Стандартизація та сертифікація товарів і послуг – Салухіна Н. Г. – 2.1. Сутність сертифікації. Динаміка її історичного розвитку
2.1. Сутність сертифікації. Динаміка її історичного розвитку
Ключові слова та поняття: Атестація виробництва, безпека, достовірність, Європейська кооперація з акредитації випробувальних лабораторій та органів з сертифікації (EA),Європейська мережа оцінювання та сертифікації систем якості (EQNET), Європейська організація з випробувань та сертифікації (EOTC), Європейський електротехнічний комітет з випробувань і сертифікації (ELSECOM), Європейський комітет з досліджень і сертифікації в галузі інформаційних технологій (ECITS), Європейський Комітет з оцінювання та сертифікації систем якості (BQS), експертиза, захист прав споживачів, інспектування, комітет з оцінки відповідності, комітет з сертифікації, Комітет Ради ISO з оцінки відповідності (CАSCO), методи контролю, методи випробування, Міжнародна конференція з акредитації лабораторії (ILAC), Міжнародна організація законодавців метрології, міжнародна система сертифікації, Міжнародний форум з акредитації (IAF), міжнародні організації з акредитації, міжнародні організації з сертифікації, нагляд, національна система сертифікації, національні організації з сертифікації, Організації метрологічних закладів країн Європи, сертифікація, сертифікована продукція (процес, робота, послуга), системи сертифікації, торгівля, угоди з сертифікації, Українська державна системи сертифікації продукції (УкрСЕПРО), ХАССП.
Складовою частиною діяльності, що стосується технічного регулювання, стали системи Сертифікації (від лат. Sertifico – підтверджую, засвідчую; certus – безсумнівний і Facio – робити, діяти, тобто “зроблено правильно”; від франц. Certificate; англ. – Certification) продукції та акредитації випробувальних центрів та лабораторій.
Сертифікація (рис. 2.1.1.) – визнаний у світі спосіб незалежної оцінки відповідності продукції, процесів і послуг встановленим вимогам. Застосування сертифікації створює передумови для успішного розв’язання низки важливих соціальних й економічних проблем і завдань. Мета сертифікації представлена на рис. 2.1.2.
Стандартизація та процедура оцінення відповідності тісно пов’язані між собою. Остання може про водитись лише за наявності нормативних документів, на відповідність якому оцінюється продукція, процес чи послуга. Мають бути застандартизовані методи контролю та випробування, а також сама процедура оцінення відповідності, що забезпечує достовірність, повторюваність та відтворюваність результатів.
Рис. 2.1.1.
Визначення поняття “сертифікація”
У багатьох випадках, особливо для потенційно небезпечної продукції, держава та споживач мають бути впевнені, що її вироблено відповідно до вимог нормативних документів і з прийнятним на сучасному етапі світової практики рівнем безпеки. Для цього встановлюють процедуру оцінення відповідності, яка у загальному випадку передбачає визначення характеристик продукції, встановлення відповідності і запевнення у ній (сертифікація, декларація про відповідність), реєстрацію, акредитацію та інспектування.
ОБОВ’ЯЗКОВІ УМОВИ СЕРТИФІКАЦІЇ
Атестація виробництва.
Проведення повного і глибокого випробування продукції, процесів, послуг. Наявність акредитованих випробувальних лабораторій.
Здійснення постійного нагляду за якістю продукції, процесів, послуг.
Сертифікація служить основою державного регулювання безпеки товарів та послуг. Її основною функцією є захист людини, її майна і природного середовища від негативних наслідків сучасного науково-технічного розвитку, від несумлінних виробників і продавців, а також створення умов для чесної конкурентної боротьби.
Складовими системи регулювання безпеки й якості товарів і послуг є: система видачі дозволів (ліцензій) на право ведення підприємницької діяльності, нормативи безпеки і якості, стандартизація, метрологія, методи випробування виробів, процедура оцінки і підтвердження відповідності виробу, технології або послуги вимогам нормативних документів.
Ефект від проведення сертифікації, передусім, має соціально-економічний характер. У соціальній сфері, як уже зазначалося, сертифікація забезпечує захист здоров’я і життя населення, є важливим елементом систем охорони навколишнього середовища, підвищення стандартів якості життя населення. Так, у “Білій книзі” Комісії ЄС (1985 р.), яка присвячена програмним питанням стратегії створення єдиного європейського ринку, підкреслювалося, що гармонізація законодавства країн Європейського економічного союзу (ЄЕС) повинна бути націлена на установлення вимог стосовно охорони здоров’я і безпеки, захисту інтересів споживачів і навколишнього середовища.
Генеральна асамблея ООН 9 квітня 1985 р. схвалила документ основоположний правовий документ у галузі захисту споживачів – “Керівні принципи захисту інтересів споживачів” (рез. № 39/248), які, передусім зобов’язують підприємців застосовувати відповідні норми безпеки й якості споживчих товарів та послуг, а також надавати споживачам повну і достовірну інформацію про якість товарів та послуг, нести відповідальність за незадовільну їх якість (розд. 3, п. С). Усе це стало значною мірою результатом боротьби споживчих товариств за безпеку покупця, вплинуло на створення, зокрема в рамках ЄС, гнучкої системи підтвердження відповідності.
Важливим економічним результатом сертифікації, регулювання безпеки і якості продукції (процесів, робіт, послуг) є більш повне задоволення потреб пересічного громадянина, зниження витрат споживання або витрат на продукцію, збільшення збуту і, як наслідок, збільшення прибутку виробника й економія витрат споживача.
На рівні суспільства в цілому здійснення сертифікації виявляє себе у вигляді зростання надходжень у державний бюджет за рахунок збільшення податкової бази і надходжень митних зборів, а також зменшення витрат держбюджету в зв’язку зі скороченням коштів, що виділяються на охорону здоров’я – виплату допомоги по непрацездатності, витрат на утримання медичних установ та ін. Оскільки послуги органів по сертифікації й випробуванням продукції оплачуються в основному заявником, то зростання надходжень у держбюджет у визначеній мірі йде на утримання і розвиток самої сертифікації, а також
Стандартизації і метрології, покликаних вирішувати загальну задачу – забезпечення якості продукції і послуг.
Сертифікація стала процедурою, за допомогою якої визнаний у встановленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям та персоналу до встановлених законодавством вимог. Основні об’єкти, що піддаються сертифікації вказані на рис. 2.1.3.
Історики знаходять зародки сертифікації ще в давній період: клейміння виробів як підтвердження високої якості роботи майстра; процедура страхування багато століть супроводжувалася оцінкою стану об’єкта, який страхується, що засвідчувалося документально і таке інше.
Зокрема, багато виробів з клеймом майстра знаходять під час археологічних розкопок античних міст-держав. В грецьких та римських містах також існував своєрідний метрологічний нагляд – “колегія агорономів” (від 2 до 5 людей) – працівники якого стежили за торгівлею на ринках, захищали права споживачів. Торговельна діяльність регулювалася законодавством, за виконанням якого також слідкували агорономи, що взимали, можливо, мито з товарів, що ввозилися до міста. “Колегія агорономів” здійснювала контроль за цінами, обміном грошей, перевіркою мір та вагів, ставил тавро на вагових гирях, а також спеціальному мірному посуді (глечиках, ойнохойях, сіроглиняних чашах тощо) для позначення тим самим еталонного характеру їх об’єму. Вони також підтримували порядок на ринках, наглядали за їх чистотою.
Скажімо, в Ольвії, давньогрецькій колонії Північного Причорномор’я, одним із свідоцтв діяльності “колегії агорономів” є наявність клейм на мірних посудинах (частіше ойнохойях) місцевого виробництва та бронзових гирях (сьогодні відомі 16 контрольних бронзових гир квадратної або прямокутної форми із Ольвії) з написом ОЛВІО та скороченими іменами посадових осіб – агорономів. Часто на гирях зустрічається зображення дельфіна – складової герба Ольвії, а також голів богів – Деметри та Аполлона Дельфінія (останній – покровитель Ольвії). Наявність герба міста та етнікону підсилювало державне значення цих мірних гир.
Метрологічний нагляд існував і в стародавньому Херсонесі, де наглядачі на ринках ще в IV ст. до н. е. слідкували за правилами торгівлі та якістю товарів.
У Західній Європі сертифікація зародилась у XVIII-ХІХ ст. із середовища ринку на добровільних засадах. Перший сертифікат на продукцію було видано в Німеччині наприкінці XIX ст. З того часу сертифікація зазнала значних змін і поступово стала звичним явищем.
До сих пір в європейських країнах діють приватні органи з сертифікації, яким вже понад ста років. Якщо на ранніх етапах появи і розвитку сертифікації в її проведенні був зацікавлений виробник (з метою підвищення конкурентоспроможності своїх товарів) і споживач (з метою одержання гарантії відповідності певних характеристик виробів), то сьогодні перетворилась у норму торговельних відносин будь-якого рівня. До вирішення завдань сертифікації залучені громадські й приватні виробники, споживачі та наукові організації, уряди більшості країн, навіть міжурядові організації.
Провідні економічні країни почали розвивати процеси сертифікації у 1920-1930 рр. Так, у 1920 р. Німецький інститут стандартів (DIN) вперше заснував знак відповідності стандартам “DIN”, який поширився на всі види продукції, за винятком газового обладнання, обладнання для водопостачання та деякої іншої продукції, для якої передбачено спеціальний порядок проведення випробувань зразків та нагляду за виробництвом. Знак DIN зареєстрований в ФРН відповідно до закону про захист торгових знаків.
Однією з перших систем сертифікації конкретного виду продукції стала система сертифікації електротехнічного й електронного обладнання, що діє під егідою Німецької електротехнічної асоціації (VDE). Це одна з перших систем, створених у країні на початку 1920-х років. Вона організує розробку національних стандартів у галузі електротехніки, електроніки і зв’язку та здійснює керівництво системою сертифікації цього обладнання відповідно до угоди з DIN. До складу VDE входить Інститут з випробувань і приймань, який має свої випробувальні підрозділи та виконує функції національного органу повірки засобів вимірювань. Сертифікація VDE є сертифікацією, що проводиться третьою стороною, і передбачає максимальну кількість заходів як з боку підприємства-виробника, так і випробувальних лабораторій та органів нагляду, що дозволяє гарантувати належний рівень якості продукції.
Під егідою VDE діють чотири системи сертифікації зі своїм знаком відповідності стандартам (рис. 2.1.4):
1. Електротехнічного обладнання для побутового використання, освітлювального обладнання, трансформаторів безпеки (класу III), телевізійного та радіообладнання тощо.
2. Електричних кабелів і шнурів.
3. Обладнання на електромагнітні перешкоди, які від нього випромінюються.
4. Виробів електронної техніки.
Перші три системи сертифікації є обов’язковими. Практичне керівництво системами сертифікації здійснює Інститут з випробувань і приймання, який проводить: випробування продукції на відповідність стандартам, нагляд за виробництвом продукції і вибірку зразків для періодичних контрольних випробувань; випробування та дослідження, а за потребою нагляд за виробництвом електротехнічної, електронної продукції, що виготовляється відповідно до інших визнаних правил на основі спеціальних угод.
Рис. 2.1.4.
Знак відповідності стандартам VDE
У Великобританії, приміром, сертифікація, як і в Німеччині, охоплює багато галузей промисловості та видів товарів. У цій країні діють декілька національних систем сертифікації, найбільша – Британського інституту стандартів. Для продукції, яка сертифікується в системі, затверджено спеціальний знак відповідності британським стандартам, який зареєстрований та охороняється законом. Сертифікація у Великобританії, в основному, носить добровільний характер, за винятком галузей, де за рішенням уряду стандарти обов’язкові для використання.
У Франції перший закон у галузі сертифікації було видано у 1938 р. і цілком присвячено правовому регулюванню Національного знака відповідності “МБ” (Французький стандарт). Відповідальність за спільну організацію та управління системою було покладено на Французьку асоціацію з стандартизації (АРМЖ). Система сертифікації знака ОТ означає, що продукція, яка пройшла сертифікацію відповідно до встановлених правил, повністю відповідає вимогам французьких стандартів. Таким чином, в основу системи покладено виключно національні стандарти, які розроблюються та затверджуються АРОТЖ. Знак ОТ зареєстровано у Франції відповідно до закону про торговельні та сервісні знаки.
Закон від 1941 р. регулював у сукупності питання стандартизації та сертифікації, а видані потім декрети (1943, 1955, 1964, 1978 і 1980 рр.) уточнювали правове регулювання порядку контролю за використанням норм і стандартів, питання правового захисту торговельних марок, а також правила процедури акредитації випробувальних лабораторій, порядок видання сертифікатів відповідності нормам і стандартам.
Практичне функціонування системи сертифікації почалось після Другої світової війни. Зараз вона включає понад 75 систем сертифікації, кожна з яких розповсюджується на конкретні групи продукції. Наприклад, по побутових приладах і машинах діють 15 систем сертифікації (електропобутові прилади, побутові холодильники тощо). Національна система сертифікації знака ОТ1 базується на принципі децентралізації, за винятком найважливіших питань, які вирішуються АРОТТОІІ і Керівним комітетом системи.
Починаючи з 1981 р. 18 національних організацій були визнані урядом Франції вповноваженими органами з сертифікації. Серед них найбільш значною, звичайно, є АРОТТОІІ, Згідно з Законом від 1978 р. про інформацію та захист споживачів і декретом від 1980 р. сертифікати якості визначені як ознаки продукції, які підтверджують, що її характеристики контролюються незалежним національним органом.
Подібні процедури спостерігалися і в інших економічно розвинених державах.
Наявність великої кількості національних систем сертифікації в країнах Західної Європи, які базувались на нормативних документах цих країн, призвела до ситуації, коли однорідна продукція оцінювалась різними методами за різними показниками. Це було технічною перешкодою в торгівлі між країнами-членами Європейського Союзу (ЄС) і заважало реалізації ідеї створення простору без внутрішніх кордонів, у якому забезпечується вільне переміщення товарів та послуг.
Відмінності в сертифікації відповідності стосувались також і адміністративних аспектів. Внаслідок чого технічні бар’єри, обумовлені різними нормативними документами, долались у країні-імпортері шляхом повторення процедур сертифікації, які в країні-експортері (виробнику) вже були проведені за чинними там правилами. Вирішення цієї проблеми було знайдено 21 грудня 1989 р., коли Рада ЄС прийняла документ “Глобальна концепція з сертифікації і досліджень”. Основна ідея цього документа полягає у формуванні довіри до товарів та послуг шляхом використання таких інструментів, як сертифікація та акредитація, що побудовані за єдиними європейськими нормами. Ця довіра повинна бути підтверджена якістю та компетентністю.
Основні рекомендації “Глобальної концепції” ЄС можна сформулювати у шести тезах:
1. Заохочення загального застосування стандартів по забезпеченню якості серії 29000 і сертифікація на відповідність цим стандартам.
2. Застосування стандартів серії 45000, які встановлюють вимоги до органів з сертифікації та випробувальних лабораторій при акредитації.
3. Заохочення створення централізованих національних систем акредитації.
4. Заснування організації з досліджень і сертифікації в галузі, яка не регулюється законодавством.
5. Гармонізація інфраструктури випробувань і сертифікації в країнах ЄС.
6. Укладання договорів з третіми країнами (не членами ЄС) про взаємне визнання випробувань та сертифікатів.
На відміну від країн Західної Європи в США відсутні єдині правила сертифікації або єдиний національний орган з сертифікації. Діють сотні систем, створених при різноманітних асоціаціях-виробниках, приватних компаніях. Такий же стан у країні зі стандартизацією – стандарти розробляються сотнями організацій, які мають різноманітний статус.
Незважаючи на відсутність єдиного національного органу з сертифікації, на який урядом було б покладено спільне керівництво роботами з сертифікації, здійснюють спроби по створенню загальних критеріїв для чинних сертифікаційних систем. Для цього створена національна система акредитації випробувальних лабораторій, організується система реєстрації сертифікаційних систем. Сертифікація в США є гарантією якості на національному (якщо орган, при якому вона створена, дійсно є загальнонаціональним) і міжнародному рівнях. Проте, при відсутності законодавства, яке встановлює обов’язковість сертифікації, авторитетом користуються системи сертифікації, створені при таких загальновизнаних організаціях, як Національна лабораторія страхових компаній, Лабораторія американських підприємств газової промисловості, Випробувальний центр сільськогосподарської техніки у штаті Небраска тощо.
Щодо країн так званого “соціалістичного табору”, у тому числі СРСР, то політичні події кінця 1980-х років не дали можливості реалізуватися планам розвитку в рамках Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ, 1949-1989 рр.). Проте інтеграційні процеси в світовій економіці змушували колишні соціалістичні країни розвивати й удосконалювати процеси сертифікації та акредитації, гармонізуючи їх із загальноєвропейськими та світовими стандартами.
Сьогодні сертифікація продукції (процесів, робіт. послуг) здійснюється в рамках існуючих міжнародних і національних систем сертифікації, діяльність яких визначається основоположними стандартами організаційно-методичного характеру, розробленими в рамках Міжнародної організації з стандартизації (ISO) за активної участі Міжнародної електротехнічної комісії (IEC). На початку 1970-х років ISO для розробки способів взаємного визнання національних і регіональних систем сертифікації та міжнародних знаків відповідності продукції вимогам стандартів і технічних регламентів, насамперед, у галузі забезпечення безпеки споживачів, захисту навколишнього середовища і охорони здоров’я населення, було створено Комітет Ради ISO з сертифікації – СЕРЛЖО. Цим комітетом підготовлено зведення принципів сертифікації, що отримало назву “Кодекс принципів ISO/ІЕС по системах сертифікації третьою стороною на відповідність стандартам”. Кодекс виходить з необхідності застосування міжнародних стандартів у національних системах сертифікації.
У 1985 р. СЕРТІКО було перетворено на Комітет Ради ISO з оцінки відповідності (CАSCO), і функції його були розширено.
Сьогодні головними міжнародними організаціями, які сертифікують якість продукції (процесів, робіт. послуг) є Міжнародна організація із стандартизації (ISO), Європейський Комітет з оцінювання та сертифікації систем якості (ЕО^), Європейська мережа оцінювання та сертифікації систем якості (EQNET), Європейська організація з випробувань та сертифікації (EOTC) та ін. (табл. 2.1.1, 2 .1.2).
Таблиця 2.1.1
Міжнародні організації з сертифікації
Повна назва організації | Прийнята абревіатура | Мета створення |
Європейська економічна комісія ООН | UNESE | Розробляє норми безпеки експлуатації обладнання та методів їх випробування, регламенти якості продукції та методи їх перевірки |
Європейський Економічний Союз | ЄЕС | Розробляє правила процедури взаємопостачання, випробування товарів, застосування уніфікованих норм безпеки та якості товарів |
Закінчення табл. 2.1.1
Повна назва організації | Прийнята абревіатура | Мета створення |
Міжнародна організація з стандартизації | ISO | Розробляє стандарти та правила сертифікації товарів і послуг |
Міжнародна електротехнічна комісія | ІЕС | Розробляє стандарти та правила сертифікації електротехнічних товарів |
Міжнародна організація законодавчої метрології | ОІМІ_ | Розробляє стандарти та правила сертифікації товарів і послуг |
Міжнародна система сертифікації виробів електронної техніки | Розробляє єдині вимоги до виробів електронної техніки, методи оцінки їх відповідності | |
Міжнародна комісія з випробувань ручної вогнепальної зброї | Розробляє уніфіковані вимоги до вимірювальних приладів, методів випробувань, випробувальних патронів, схвалює організаційну структуру випробувального центру | |
Європейська мережа оцінювання та сертифікації систем якості | EQNET | |
Європейська організація по дослідженнях | EUROLAB | Об’єднання випробувальних лабораторій |
Європейська кооперація по аналітичній хімії | EUROCHEM | Об’єднання хіміко-аналітичних лабораторій |
Європейський комітет по впровадженню і сертифікації систем забезпечення якості | EQS | Об’єднання органів по сертифікації систем забезпечення якості |
Європейський комітет з досліджень і сертифікації в галузі інформаційних технологій | ECITS | |
Європейський електротехнічний комітет з випробувань і сертифікації | ELSECOM | Об’єднання органів з сертифікації і випробувальних лабораторій |
Європейський комітет з вогнезахисту та пожежної безпеки | ESIF | |
Європейська організація з випробувань і сертифікації. Заснована в листопаді 1990р. Штаб-квартира в Брюсселі | EOTS | Об’єднання ЕСІТБ, ЕІ_БЕСОМ та ЕБСІР для гармонізації сертифікації в Європі |
Таблиця 2.1.2
Міжнародні організації з акредитації
Повна назва | Прийнята абревіатура | Цілі та задачі |
Міжнародна конференція з акредитації лабораторії, заснована у 1970 р. | НАС | Обмін досвідом між органами з акредитації і лабораторіями |
Міжнародний форум з акредитації, заснований у 1993 р. | ІАР | Уніфікація систем і критеріїв акредитації в Європі та в світі |
Міжнародна комісія з правил приймання (сертифікації) електрообладнання | СЕЕ | Уніфікація систем і критеріїв акредитації в Європі та в світі у галузі електрообладнання |
Європейська кооперація з акредитації випробувальних лабораторій та органів з сертифікації | ЕА | Формування довіри до випробувань і сертифікації в Європі |
(1 votes, average: 5,00 out of 5)