Соціологія – Жоль К. К

Науку, з якою читачеві пропонованого навчального посібника належить ознайомитися, називають “соціологія”. Етимологічне та теоретичне значення цього слова розкрите у першій частині книги. Тут також мова йде про загальнонауковий контекст, у який вписана соціологічна проблематика,

Будь-який науковий метод – це система пізнавальних дій і водночас об’єкт-засіб, тобто певна специфічна “річ”, відмітна від інструментальної діяльності суб’єкта пізнання та практичних дій. Знання цієї системи та природи цього об’єкта утворює те, що

Відомий французький лінгвіст Е. Бенвеніст (1902-1976) зазначав, що сучасна лінгвістика має два об’єкти: вона є наукою про мову та наукою про мови. Тобто, мова як універсальна й незмінна характеристика людини – не те саме,

А наліз процесів поняттєвого відображення дійсності посідає центральне місце у працях Мегрелідзе, який зумів подолати деякі недоліки маррівського вчення, зберігши та поглибивши найцінніше у функціональній семантиці. У своїй фундаментальній праці “Головні проблеми соціології мислення”

Практичне значення теоретичних побудов, як правило, підтверджують прикладні науки, в яких важливу роль відіграють емпіричні методи досліджень (спостереження, експерименти, вимірювання). Наукові спостереження є цілеспрямованою та спланованою емпіричною діяльністю, часто з використанням відповідних інструментів. Доцільність

– Пропедевтичні зауваження – Початковий етап становлення соціології як самостійної науки – Організмічний напрям у соціології ” Формування соціальної психології як Експериментальної науки та її вплив на соціологію – Становлення соціології у Німеччині XIX

Поряд з організм і мною соціологією певною популярністю користувалася соціальна психологія (психологічна соціологія). Одним з головних представників цієї школи вважають французького криміналіста та соціолога Г. Тарда (1843-1904), автора книг “Закони наслідування”, “Соціальна логіка”, “Соціальні

Розвиток соціології у Німеччині XIX ст. пов’язаний з діяльністю Л. фон Штейна (1815-1890). Його праця “Соціалізм та комунізм сучасної Франції” (1842) справила безперечний вплив на розвиток німецької соціологічної науки. Другим в історичній шерензі німецьких

Італійський економіст та соціолог В. Парето (1848-1923) є одним із творців економічної теорії граничної корисності. Його у певному розумінні можна вважати фундатором соціології економіки, оскільки у розв’язанні економічних питань Парето дуже серйозно цікавили соціологічні

У розвитку ідей та методів соціології ця школа відіграла значну роль. її ідеологія сягає своїм корінням праць античних авторів. Так, наприклад, у творах давньогрецького лікаря Гіппократа (близько 460 – близько 370 до н. е.)

Особливе місце у класифікаційній схемі напрямів та шкіл посідає соціологічна школа (соціологічний напрям) у мовознавстві, най відомішим и представниками якої є Ф. де Соссюр, А. Мейє (1866-1936), Ж. Вандрієс (1875-1960), Е. Бенвеніст та ін.

Навіть поверхове ознайомлення зі станом справ у галузі соціологічних досліджень XX – початку XXI ст. показує, що сучасна соціологія у своєму організаційному та науково-теоретичному плані перебуває на етапі становлення. Тому не слід переоцінювати її

– Пропедевтичні зауваження – Теоретичні та методологічні питання історії у працях європейських і вчених початку XX ст. – Біля витоків сучасної історичної І науки – Ідеї історичного кругообігу та лінійного розвитку історії – Новий

Щоб зрозуміти соціально-історичну зумовленість сенсу цієї полеміки, треба звернутися до зламу XVII-XVI11 століть, коли виникає сучасна термінологія історичної та суспільних наук. Упродовж тривалого часу історичні дані заучували так само, як і правила граматики, щоб

На початку XVIII ст. історична думка не перебувала ще під впливом уявлень про людство як про організм, що розвивається за певними загальними законами. Ці уявлення набули поширення тільки на кінець XVIII ст. Тоді ж

Дискусії з приводу підходів до вивчення історії виводять нас на принцип історизму в розумінні соціально-культурних явищ та процесів. Згадаймо, що принцип історизму, який вимагає розглядати дійсність з точки зору її змін у часі, висунули

Розділ 1. СОЦІОЛОГІЯ ЗНАННЯ – Пропедевтичні зауваження – Біля витоків соціології знання. “Назад до Канта!” – Проблеми соціології мислення у працях К. Р. Мегрелідзе – “Утопія” та “ідеологія” у соціології знання К. Мангейма Пропедевтичні

Розділ 1. СОЦІОЛОГІЯ ЗНАННЯ – Пропедевтичні зауваження – Біля витоків соціології знання. “Назад до Канта!” – Проблеми соціології мислення у працях К. Р. Мегрелідзе – “Утопія” та “ідеологія” у соціології знання К. Мангейма Пропедевтичні

Будь-яка соціальна утопія має певний ціннісний вимір. Утопії не звалюються з неба, їх вимірюють часом працевитрат на їх виробництво, тобто вони мають вартість. Зрозуміло, ці праце витрати безпосередньо не стосуються працевитрат у промисловості та

Намагаючись осягнути сутність науки, ЇЇ соціальні функції та орієнтири, ми стикаємося з проблемою генези науки, з проблемою її виникнення та розвитку. Згідно з позитивістськи мислячими істориками та філософами, наука не є унікальним історичним феноменом,

З часом, коли соціологія знання зміцнилася як загальновизнана дисципліна, вона взяла на озброєння те, що американський філософ Й. Шеффлер (нар. 1923) назвав стандартною концепцією науки. Згідно з цією концепцією, світ природних явищ належало розглядати

Наукознавці слушно вважають, що серед численних напрямів у вивченні науки центральне місце посідає пошук організаційної специфіки наукової діяльності, оскільки розв’язання практичних завдань управління науково-технічним прогресом вимагає чітких уявлень про типи та характери організації керованих

– Пропедевтичні зауваження – Соціальна сутність релігії та її інституціональний характер – 3 історії соціології релігії: фетишизм та анімізм як соціально-психологічні теорії релігійної свідомості – Соціальне тлумачення релігійного відчуження Л. Фейербахом – Феномен “забобонного

У XVIII ст. знаний французький історик та лінгвіст Ш. де Бросс (1709-1777) запропонував теорію фетишизму для пояснення походження стародавніх релігійних вірувань. Зосередившись на вивченні найдавнішого етапу в історії релігії, де Бросс висунув припущення, що

Фейєрбах був останнім видатним представником класичної німецької філософії. З його іменем пов’язані підведення останньої риски під історією традиційного матеріалізму Нового часу та безкомпромісна критика ідеалістичних філософських систем. Слід підкреслити, що Фейєрбах був одним з