Спеціальні та галузеві соціології – Пилипенко В. Є – 2.4.2. Суб’єкти економічних відносин
Економічна і соціальна сфери життєдіяльності суспільства тісно пов’язані між собою господарською діяльністю людей. Чисельні соціальні групи (які водночас включені як до сфери виробництва, так і до інших підсистем суспільства) виступають як канали трансформації різноманітних взаємодій і взаємозв’язків між економічною і суспільною сферами. Йдеться про те, що ні економічні, ні соціальні відносини не обмежуються власними структурами. Перші прогнозують соціальні, другі – економічні процеси і явища. Більше того, економічні відносини існують у певній соціальній оболонці, а соціальні – в економічній. Виникає складне переплетіння відносин, які можна вивчати лише абстрактно, відокремивши одні від інших.
Визначальними у цьому “переплетінні” є економічні відносини. Вони становлять економічний базис суспільства, на грунті якого здійснюються соціальний, політичний і духовний процеси суспільного життя. Що ж являють собою економічні відносини та їхні суб’єкти у соціологічному вимірі?
Як зазначає доктор соціологічних наук, професор В. Тарасенко, з погляду економічної соціології, економічні відносини-це різновид суспільних відносин, пов’язаних із особливою діяльністю людей та їхньою взаємодією, спрямованою на забезпечення, насамперед, матеріальних потреб людського життя та на досягнення певних цілей і соціальних переваг [2, 67].
Загальною соціальною ознакою економічних відносин є суб’єктність. Остання означає, що економічні відносини мають свого носія, котрий їх створює, реалізує, підтримує, регулює. Цей носій ще й психологічно забарвлює економічні відносини, опосередковуючи їх суб’єктивним елементом: мотивацією, метою, почуттям, емоціями, оцінками тощо. Завдяки усвідомленню та суб’єктивізації будь-яке економічне відношення існує і як відношення до відношення. Адже воно (відношення) обов’язково оцінюється суб’єктом із певної позиції в системі певних цінностей – вигоди, доходу, соціальної справедливості, рівності.
Економічні відносини характеризуються здатністю опредмечуватися. Завдяки опредмечуванню вони, як латентна реальність, отримують фіксований предметний вияв. Формами соціальної предметності є продукти матеріального виробництва (предмети, речі, послуги), соціальні інститути (організації, установи, інфраструктура ринку), знаки (мова, символи, гроші), людська поведінка [2, 69].
В економічній соціології розрізняють економічну діяльність і економічну поведінку з точки зору двох підходів. В одному випадку їх ототожнюють, в іншому – розрізняють за принципом: діяльність – визначена форма активності відносно поведінки. Іншими словами, якщо економічна діяльність являє собою сукупність дій, актів індивіда (за допомогою яких він безпосередньо реалізує свої економічні інтереси і за допомогою котрих досягає господарських цілей), то економічна поведінка об’єднує всі форми активності (вчинки, дії тощо), котрі “обслуговують” чи “супроводжують” діяльність.
Система економічних відносин є складною і розгалуженою, щоб можна було розглянути її у повному обсязі. Якщо в єдиному процесі розширеного відтворення розрізняють виробництво, розподіл, облік, споживання, то економічні відносини поділяються на чотири великі групи: виробничі, розподільчі, відносини обміну (купівля-продаж) і споживання [1, 81].
Кожний із суб’єктів економічних відносин конкретизує і типізує ці відносини, особливим способом реалізує їх через власну діяльність. У цій діяльності суб’єкт економічних відносин збігається з суб’єктом соціальних відносин. Ці відносини взаємно переплітаються, “оформлюють” одне одного. Економічна діяльність, яка здійснюється в рамках таких взаємно оформлених відносин, набуває також певних соціальних рис (наприклад, підпорядковується соціальним цілям, акумулює неформальні соціальні взаємовідносини). Це дозволяє застосовувати до неї (економічної діяльності) і соціальний підхід, соціологічний погляд, що реалізується економічною соціологією.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)