов’язкова наявність двох сторін: спеціальної організації, яка володіє відповідним фондом (страховика), і юридичних або фізичних осіб, які вносять до фонду встановлені платежі (страхувальників). їх взаємні зобов’язання регламентуються договором відповідно до умов страхування.

Залежно від системи страхових відносин виділяють різні види страхування: загальне страхування; подвійне страхування; перестраховка; самострахування. При загальному страхуванні два і більш страховика приймають участь певними частками в страхуванні одного і того ж ризику, видаючи сумісний або роздільні угоди кожний на страхову суму своєї частки. Подвійне страхування має на увазі наявність декількох страховиків одного і того ж інтересу від одних і тих же небезпек, коли загальна страхова сума перевищує страхову суму за кожним договором страхування.

При перестраховці ризик виплати страхового відшкодування або страхової суми, прийнятий на себе страховиком за договором страхування, може бути застрахований їм повністю або частково у іншого страховика (страховиків) з висновком з останнім договори про перестраховку. При настанні страхової події страхова організація-перестрахувальник несе відповідальність в об’ємі прийнятих на себе зобов’язань по перестраховці.

Самострахування – створення грошових і натуральних страхових фондів безпосередньо на підприємствах. Основна задача самострахування полягає в оперативному подоланні тимчасових труднощів у фінансово-комерційній діяльності.

Хеджування – ефективний спосіб зниження ризику несприятливої зміни цінової кон’юнктури за допомогою покупки термінових контрактів (ф’ючерсів і опціонів). Спосіб дозволяє зафіксувати ціну придбання або продажу на певному рівні і, таким чином, компенсувати втрати на спот-ринку (ринку наявного товару) прибутком на ринку термінових контрактів. Купуючи і продаючи термінові контракти, підприємець захищає себе від коливання цін на ринку і тим самим підвищує визначеність результатів своєї виробничо-господарської діяльності [2, с. 301].

Після позбавлення від знаменників і розкривши дужки квадрата суми, маємо: С0 + С02 IRR + С0 IRR 2 – Q IRR – Q – С2 = 0

Підставляємо дані: 5 + 5*2 IRR + 5 IRR 2 – 15 IRR – 15 – 18 = 0

5 IRR 2 – 33 = 0

Далі вирішуємо квадратне рівняння.

Д = в2 – 4ас Д = 25 + 4*5*33 = 685

IRR =-3L2_

2а

У нашому випадку може бути тільки одна (позитивна) відповідь:

IRR ^ = 2,6 10

Висновок: внутрішня норма прибутковості проекту складає 2,6, що перевищує дійсну ставку дисконту 1,2 і є критерієм ефективності проекту.